Допомагаючи іншим, створюємо підтримку собі.
Жуль Верн, французький письменник і географ, класик пригодницької літератури, основоположник наукової фантастики

«Цей хлопчина, як ніхто інший, знає, що таке біль і страждання», —

17 липня, 1998 - 00:00

Нещодавно на конкурсі «Нові імена України», який
раз у два роки проводить Український фонд культури, одним з стипендіатів
став 17-річний київський поет Юрій Титов. Для тяжкохворого хлопчика перемога
на такому серйозномуконкурсі була справжнім святом. Нагородою за мужність
і важку працю.Так само, втім, як і збірка його поезій «Вічний шлях», що
вийшла з друку на кілька місяців раніше. 

МІЙ СИН НЕ БУДЕ САМІТНИКОМ!

Сплітати слова та образи у вірші Юрко почав у п’ять років. Попервах
невміло римовані рядки записувала мати, а через півтора року хлопчик навчився
читати й писати самостійно. Оскільки Юркові руки майже не слухалися його,
то батько зібрав зі старих деталей для сина «електронне чудовисько», що
віддалено нагадувало комп’ютер.

Лікарі, які поставили Юрі страшний діагноз — дуже важка форма дитячого
церебрального паралічу, набутого внаслідок родової травми, одностайно докоряли
батькам за спроби розвивати інтелект хлопчика. Як правило, таких дітей
до школи не віддають, вважаючи, що знання їм все одно ніколи не знадобляться.

Мати Юрка Лідія Петрівна, навдивовижу життєстійка й енергійна людина,
вирішила, що доля «домашнього самітника» зовсім не для її явно талановитого
сина. Для того, аби довести медикам, які засумнівалися в розумових здібностях
малюка, що Юрко може і повинен закінчити загальноосвітню школу, Лідії Петрівні
довелося везти сина до Москви. Там у спеціалізованому науково-дослідному
інституті тоді тестували хворих на ДЦП дітей і визначали рівень їхнього
інтелектуального розвитку.

Слава Богу, проведене обстеження показало, що хлопчик обдарований неабиякими
здібностями, ясно і чітко мислить.

І довелося дозволити Юркові вступити до першого класу середньої школи.
Природно, відвідувати заняття Юрко не міг: вчителі приходили до нього додому.
Давали завдання, а наступного дня питали вивчене. Багато хто з них дотримувався
загальноприйнятої думки про некорисність навчання хворого на ДЦП і намагався
замінити уроки математики казками. Юрко дуже ображався на них і щосили
намагався довести зворотне. А втім, були серед викладачів і люди, чиє терпіння
і доброту він згадує досі.

ЧОМУ ЮРКО ПИШЕ НОСОМ

Кілька разів Лідія Петрівна домовлялася про безкоштовне лікування Юрка
за кордоном. Але вітчизняні чиновники «різними правдами і неправдами» не
випустили дитину з матір’ю за межі країни. Пригадайте, в ті часи країна
Рад повинна була в усіх відношеннях виглядати ідеально. Про те, що у нас,
як і в усьому світі, є убогі, наркомани, хворі ми воліли мовчати.

У результаті — ліва рука хлопчика, якою він раніше міг набирати тексти
віршів, остаточно перестала його слухатися. Тепер він змушений писати...
носом.

З кожним днем Юркові дедалі важче розмовляти. Сказане ним можуть зрозуміти
тільки найближчі. Виручає, знову ж старенький комп’ютер, що став своєрідним
посередником між Юрою і світом, який його оточує.

ЮРКОВІ ДРУЗІ

Лідія Петрівна, аби врятувати сина від самотності й туги, регулярно
забезпечує його книгами і свіжою пресою, годинами гуляє з ним вулицями
Києва. Вони відвідують виставки і концерти, ходять у театри, і обов’язково
— раз на тиждень — до церкви.

Я запитала у Юрка: «Чи є у тебе друзі?» Відповіді довелося чекати довго,
дуже повільно він торкався клавіш і так само повільно з’являлися на сірому
дисплеї букви, що поступово зливаються в слова: «Багато дорослих добре
до мене ставляться і допомагають чим можуть. Але найближчих і найдорожчих
друзів у мене лише двоє. Мій ровесник Альоша, він так само, як і я, не
встає з інвалідної коляски, і Ганна Чубач».

З відомою українською поетесою і літератором Ганною Чубач Юрко познайомився
вельми цікаво. Кілька разів він бачив її виступи по телебаченню, слухав
передачі, які вона вела на першому каналі українського радіо, читав її
книги. Йому видалося, що саме ця людина може зрозуміти його вірші і вмовив
маму допомогти йому зустрітися з Чубач. Лідія Петрівна довго не погоджувалася,
але зрештою здалася.

Ганна Чубач допомогла Юрі дібрати кращі вірші, показала їх директорові
і господині видавничого центру «Просвіта» Вірі Сироті, яка, взявши на себе
всі грошовi витрати, випустила збірник поезії Юрія Титова «Вічний шлях».

Ганна Чубач розповідає: «Я досить довго працювала літературним консультантом
у журналі «Дніпро», бачила багатьох молодих, талановитих і «не дуже» авторів.
До прохання зустрітися з хлопчиком, хворим на ДЦП, я поставилася з деяким
скептицизмом. Думала, що вкотре вже побачу нетямущі віршики. Але відмовляти
було незручно, і я все-таки поїхала.

Але як я здивувалася, прочитавши Юркові вірші. Я зрозуміла, що переді
мною не маленький хлопчик, з очима-сливами, в інвалідній колясці, а справжній
поет, який уже майже сформувався. Поет, який прекрасно володіє словом,
чітко і ясно викладає свої думки. Юрко обдарований прекрасною творчою інтуїцією.
Він не дотримується стереотипів у творчості і сміливо порушує розмірність,
якщо того вимагає ідея вірша. Закінчилася думка, віддзвеніла натягнута
струна...

Я досі не можу зрозуміти, звідки у цього, по суті «книжкового» хлопчика,
таке знання життя і людських проблем.

Можна прожити півжиття, видати 15 поетичних збірок, але такого рівня
не досягнути.

Він сильний духом і жалощів не потребує. Я потрібна йому була не як
редактор, а як старший товариш, як колега, як споріднена душа.

Не можу сказати, що працювати було легко. Дуже важко. Доки він відповість
на моє питання, напише носиком, проходило не менше, як десять хвилин. Але
відповідь завжди була точною і ясною, і я отримувала справжнє задоволення
від спілкування з Юрком.

Нещодавно у моїй сім’ї сталося величезне лихо: загинув мій 25-річний
син. На похороні мені несподівано пригадалися рядки Юркового вірша. Тільки
людина, яка зазнала сильних страждань, могла написати, що і в хвилини великого
горя людина не повинна втрачати сили духу».

За порадою Ганни Чубач, Юрко вирішив взяти участь у конкурсі «Нові імена
України». Сам подати свої вірші слухачеві, він, на жаль, не міг і тому
сидів на сцені в колясці поруч з Ганною, яка читала його дивні поезії.

Ганна Чубач вважає, що перемога на конкурсі це лише перший крок на творчому
шляху молодого поета. Наступною сходинкою має стати вступ до Спілки письменників
України. «Юрко вже сьогодні цілком гідний цього, — сказала поетеса. — Головне,
аби в нього вистачило сил на роботу. Я дуже переживаю. У нього так мало
сил».

Безперечно, значно полегшити працю хлопчини міг би комп’ютер з нормальною
клавіатурою та доступом до новітніх каналів інформації. Але у Юркових батьків
грошей на його придбання немає, а добра й багата людина, здатна виділити
ці гроші юному поетові, на Юрковому шляху ще не зустрілася. Можливо, бажаючі
допомогти хлопчикові відгукнуться після цього матеріалу.

У давній Греції поетів називали «пророками» і «голосом часу». Цілком
можливо, що в великих сумних очах хлопчика в інвалідній колясці, який написав
у сімнадцять років ці гідні старого мудреця рядки, справді відобразився
наш суперечливий світ кінця двадцятого сторіччя.
Життя і смерть.

Вони — єдине ціле.

Умовність тимчасова. Та й усе.

Не голосіння жде від нас могила.

А хто їй гарну квітку принесе.

Ю. Титов
Телефон Юрія Титова: 432-23-45

Інна ЗОЛОТУХІНА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments