Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Чи є життя на пенсії?

16 листопада, 2011 - 00:00
«ДОРОГА» / ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»
Початок на стор. 1-а ШПАЛЬТА

У розвинутих країнах це зрозуміли в 1980-ті роки і вдалися до пенсійних реформ: така реформа відбувається протягом 30—50 років, коли настає зміна поколінь. У нас лише 1999 року вийшов указ Президента про необхідність пенсійного реформування, де закладено цю парадигму — перенести відповідальність із держави на людину. Людину, яка сама собі накопичує, і при цьому діє система збереження цих накопичень, вони зберігають свою вартість, і все працює нормально, не турбує, чи зможуть наступні покоління оплачувати їй пенсію. Як приклад — закордонні пенсіонери, які подорожують, бо мають приватні накопичення. Мало хто їздить за державну пенсію, бо коштів і там для цього не вистачає.

У нас діє система визначеної вигоди. На сайті Пенсійного фонду є «калькулятор»: якщо ввести в нього дані, то можна визначити, якою буде ваша пенсія (потрібно ввести прогнозовану зарплату). Але люди, які це зробили б років зо три-п’ять тому, сьогодні побачили б, що цей визначений дохід виявився «булькою». Тому що він ґрунтувався на формулі розрахунку. Але насправді, якщо формулу не наповнити грошима (сьогодні якраз ПФ не наповнюється), то вона — пшик. Бо грошей немає. Гроші приходять від поколінь, а нинішнє покоління не дає цих грошей у належній кількості. Причин багато. Перша — демографічна. Друга — дуже нестабільна економіка. Причому це стосується і України, і світу загалом. Це призводить до того, що спрогнозувати, якими будуть виплати пенсій через 10—20 років, неможливо. Люди звикли, що держава має гарантувати. Але хто ця держава? Кабмін? Він сидить на бюджеті. Бюджет — із наших кишень.

Більше того, коли держава видає гарантії, то будь-які гарантії розбещують. При цьому всі державні гарантії закінчуються на порозі, який називається «дефіцит бюджету». Гарантії можуть бути лише в самій людині — те, що вона буде зважено підходити до питання, де і як накопичувати. Для цього ми маємо іншу другу пенсійну систему — визначених витрат: я знаю, скільки я відкладаю на майбутню пенсію, і можу хіба що умовно розрахувати, якою вона буде. Хтось може відкладати 200, хтось — 50, хтось — 500 гривень. Те, що він відкладає, інвестується і приноситиме різний дохід у різні роки. Плюс буде обов’язкова державна пенсія.

— А інфляція?

— Статистика — річ уперта, і вона нам показує, що дохідність пенсійних накопичень на 99% корелюється з інфляцією. За часів кризи, високої інфляції дохідність пенсійних активів за певний час після старту кризи теж зросла. Поясню, чому. Ви пам’ятаєте, яка проблема виникла в банках 2009 року? Вони видавали кредити на півроку, рік, два, а люди відкривали в банках депозити на три місяці, півроку, за якими під час кризи й побігли. А банк же не може витягнути з кредитів! От і виникла проблема через такий розрив. Недержавні пенсійні фонди продовжували приймати від людей гроші та інвестувати їх. А закон не дає можливості вимагати грошей у пенсійного фонду до того часу, як настане пенсійний вік. Вийшло так, що пенсійні фонди не постраждали саме через те, що мають довгострокові прогнозовані зобов’язання. Будь-який пенсійний фонд міг вільно розраховувати свою фінансову політику: збирати кошти, щоб скуповувати активи, які під час кризи різко подешевшали, й робити виплати. І наша, і закордонна статистика показали: сплески інфляції — короткотермінові, а гроші на пенсію накопичують та інвестують на довгий термін. Це нівелює сплески інфляції. Тобто бігти треба швидше, ніж хвиля — якщо інфляція 10%, то заробляти треба 13%. І це може зробити пенсійний фонд. Цей прибуток перекриває інфляційну втрату вартості грошей.

— Але якщо сьогодні за 100 гривень ще можна щось купити, то через 20 років їхня купівельна спроможність буде такою, як нині у 15—20 гривень?

— А ви пам’ятаєте, скільки коштував долар 1996 року, коли запровадили гривню? Одну гривню 82 копійки. А скільки коштує зараз? Вісім гривень. Це трохи більше, ніж у чотири рази. А скільки коштував квадратний метр житла в Києві? Сто з невеличким доларів. Сьогодні ми маємо зростання його в десять разів у доларах. Тобто якби ми 15 років тому вклали 1000 грн. у долари, то сьогодні мали б у чотири рази більше, — а якщо квадратні метри, то з огляду на зростання їхньої вартості у валюті в десять разів, ми сьогодні мали б у понад 40 разів більше грошей. Грамотне фінансування, грамотне інвестування надає можливість утекти від інфляції дуже далеко. Будь-кому, хто це читатиме, в це складно повірити. Тому що ми здебільшого плануємо на день, може, на рік. Якщо взяти не житло, а фондовий індекс України, то з 1996 року він зріс приблизно у вісім разів. Це все одно удвічі більше, ніж валюта. Людям непросто зважити на те, як це розвиватиметься в довгостроковій перспективі. Кажуть, що на відстані зростають проблеми. Не тільки. Відстань дає змогу боротися з цими проблемами. Тим, хто думає про пенсію, потрібно думати категоріями десятиліть. І ще загадати що було 10—20 років тому. Нині багато хто каже, що зараз так важко, як не було ніколи. Я не погоджуюся, бо було набагато гірше — в 1990-х, наприклад.

У нас є Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Уже діють недержавні пенсійні фонди. Реформа передбачає, що для певної категорії наших громадян — 35 років і молодших пенсійне накопичення стане обов’язковим. Але їм дозволять обрати місце для своїх накопичень. Це — найважливіше. Бо коли ми знову будемо накопичувати в одному місці, то результат буде той самий, що й з «Ощадбанком» колись, яким керували фактично з Політбюро. Якщо ж я маю можливість обрати й оцінити роботу фонду, то повинен розуміти, що це й на мене покладає відповідальність. Є сенс над цим задуматися і молодим, і людям старшого віку. Старшим — ближче до пенсії, а для молодих настане день, і точно доведеться обирати. Недержавний фонд реєструється як непідприємницьке товариство. І ми пропонуємо з боку користувачів утворити механізм управління фондом: потрібно найняти спеціаліста, при цьому його слід контролювати. Якщо споживачі — майбутні пенсіонери скористаються механізмами контролю, вони можуть бути впевненими, що не прогадають. Можливо, вони й не отримають великих грошей, бо головне завдання пенсійних фондів — не досягти надприбутку, а зберегти вартість грошей. Це основна політика. Тому підстава для оптимізму полягає в одному: ми зрозуміємо, що не слід покладатися на державу чи доброго роботодавця, а лише на самого себе, своїх знайомих і ті механізми, які забезпечать нам можливість контролю за грошима. І не обов’язково треба мати фінансову підготовку.

— Які ризики все ж таки є? Раптом хтось захоче привласнити гроші вкладників?

— Таку постановку питання об’єктивно підказує наш досвід... Та коли взяти закон, який регулює діяльність недержавних пенсійних фондів, то там півтори сторінки займають вимоги і правила, як фонд має вкладати пенсійні кошти. Усі операції жорстко регламентовано. По-перше, фонд інвестує не більше п’яти відсотків в одну структуру — фірму чи банк. Вкладати кошти фонди можуть лише в ті банки, які мають найвищий кредитний рейтинг, таких в Україні — близько десяти. В будь-якому разі, навіть якби комусь і хотілося витягнути гроші, для цього треба мати 20 фірм. Але й тут є обмеження. Вклади у фірми можуть становити не більше 40% коштів фонду. Тільки в державні цінні папери можна вкладати до 50% пенсійних коштів. Тобто є складна ситуація, що не залишає можливості розкидатися пенсійними коштами. Закон чітко вимагає не складати всього в одне місце, і всі місця мають бути перевіреними. Якщо вкладають у фірми, то тільки через акції та облігації. При цьому пенсійний фонд зобов’язаний купувати ці папери лише на біржі, що автоматично означає справедливу ціну на них.

Друге, що дуже важливо, — недержавні пенсійні фонди заборонено банкрутувати, тобто закривати їх у судовому порядку через процедуру банкрутства. Вони зобов’язані продовжувати працювати за будь-яких обставин: накопичувати, інвестувати, відшкодовувати, платити.

По-третє, управління пенсійним фондом відбувається не так, як у комерційних установах. У недержавному пенсійному фонді немає директора, бухгалтера. Ним керує рада фонду, обслуговують його незалежні ліцензовані інституції. Є адміністратор НПФ, який веде облік учасників та їхніх внесків і виплат; банк-зберігач, що обліковує всі активи фонду; ліцензований управляючий активами, який інвестує пенсійні кошти. При цьому, якщо управляючий порушує правила роботи фонду, зберігач стає цьому на заваді. А над ними всіма стоїть держава, яка також стежить за роботою і фонду, і обслуговуючих організацій. Система передбачає розподіл функцій, щоб не відбулося узурпації впливу на пенсійні кошти в одних руках. Це робить її досить стійкою до зловживань.

— Хто є нинішніми вкладниками недержавних пенсійних фондів? Це багаті люди?

— Це не багаті люди. Багато хто з них працює на великих підприємствах, і ці підприємства переказують їм кошти до недержавного ПФ. Є багато людей, які самі за себе платять. Я знайомий з людьми, котрі мають зарплату одну тисячу гривень, і вони переказують по 20—30 гривень щомісяця. Це навіть не середній клас, хіба що нижчий рівень середнього класу, працюючі люди, які мають регулярний дохід. Проте накопичувати пенсію, яка дійсно утримувала б людину в старості, потрібно довгий термін. Для тих же, кому нині 40—55 років, це буде додаток до пенсії.

Ми приблизно підрахували: якщо людина інвестує в ПФ щомісяця 50 гривень, то за рік вона назбирає 600 гривень. З інвестиційним прибутком (наприклад, 12% на рік, що на сьогодні небагато) — 634 гривні. Це невеликі гроші. Але, вкладаючи щомісяця 50 гривень протягом десяти років, вона назбирає шість тисяч. За умови того ж щорічного рівня інвестиційного прибутку (12%) це буде 11,5 тисячі — майже удвічі більше. Поясню, за рахунок чого взялася така сума. Закон вимагає від ПФ обов’язково інвестувати кошти: чергові внески фонд не має права тримати на рахунку довше як тиждень. По-друге, щомісяця фонд розподіляє прибуток на кожен індивідуальний пенсійний рахунок пропорційно до залишків на ньому. Тобто хто має більший залишок, той отримує більший прибуток. Отже, якщо щомісяця розподіляється прибуток, то наступного місяця прибуток розподілятиметься як на внесені кошти, так і на маленьку дещицю прибутку минулого місяця. Це називається складні відсотки, і саме вони відіграють таку роль — що за десять років подвоюють суму щомісячних внесків.

— Якщо вкладник передчасно помер, його кошти переходять у спадок?

— Гроші, накопичені в ПФ, залишаються нащадкам та виплачуються обов’язково всі відразу. Зараз саме більшість виплат в Україні йде нащадкам: за останні п’я ть років виплати з пенсійних фондів уже отримали близько 50 тисяч людей — і ті, хто вийшов на пенсію, і нащадки. Вийшовши на пенсію, людина може обирати — взяти всю суму одразу або частинами протягом заявленого терміну, який не може бути в цьому разі меншим за десять років. Якщо людина не прожила стільки, то гроші залишаються нащадкам. Виходячи на пенсію, людина може застрахуватися на пожиттєву пенсію. Відповідно до її накопичень на день виходу на пенсію розраховується сума щомісячних виплат до кінця життя. Але якщо людина помре навіть за два місяці після страхування, то накопичення не успадковуються.

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ