Чому вони не потрібні

31-річна жінка, мешканка луганських міських підвалів, кілька тижнів тому народила дівчинку, заштовхнула їй у рота папір, одягла на голову поліетиленового пакета і викинула. Через кілька днів міліція матусю знайшла. На запитання, чому вона не підкинула новонароджену до лікарняних дверей, вбивця зрозумілої відповіді не дала. Ці пологи могли б покращити показники народжуваності, але посилили показники смертності.

Сказати, що випадок цей унікальний, що він викликав шквал обурення й набув широкого суспільного резонансу, не можна. Вбивства немовлят стали досить буденною реальністю останніх років. Тим часом майже половина дітей, які помирають, не доживши до року, гине не з медичних, а з соціальних причин. І від цього впадають у відчай лікарі, які знають, скільки зусиль потребує порятунок кожного дитячого життя.

У Луганській області лише протягом останніх кількох років народжуваність почала зростати, але й сьогодні вона залишається однією з найнижчих в Україні. Дитяча смертність, за показниками якої область зовсім нещодавно утримувала в країні сумну першість, поменшала, але і сьогодні вона перевищує середній по Україні показник. Щоб переламати тенденцію, у 2002 році в області прийняли Програму охорони материнства та дитинства. «За нинішньої критичної демографічної ситуації в Україні та в нашій області особливо, коли народжуваність продовжує залишатися низькою, а захворюваність дітей різко зросла, дорога і цінна кожна новонароджена дитина. І від того, як ми зуміємо захистити та зберегти життя кожного немовляти, залежить у кінцевому результаті благополуччя регіону та всієї країни», — каже Людмила Білецька, головний педіатр області, заступник начальника обласного Управління охорони здоров’я. У 2002 році розпочали закупівлю обладнання для пологових будинків і акушерських стаціонарів. У реанімаційне відділення обласної лікарні придбали апарат для штучної вентиляції легенів. Цього року заплановане придбання ще кількох таких апаратів, і на це виділені кошти в обласному бюджеті. Тепер апаратів буде 5. А треба — 24, отже, радикально ситуація ще не покращилася. І все ж позитивна тенденція зміцнюється. Показники почали покращуватися. За 7 місяців цього року дитяча смертність ще поменшала, і сьогодні становить 9,8 на 1000 новонароджених.

Проте захистити та зберегти життя кожного немовляти стає щороку дедалі складніше. «Останні два-три роки спостерігається просто вал смертей серед дітей першого року життя в соціально неблагополучних сім’ях, — розказує Людмила Білецька. — Я кажу не про малозабезпечені сім’ї. Є сім’ї з низьким доходом, але вони люблять своїх дітей, піклуються про них, звертаються до медиків, якщо малюки хворіють, і ми їм допомагаємо попри обмежені фінансові можливості. Але збільшилася кількість сімей, для яких дитина нічого не значить. Часто це сім’ї, які працюють в інших країнах, зокрема, в Росії. Вони не планують народжувати дітей, але не намагаються навіть перервати небажану вагітність. Не маючи медичної страховки, а отже, права на безплатні пологи, такі жінки приїжджають додому, в Україну, народжують тут дітей, кидають їх… Добре ще, якщо це здорові діти, але часто немовлята мають недоліки в розвитку, потрапляють до дитячих закладів для інвалідів або помирають у ранньому віці».

Часто новонароджених просто вбивають. Вмирають діти і внаслідок жорстокого поводження, насильства в сім’ї, від бездоглядності, від голоду та холоду. Тільки протягом останнього часу показник смертності малюків віком до року в соціально дезадаптованих сім’ях зріс із 21 до 43%.

Буває, дитина помирає від того, що її перестають годувати, або від переохолодження — бо п’яні батьки заснули та забули розпалити пічку. Цієї зими в Слов’яно-Сербському районі дитина лише трохи не дожила до року, бо просто змерзла. Фельдшер відвідував цю сім’ю щодня, але просто не встиг нічого зробити.

У багатьох випадках родичі та сусіди залишаються байдужими свідками цих злочинів. «Медичні працівники не зобов’язані виконувати соціальні функції, але ми це робимо. Ми відстежуємо такі сім’ї, намагаємося контролювати ситуацію з вихованням дітей у них. Іноді, хоч і нечасто, отримуємо сигнали від сусідів про жорстокість щодо дитини. Ці сім’ї регулярно відвідує лікар чи фельдшер. Там, де встигають вихопити дитину з жорстоких рук батьків, там, де опікунські ради вирішують вчасно проблему, малюка вдається врятувати. Але так буває не завжди. Та й прокурор області нещодавно сказав на нараді, що лише до медиків немає претензій у плані боротьби з жорстокістю в сім’ях. Інші служби все ж недостатньо активні, часом інертні, забюрократизовані», — з гіркотою говорить головний обласний педіатр.

Долею немовляти в неблагополучній сім’ї хто лише не займається — крім лікарів, це Управління у справах сім’ї та молоді, служби у справах неповнолітніх, міліція, прокуратура, опікунські ради при управліннях освіти. Ще всілякі фонди та громадські організації. І часто ситуація розвивається в цілковитій відповідності до прислів’я про сім няньок. Поки тривають численні узгодження, дитина продовжує залишатися у своїй сім’ї. «У нормативних документах все розписане — яке відомство чим зобов’язане займатися. Якщо є сигнал, ми збираємо комісію серед співробітників усіх зацікавлених управлінь і служб та виїжджаємо на місце. Дитину негайно забираємо з сім’ї», — пояснює Раїса Родіна, начальник Служби у справах неповнолітніх луганської облдержадміністрації.

Щоправда, якщо дитину забирають негайно, то чому ж кількість дитячих смертей протягом останнього часу виросла вдвічі (!)?

ДО РЕЧІ

За даними Міністерства охорони здоров’я, на сьогоднішній день закріплено тенденцію до зниження показника смертності дітей першого року життя та материнської смертності. Станом на грудень 2003 року показник дитячої смертності в Україні становив 9,57 на 1000 новонароджених, а материнської смертності — 18,2 на 100 тисяч осіб.