Суспільство без віри і любові втрачає здатність розрізняти добро і зло
Євген Сверстюк, український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ

Дармівщина вже не пройде

Вносячи свої «кровні» й витрачаючи власні зусилля, люди в сто разів стають відповідальніші, і на них тоді можна сміливо розраховувати. В цьому переконалися в Сереховичівській громаді на Волині
16 березня, 2021 - 21:01

ОЗЕРО ДАЛО СЕЛУ І НАЗВУ, І ЖИТТЯ

Лише за тиждень, що минув від зборів селян, для порятунку озера Серах було зібрано 7900 гривень і 50 євро. Зарибнити озеро, навести благоустрій на його берегах, зробити водойму місцем культурного відпочинку вирішили на сході рибацької спільноти села Сереховичі.

60 небайдужих рибалок зібралися, щоби розв’язати проблеми, які накопичуються з кожним роком. Озеро дедалі більше заростає водоростями, прибережна смуга засмічена, а озеро є не просто візитівкою села, бо розташоване посеред нього. Свого часу воно, цілком вірогідно, дало життя селу. Бо ж люди здавна, як відомо, селилися поблизу водойм, аби мати з них їжу. І Сереховичі, які за радянських часів називалися Сераховичами (від озера Серах), — не виняток. Село розташоване на трьох берегах озера, четвертий — торф’яний, раніше то була заплава озера, але час, а більше — меліорація, зробили свою справу. Раніше Сереховичі складалися із двох сіл, з протилежного боку озера було село Березове. Але наслідком осушення стало утворення єдиного села.

Саме по собі озеро невелике — трішки більше 18 гектарів, але унікальне в тому, що половина його дуже глибока, до 10 метрів. Старожили кажуть, що раніше було й до 15 метрів. А половина — рівнинна, десь 3 — 5 метрів завглибшки з переходом геть на мілке. Словом, є тут місце і для дітвори покупатися, і для рибалок.

Саме рибалки й ініціювали зараз зарибнення озера, але не тільки це: у планах — створення умов для цивілізованого відпочинку. На зборах вирішили розпочати збір коштів на зарибок видів риб, які харчуються водоростями: молодняку білого амура, товстолоба. Цьогоріч у Сераху заборонено ловити рибу, не дозволятимуть навіть тримати на озері човни. Усі браконьєрські «прибамбаси» будуть нещадно конфісковуватися, а їхніх власників притягуватимуть до відповідальності.

Щоби залучити інвестиції, Сереховичівська сільська рада має терміново розробити і затвердити Програму благоустрою та відтворення біоресурсів, проінформувати громадськість про встановлені правила та обмеження. Списки благодійників та суми внесків будуть регулярно оприлюднюватися в доступних місцях, інформаційних спільнотах і постійно (щотижня) оновлюватимуться. Перший внесок на суму понад дві тисячі гривень зібрали уже на зборах.

Торік громада почала наводити лад на озері. Облаштовано три зони відпочинку, береги і стежки частково розчищені від бур’янів та чагарників. Найближчим часом заплановано почистити берегову лінію від сміття, яке вилізло з-під снігу після зими, надалі будуть облаштовувати пляжі та зони відпочинку. Хто це має робити? Хочуть залучати актив села, молодь, школярів, працівників, які перебуватимуть на громадських роботах, підприємців.

«Любителів дармівщинки повідомляємо, що відтепер за озером здійснюється цілодобовий нагляд за підтримки рибоохорони. Небайдужих людей, готових стати до роботи і взяти участь у спільних проєктах, Сереховичівська громада радо запрошує до себе в колектив. І сподіваємось на підтримку наших ідей з боку керівників, спеціалістів Волині, екологічної інспекції, лісівників, сільгоспвиробників та працівників місцевих правоохоронних органів», — повідомлялося у зверненні до населення.

Але нинішня спроба навести на озері лад з охороною рибних запасів, щоби місцева риба була доступною не лише браконьєрам, як своїм, так і заїжджим, — уже не перша. Чому ж раніше не вдалося довести справу до логічного кінця?

«МАЄ БУТИ ЛЮДСЬКА ІНІЦІАТИВА»

Озеро Серах менш відоме на Волині, аніж сусіднє — в селі Синове колишнього Старовижівського, а нині, після пертурбацій, Ковельського району. У Синовому добувають сапропель — цінне природне добриво, а риба із нього, кажуть, така смачна, що її навіть замовляють «на Київ».

Озеру ж Серах судилося трохи інша доля. Сапропелю тут нема, а тому до нього менше уваги з суто виробничого погляду. Зате про нього чудово знають любителі риби. 1997 року була вже спроба навести з цим порядок. Спочатку вирішили заборонити на період нересту рух човнів і встановлення сіток. Ініціатор зарибнення озера, тодішній землевпорядник, а нині голова Сереховичівської громади Ростислав ШИМАНСЬКИЙ написав програму, люди почали здавати гроші. Проте тоді людську ініціативу не підтримали в сільській раді.

«Але були люди, які теж цим горіли, — скільки було лайок, прокльонів, не буду приховувати, доходило до мордобоїв активістів з місцевими «бракошами». Але нас було більше, і вони мусили себе стримувати, хоча тихенько одиночні сітки вночі вручну ставили, тому й уночі інколи ходили, — пригадує зараз Ростислав Тихонович. — Тут би рибінспекції втрутитись, та звернення вони проігнорили». Так історія зарибнення озера «заглохла» на багато років.

Однак коли воно не було ще таке занедбане і в ньому водилася риба не гірша, ніж у Синовому, то полювали на неї навіть заїжджі дайвери, хвалилися виловами. Риба була велика, на вудочку практично не ловилася, тому сітки почали ставити не лише заїжджі браконьєри, а й свої люди. Без контролю та господаря рибні запаси почали міліти, озеро заростало і засмічувалося.

«Нашим досвідом скористалися інші, — каже Ростислав Шиманський. — Брали наші рішення, проєкти, цікавилися, робили щось у себе: у Глухах, Дубечному, Замшанах, в тому ж Велимчі». А коли Ростислав Тихонович вже сам став сільським головою (і обирають його земляки на цю посаду вже не вперше), то вже до нього почали звертатися люди, просити щось робити ж. Бо озеро почало катастрофічно заростати. «Проте я вперто тримався своєї позиції: не візьмусь і не допомагатиму, доки молодь не візьме відповідальність і контроль на себе, а я зі свого боку зроблю все, щоб це здійснилося. Вносячи свої «кровні» й витрачаючи власні зусилля, люди в сто разів стають відповідальніші, і на них тоді можна сміливо розраховувати. Якби вкладав у озеро лише бюджетні та спонсорські кошти, казали б: ну, то й що, що рибу виловили, ще купить і запустить молодняк, нам риба виросте. А так зібралися й самі вирішили зберегти рибу в озері», — міркує голова.

Він має надію ще й на те, що доки риба виросте, у нас почне діяти закон, який захищатиме не браконьєра, а чесного рибалку, та й свідомість людей стане значно вищою. Інакше на дармівщину завжди знайдуться охочі, і з загальної справи знову вийде пшик...

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Газета: 
Рубрика: