Дні Львова на Донбасі,

Минулі вихідні в Донецьку і Маріуполі минули під знаком Львова. Мешканці східного регіону змогли дізнатися більше про культурну столицю України. «Це політика міської влади, яка співзвучна з позицією громади: представляти наше місто в інших містах, а також запрошувати гостей з інших міст України. Цього року ми вже провели дні Луганська у Львові, дні Одеси у Львові. Дуже приємно, що мені випала велика честь — представляти наше місто, нашу культуру в різних містах, зокрема і в Донецьку», — повідомили Новини Донбасу з посиланням на мера Львова Андрія Садового.

Водночас туристичні агенції і компанії кажуть про те, що регіони України не вельми популярні серед українців. Винятки — Крим і Західна Україна. Про проблему внутрішнього туризму нещодавно говорила й Ляля Лісовська в інтерв’ю для «Дня» (див. № 159-160 від 7 вересня 2012 року), її підтверджують і громадські діячі Донецька. Їх головна теза — українці швидше вигадують міфи про співвітчизників з інших регіонів, оскільки самі не мають можливості відвідувати навіть близькі їм області.

«У кожній області є щось своє, гідне уваги. Ось я нещодавно дізналася, що в селі Пархомівка Харківської області є унікальний музей, де зберігаються картини Гогена, Мане, Малевича, плакати Маяковського і навіть роботи Пікассо. Хто про це знає? Мені розповів друг, але не в кожного ж є такі друзі. Реклами таких місць немає, туристична галузь взагалі не розвивається. Іноземці знають лише про Львів та Київ. Самі українці подорожують, але не як туристи, а просто за звичкою», вважає культурний оглядач Порталу неполітичних новин NGO.DONETSK.UA Вікторія ІЩЕНКО.

Донецький регіон якраз один з тих, який недооцінюють українці. У програмі «Донеччина туристична» управління культури й туризму Донецької обласної адміністрації представило 10 туристичних об’єктів: Святогорський історико-архітектурний заповідник, село Перелісне (в якому розташований музей народної архітектури та побуту), меморіальний комплекс композитора С.Прокоф’єва, Велокоанадольський ліс, заповідник «Кам’яні могили», соляні шахти Соледара, Артемівський завод шампанських вин, регіональний ландшафтний парк «Клебан-бик», заповідник «Хомутовський степ» і регіональний ландшафтний парк «Меотида» на березі Азовського моря. Володимир ОРОС, голова громадської організації Добропільський центр молоді «Добро», вважає: «У нас багато цікавих, можна сказати, унікальних місць, про які мало хто знає. Не треба їздити за кордон, аби побачити таку красу. Окрім того, це дає можливість фінансам залишатися усередині країни. Цього року провів незабутній тиждень на Голубих озерах у Червоному Лимані. Дуже сподобалося селище Володарське, яке розташоване на річці Калець, Кам’яні могили. Дуже гарний тур по Луганської області». Колоритними є також не включені до цього списоку поселення етнічних греків у селищі Стила і Стильське природне оголення. Деякі з цих місць «День» вже включив до своєї рубрики «Маршрут №1».

Але більшість туристичних операторів сьогодні не надають такої послуги, як подорожі регіонами. «День» знайшов туристичного оператора, націленого виключно на внутрішній туризм, і поговорив з його співорганізатором і креативним керівником Ярославом КОЗАКОМ про те, наскільки важливо популяризувати українські регіони самим українцям:

— Виявляється, є дуже багато маршрутів, популярних серед іноземців, а український турист про них і не чув. Передусім це стосується фототурів у дику природу. За кількістю замків чи соборів, враховуючи їх жалюгідний стан, ми з Європою конкурувати не можемо. Але за кількістю унікальних природних об’єктів, місць, яких практично не торкнулася цивілізація, ми можемо з ними позмагатися. І сотні фотографів-натуралістів для цього щороку приїжджають в Україну. Вони готові викладати великі гроші за тур, скажімо, в Дунайські плавні, де вони зможуть зробити рідкісні й унікальні фотографії — гніздування птахів тощо. Але для самих українців екологічний туризм перебуває лише в початковій стадії розвитку.

Чому потрібно популяризувати маловідомі для рядового туриста регіони? Умовно їх можна поділити на популярні туристичні напрями з розвиненою інфраструктурою і великою кількістю туристичних маршрутів (наприклад, Карпати, Крим, Поділля, Буковина, Черкаська, Одеська області), і регіони, де туристи бувають лише зрідка (Полісся, Подніпров’я, південні та східні області). Хоча за кількістю привабливих туристичних об’єктів (природних пам’яток, заповідників, національних парків, архітектурних та історичних пам’яток) вони нічим не поступаються попереднім.

Проблем, на мій погляд, одразу кілька. Це й відносно невелика кількість інформації про туристичний потенціал регіону, і відсутність розвиненої туристичної інфраструктури, відсутність культури обслуговування туристських груп і цілковите невміння вести туристичний бізнес на місцях. І якщо ми говоримо лише про «популяризацію» регіонів, то це знімає лише невеличку частину проблем. Скажімо, щороку на туристичних виставках ми бачимо інформаційні буклети про туристичні об’єкти Донбасу, які надруковані тисячними накладами. Але реально скористатися такою інформацією неможливо. Для продажу турпродукту нам потрібно зарезервувати готелі й екскурсії щонайменше на півроку вперед, але невідомо, чи будуть місця в готелі і чи проводитимуться в цей час екскурсії. І найвідоміші туристичні об’єкти Донбасу — Соледар, Артемівськ — лише «на папері» раді зустріти гостей, а насправді провести там нормальний календарний тур практично неможливо.

З готелями і пансіонатами у нас добре все складається лише на заході, краще в Карпатах. Великий потік туристів, два повноцінні туристичні сезони (зима, літо), значний наплив туристів навіть у міжсезоння зумовили те, що пропозиція зараз явно перевищує попит. Величезна кількість готелів, пансіонатів, санаторіїв, садиб зеленого туризму різко загострили конкуренцію, яка зумовила значне зниження вартості на послуги проживання. Ціни на готельні номери в Карпатах зараз в півтора-два рази нижчі, ніж у середньому по Україні. В решті ж регіонів ситуація склалася за типом замкненого кола: туристи не їдуть, тому що немає розвиненої інфраструктури, а місцеві мешканці бояться вкладати кошти в її розвиток, оскільки немає гарантії, що туди приїдуть туристи. І в цьому разі «популяризація» практично нічим не допоможе. Тут державні програми з розвитку зеленого туризму повинні працювати не «на словах» (популяризація, фільми, карти, буклети). Потрібні безпроцентні кредити під будівництво готелів, зниження податків на туристичну галузь тощо.

— А скільки регіонів є на вашій туристичній карті, чи є там Донецька і Луганська області? Чи популярні вони?

— Якщо брати до уваги і календарні тури, і індивідуальні замовлення, у нас налічується близько двадцяти областей. З Луганськом поки що не працювали, а до Донецька і по області тури ми організовували, але поки що лише корпоративні. На жаль, організувати «збірний» тур до цього регіону ми поки що не ризикнули із згаданих вище причин. Щодо попиту, то відповім дуже просто: за чотири роки роботи ми відкрили кілька нових напрямів, стали першими, хто організував тури до більшості заповідників і національних парків. У нас вже викристалізувалася своєрідна «туристична еліта», або клас «туристичних гурманів», які готові подорожувати абикуди, де ми їм зможемо запропонувати щось цікаве. Головне, аби нас приймали на місцях і хотіли бачити там туристів.