Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, публіцист, дослідник Голодомору в Україні, автор газети "День"

До прекрасного — змалку

Як потрібно прищеплювати любов до мистецтва? Думки психологів, педагогів і митців
20 жовтня, 2011 - 00:00
ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ — НЕ КІЛЬКІСТЬ НАБУТИХ ДИТИНОЮ ЗНАНЬ , А ДОСВІД СТВОРЕННЯ КРАСИВОГО, НОВОГО ТА ЦІКАВОГО; НЕ ІНФОРМАЦІЯ, А ПОЧУТТЯ ТА ЕМОЦІЇ ДИТИНИ / ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

Визначити, чи наділена людина таким смаком, досить легко — варто лише трохи поспостерігати за тим, як вона одягнута, як поєднує кольори, спілкується, ходить, яким виставам і книжкам віддає перевагу, як проводить свій вільний час. Тож як відчуття прекрасного можна розвинути?

ГОЛОС ТАТА, КОЛИСКА, ДУМКА ВЧИТЕЛІВ І РОВЕСНИКІВ

Дитячий психолог Наталія Компанець уважає, що починати естетичне виховання можна ще до народження дитини. Відомо, що, перебуваючи в утробі матері, дитина сприймає звуки низьких частот. Тож якщо батько співатиме майбутній дитині чи розповідатиме вірші, є ймовірність, що вона відчує їхню енергетику. А ось щодо застосування ефекту Моцарта, то тут треба бути обережним. Важливо, щоби музика, яку слухає мама, була їй приємною, бо саме такою сприйме її й маля. Для майбутньої дитини будуть корисними й заняття мами арт-терапією, але, знову ж таки, малювання, вишивка чи кераміка мають приносити мамі задоволення.

Якщо ви хочете, щоб ваша дитина мала свій смак і погляд на мистецтво, оточіть її з перших днів життя гарними речами. «Наші предки не даремно обвішували дитячі колиски вишиванками, — розповідає Наталія Компанець. — Дитина дивилася на них, відчувала на дотик. Потім вона гралася народними іграшками і, коли виростала, уважала прекрасним саме те, що побачила, відчула в дитинстві». До семи років, зазначає психолог, дитина перебуває під упливом своїх батьків. Саме тому такою важливою є їхня поведінка, їхні реакції на твори мистецтва і явища природи.

Із семи років роль батьків зменшується, і дитина починає запозичати смаки інших людей, а особливо — учителів. Усім відомо, що вже з першого класу українському учневі викладають цикл художньо-естетичних дисциплін. Передовсім мова йде про музику й малювання, або «музичне мистецтво» та «образотворче мистецтво» (музика — до восьмого класу, малювання — до сьомого).

Класний керівник 4-го класу Глухівської ЗОШ І — ІІІ ступенів № 3 Тетяна Свиридок намагається прищепити любов до прекрасного не лише на профільних уроках, а й під час читання, української мови і трудового навчання. Вона урізноманітнює уроки знайомством із репродукціями відомих картин, легендами, цікавими фактами з історії мистецтва, а також використовує кожну можливість відвідати з учнями театр, музей чи піти на прогулянку до лісу. «Звісно, цього не прописано в наших навчальних планах, — розповідає вчителька. — Це моя власна ініціатива, ініціатива батьків і самих дітей. Нещодавно ми їздили на виставку порцеляни до Сумського художнього музею, найближчим часом плануємо поїхати до Києва, Мени і Батурина». На думку Тетяни Миколаївни, у початковій школі найважливіше навчити дитину відчувати настрій робіт мистецтва. «Коли ходили на дорослий спектакль, окремі учні зізнавалися, що не розуміли, чому глядачі в залі сміялися, — говорить Тетяна Свиридок. — А ось ляльковий театр, у якому грали сліпі актори, сприйняли дуже глибоко. Коли ж вивчаємо якісь картини, іноді діти дають їм такі характеристики, що і я дивуюся: як цього не помічала раніше?» Учителька також зазначає, що яким би авторитетом для дітей не був їхній перший учитель, усе одно їхнє естетичне становлення не може відбуватися без участі батьків. Бо ж саме вони віддають своїх дітей до різних гуртків і заохочують їх спробувати свої сили в різних мистецьких конкурсах.

Із тринадцяти років, уважають психологи, для дитини визначальним стає вплив не лише батьків і вчителів, а й ровесників. У так званому перехідному віці дуже важливо для вироблення естетичного смаку дитини, щоб вона опинилася у сприятливому для розвитку її здібностей і смаків середовищі. Саме тринадцятирічні діти приходять навчатися до Львівського художнього ліцею при Академії мистецтв України. Директор закладу, народна майстриня Оксана Смерека-Малик говорить, що в кожному класі збираються обдаровані діти-однодумці. Малювати і сприймати прекрасне вони вчаться не лише на уроках живопису, рисунку, композиції й кольорознавства, але й один в одного. «Оточення, талант і працьовитість. Якщо ці три фактори закладено у вихованні дитини, значить, у дорослому житті вона зможе реалізувати себе в будь-якій галузі», — переконана директорка ліцею.

МИТЦІ-ДІТИ І МИТЦІ-БАТЬКИ

На думку художника Павла Макова, відвідування виставок і театрів у дитячому віці не є першочерговим у вихованні естетичного смаку дитини. «Чи розумітиме вона мистецтво, чи цікавитиметься ним, залежатиме від того, як одягнута мама, яка в дитини колиска, яка картина висить на стіні в дитячій, яка їжа на столі і як вона подана, якою мовою говорять у сім’ї, яка музика лунає вдома», — говорить П. Маков. Дитинство відомого художника минало в товаристві класичної музики, з якою Павло Маков нерозлучний до сьогодні. Причому його музичний смак сформувала не філармонія, а радіо із класичною музикою, яке постійно було ввімкнутим у будинку його бабусі. «Культура — це вміння жити разом, — переконаний Маков. — От якщо батьки вміють жити в межах однієї культури, то вони передадуть її і дітям. Батькам треба докладати зусиль. І нічого не треба нав’язувати! Дитина має пізнати різні варіанти. Тоді у старшому віці вона зможе собі сказати: «Це моє, це мені близьке».

Музикант Дмитро Шуров уважає, що вміння людини помічати й розуміти прекрасне є спадковим. «Пригадую, як дитиною не міг пройти повз кіоск на ринку, з якого лунало «Как упоительны в России вечера», не затуливши вуха, — розповідає Дмитро. — І справа, як мені здається, була не в самій пісні, а в тому, якої відразної форми їй надали тогочасні музиканти. Зате, коли я вперше почув джаз у виконанні Мішеля Петруччані, у мене перехопило подих, хоча мої батьки таку музику вдома не слухали». Гени генами, але саме батьки відправили чотирирічного сина до викладача гри на піаніно, у тому ж віці Дмитро вперше потрапляє до Одеської опери. Згодом мистецький смак Шурова шліфувався під час навчання у Франції та США. «Думаю, сьогодні не так важливо, чи буде мій син розбиратися в мистецтві, — розмірковує Шуров. — Інтернет — це теж сучасний мистецький витвір, ще не завершений. Значно важливіше, щоб дитина навчилася виділяти важливу для себе інформацію й жити повноцінним емоційним життям у реальному світі. А також не боялася бути оригінальною і вміла обстоювати свою точку зору».

Як і Павло Маков, піаніст не радить батькам перенасичувати перші роки життя дитини культурними подіями. Так у неї збережеться спрага до пізнання мистецтва пізніше, коли вона більше розумітиме. Як музикант Шуров рекомендує в ранньому дитинстві знайомити дитину із класикою, приміром, Моцартом. Із семи років — творчістю Стіві Вандера і Beatles, у підлітковому віці — хіп-хопом і чимось на кшталт Nirvana. «Ну, а потім раджу почати активно ходити із хлопцями (або дівчатами) на живі концерти і зрозуміти, що ж тобі подобається насправді», — додає Дмитро Шуров.

Акторка Ольга Сумська розповідає, що в її меншої доньки, восьмирічної Ганнусі, — ідеальний смак. Вона не лише сама визначає, що їй одягти, а й радить мамі, а іноді — навіть критикує. Спрацювали тут не лише гени, а й напружена робота батьків. «Сьогодні відрізнити справжнє мистецтво від фастфуду дуже складно, — переконана акторка. — Тому зорієнтувати дитину мають саме батьки. Я, наприклад, дозую присутність комп’ютера й телевізора в житті меншої доньки, на окремі канали довелося поставити батьківський код... Раджу батькам уже із трьох-чотирьох років водити дитину в оперу, на балет і на виставки. Дитина набагато краще сприймає мистецтво, ніж ми, дорослі, воно їй ближче, зрозуміліше».

Своїм умінням відчувати прекрасне інший митець — дизайнер Андре Тан — завдячує мамі. До сьогодні він називає її модною жінкою. «Ми з нею майже не ходили в театр, але її одяг, глянцеві журнали, які постійно були в нас удома, книжки — усе це сформувало мій смак», — розповідає Андре. До речі, так само вплинула свого часу на смак іншого дизайнера Жана-Поля Готьє його бабуся. На думку Андре Тана, на першому місці має бути приклад близьких людей.

Щоб не втратити цей смак у дорослому житті, над собою потрібно постійно працювати. «Це як м’язи, — порівнює Андре Тан. — Щоб вони були у формі, їх постійно треба тренувати».

Тетяна ТЕРЕН
Газета: 
Рубрика: