Пурім, одне з найбільш значних свят іудейської релігії, два радісних дні, коли люди веселяться, вітають одне одного зі спасінням, влаштовують карнавали та вистави-містерії.
Як відзначатимуть Пурім 22-23 березня євреї столиці України? З цим запитанням газета "День" звернулася до рабина Центральної синагоги Києва пана Моше Асмана. За його словами, громаді Центральної синагоги святкувати Пурім, власне, ніде. Адже будівля синагоги, подарована євреям майже 100 років тому Лазарем Бродським, їм все ще не належить, - попри всі Божі та українські закони.
Повернення синагоги Бродського має багаторічну історію, відтворену солідним літописом - "Справою", яку веде рабин Моше Асман. Літопис містить низку указів, ухвал і розпоряджень за підписами двох Президентів України, представника Президента Івана Салія, голови міськради Леоніда Косаківського та голови Держадміністрації Києва Олександра Омельченка. Всі документи одностайно визнають незаперечне право власності єврейської громади й наказують - часто "нагально" - перемістити Київський ляльковий театр із синагоги в інше приміщення. Останнім за часом документом є ухвала Київського міського арбітражного суду від 27.IX.96 року, який ухвалив виселити Театр ляльок і повернути будівлю Єврейській релігійній громаді Києва.
У вересні 1996 року трапилася ще одна знаменна, але також "паперова" подія - Олександр Омельченко підписав розпорядження про передачу Театрові ляльок кінотеатру "Дніпро", розташованого у центрі міста, у одному з кращих київських парків. Негайно, як театральний "чорт із люка" з'явилася чергова проблема - ремонт та реконструкція "Дніпра". Найбільш цікаве те, що Управління культури Києва та Театр вирішили одержати гроші на ремонт-перебудову кінотеатру від єврейської громади - звісно, без будь-яких на те юридичних підстав. Між тим, на плечі громади ляже ремонт синагоги Бродського (якщо її все-таки звільнять), яка знаходиться в аварійному стані (зокрема, після проведення лінії метро зруйновані фундаменти). За попередніми розрахунками інституту "Укрпроектреставрація", ремонт синагоги буде коштувати понад $4 млн. Вартість може ще зрости за рахунок реставрації колишнього вигляду синагоги, спотвореної прибудованим вестибюлем. Окрім всього, рабин Моше Асман вважає, що не мав би права згодитися на ремонт кінотеатру, навіть якби мав гроші - аби не створювати дуже небезпечного для інших конфесій міста прецеденту.
У результаті багатолітніх зусиль громади їй було надано кілька невеликих приміщень на горищі та у напівпідвалі Театру ляльок, що перебували в аварійному стані. Приміщення для зібрань всієї громади, для культових відправ досі немає.
Молодий рабин Моше Амсан (йому 31 рік) налаштований рішуче і пише листи в найвищі інстанції¦ до Ради Міністрів, до адміністрації президента та ін., попереджаючи, що громада має наміри скористатися ухвалою Арбітражного суду і в кінці року будь що вступити у володіння синагогою. (До речі, на запитання, чи не пояснюються позиція влади антисемітизмом, Моше Асман відповів рішучим "ні". Державного антисемітизму він не відчуває; не відчуває його також з боку суспільства. Навпаки, до синагоги іноді заходять сторонні люди, не євреї; вони цікавляться справою з поверненням синагоги, співчувають громаді.)
У чому ж тоді, власне, справжні причини опору законним намаганням єврейської громади? Найголовнішою з них є, вірогідно, небажання Театру звільнити синагогу. Це, власне, зрозуміло. Кому хочеться займатися ремонтом та переїздом? Важливо й те, що протягом десятиліть навколо театру сформувалося кілька поколінь глядачів, яких треба буде виховувати заново за допомогою нової будівлі. Є ще одна причина, може найголовніша. Зараз театр використовує тільки частину численних приміщень синагоги, а другу частину дирекція здає в оренду. А кінотеатр "Дніпро" менший за розмірами і не надасть дирекції лялькового театру таких фінансових можливостей.
Не дивно, що в тяжкі для театру часи дирекція намагається якось заробляти гроші. Дивною є інша обставина: чому згадані вище укази, адміністративні розпорядження, а також ухвали Арбітражного суду не є законною підставою для юридичного закріплення та належного оформлення власності за єврейською громадою? Допоки існуватиме цей гібрид лялькового театру й синагоги - гібрид породжений безвладдям? Навіть якщо припустити, що театр справді не мав змоги переїхати в інше приміщення, незрозуміло, чому він залишається власником, хазяїном синагоги? А синагога - бідним родичем у власному домі? Чому театр вимагав у громади гроші за можливість іноді скористатися залом, а не синагога бере з театру платню за оренду приміщення? (До речі, те саме стосується й деяких інших культових будівель, наприклад, кірхи німецьких лютеран.)
Та найбільш виразним у цій - не дуже складній - справі є показова безпорадність всіх гілок нашої влади, включно з четвертою (це не перша публікація на цю тему). Тим часом "справа синагоги Бродського" набула міжнародного розголосу, зокрема, привернула увагу Ради Європи і надала їй підстави вважати, що в Україні порушується Конституція і Закон про свободу віросповідань.
