Вони просто ходять вулицями, здаються звичайними відпочивальниками на пляжах або в парку. Переселенців не просто впізнати серед перехожих, якщо тільки не познайомитися з цими людьми ближче.
Уже третій тиждень луганчанин Олександр Плахов із родиною перебуває в селі Приморське Одеської області. Саме там він і ще близько двохсот вимушених переселенців із Донбасу чекають на закінчення війни. «Я приїхав сюди понад місяць тому. Дуже вдячний організації «Восток-SOS», яка потурбувалася про таких людей, як ми, — розповідає Олександр. — Приємно, що є підтримка не лише від товаришів по нещастю та волонтерів, а й від місцевих жителів».
У 18-річному віці хлопець втратив обидві ноги внаслідок залізничної аварії. У Приморському волонтери забезпечили його та інших інвалідів візками, медикаментами, побутовими засобами та багато чим іншим. Олександр зізнається, що очікував гіршого ставлення до нього з боку тутешніх мешканців, але помилився. Одесити не тільки з розумінням поставилися до переселенців, а й взяли безпосередню участь у розв’язанні гуманітарних питань.
Також у пансіонаті разом із тимчасовими переселенцями живуть люди з різними захворюваннями: переважно — ДЦП, із серцевими хворобами, інваліди з дитинства, літні люди та їхні родичі. «Я й мріяти не могла, що опинюся так близько до моря. Моя сестра, що має синдромом Дауна, взагалі ніколи його не бачила. Але з кожним днем дедалі більше хочеться додому. Яка може бути радість від моря, коли руйнують наші будинки і міста?» — говорить жителька Алчевська Тетяна Кузьміна.
Не виникає питання й щодо мовного бар’єра. Незважаючи на те, що переселенці з Донбасу спілкуються російською, це не заважає знаходити спільну мову з україномовним населенням одеського регіону. «Я знав, що до нас приїдуть люди із зони АТО, — зазначає житель Приморського Сергій Гаврилюк. — У нас достатня кількість баз відпочинку та пансіонатів, які здатні забезпечити пристанищем, хоча б і тимчасовим. Зрозуміло, туристів цього року значно поменшало, але ми розуміємо, що в цих людей немає іншого виходу. Хай будуть живі та здорові, а ми не збідніємо».
Одесити майже щодня влаштовують розважальні заходи для дітей і дорослих. Часто приїжджають аніматори з Києва. Робиться все можливе, щоб реабілітувати людей після стресу.
«Усе літо ми працюємо в напруженому темпі. Приїжджають нові люди, всім потрібно приділити час та сили. Я вирішую побутові та організаційні питання», — розповідає сестра-господиня пансіонату Валентина Федоришина. Вона підкреслює, що санаторій «Приморський» приймає лише соціально незахищену категорію громадян. Передусім це — інваліди та їхні родини, через що відповідальність у приймаючої сторони чимала. Нерідко комусь із людей стає зле — тоді в будь-яку годину доби приїжджають лікарі, представники Червоного Хреста, соціальні служби.
«Переселенці часто запитують мене про термін перебування в нас. Відповідь одна: доки триває війна», — додає Валентина.
Громадянська організація «Восток-SOS» не припиняє своєї роботи й сьогодні. Якщо раніше людей вивозили потягом, то тепер, коли ситуація погіршилася, волонтери рятують життя людей усіма можливими способами. Утікачів розподіляють до Києва, Харкова, Одеси та інших міст України.
