Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Драматична хода Юрія Котермака, або Чому Леонід Кучма не відкрив сільської школи

22 жовтня, 1999 - 00:00

Однак таку локшину на вуха можна навішати ну дуже вже наївним
людям. У своїй же основі наш народ не такий уже й дурний, як його намагаються
зобразити державні мас-медіа. Це ж треба: життєвий рівень народу стрімко
падає, а рейтинг Президента Кучми зростає. Як можна такою мірою не любити
свій народ, щоб стверджувати, ніби так воно і є насправді.

Ні, народ, звичайно, буває різним. Крім наївних, є просто
нерозумні люди, яким хоч кола на голові теши, а вони все одно голосуватимуть
за Кучму. Бо за іншого президента, мовляв, буде ще гірше жити. А ви пробували?
Чи так, як ви живете, — це не те гірше, що може бути? Утім, справді, може
бути й гірше, якщо залишаться при владі ті, хто довів нас до нинішнього
поганого життя.

Я вибачив би Леонідові Даниловичу його галасливі гасання
Україною, заплющив би очі на те, скільки грошей платників податків (і моїх
теж) витрачається під час цих шалених потуг, — якби я твердо знав, що коли
Президент приїжджає кудись, він досконало розбирається в проблемі й уже
на місці затверджує механізм, як цю проблему вирішити. Але ж цього немає!
Гарант Конституції дедалі більше перетворюється на весільного генерала,
який «світиться» то тут, то там, а практичної користі з цього — катма.
Чи то іміджмейкери йому таку установку дали: більше «світись» на різних
«забавах» — більше голосів виборців здобудеш? Чи то його самого охопила
паніка, що він намагається побувати в різних регіонах України, за день
«накриваючи» по дві області, бо відчуває, як влада вислизає з-під його
ніг?

Я й досі не можу збагнути, якого, вибачте, дідька лисого
приїжджав Леонід Кучма в Дрогобич 20 вересня цього року. Ні, крім президентської
кампанії, мотив очевидний: відкриття пам'ятника Юрієві Котермаку. Проте,
чи усвідомив Леонід Данилович за дві години свого перебування в Дрогобичі
всю суть своєї історичної місії? Адже вперше у світі відкрито монумент
ученому зі світовим ім'ям, але політична підоснова цього дійства виявилася
набагато гучнішою і сильнішою. Шкода, що більшість дрогобичан теж пішли
у фарватері цієї згубної тактики Президента і його команди: вони йшли не
віддати шану своєму знаменитому землякові. Вони йшли «подивитися на Кучму».
Ніби не бачимо його щодня на екранах телевізорів, не чуємо по радіо, не
читаємо про нього в газетах. Але ж народові із «совковим» мисленням подавай
«живого» Кучму, щоб потім на кухні теревенити, що бачив «самого» за якийсь
десяток метрів од себе.

Утім, далеко не всім дрогобичанам поталанило побачити «самого»
зблизька. Хоча в офіційній програмі відзначалося, що урочисте відкриття
пам'ятника Юрію Дрогобичу відбудеться о 12.30, воно відбулося швидше. Ба,
ще за тиждень до цього стверджували, що відкриття буде на Різдво Пресвятої
Богородиці, тобто 21–го, а не 20 вересня. Що ж, підлаштувалися під Президента,
враховуючи його щільний графік, а також задля безпеки найвищої посадової
особи держави. Проте навіть якби цього невинного обману й не сталося, більшість
дрогобичан усе одно не могла б добитися до Леоніда Кучми: вхід на площу
Замкова Гора, де стоїть пам'ятник ученому, здійснювався лише за перепустками.
Мабуть, зайвим буде казати, що перепустки видавали лише тим, хто беззаперечно
підтримує Президента. Однак навіть у цій ситуації не обійшлося без казусів.
Невідомі особи продавали перепустки (дійсні чи фальшиві, встановити не
вдалося) по 20 гривень і, кажуть, непогано заробили на цьому.

Поза тим, пересічний дрогобичанин відчув явний дискомфорт
од відвідин Президента. По всьому периметру в радіусі півкілометра від
Замкової Гори стояли шеренги міліціонерів та інших охоронців, які нікого
не пропускали ні туди, ні сюди. Місцевий базарчик тимчасово був закритий
(боялися терористичних актів?). Багато дрогобичан на дві години у власній
хаті відчули себе гостями.

Звичайно, питання безпеки Президента має бути поставлене
на найвищий рівень. У цьому повинні бути зацікавлені його політичні опоненти
та вороги, бо якщо, не дай Боже, з Леонідом Даниловичем щось станеться,
в першу чергу звинуватять їх. (І навпаки, звичайно!) Проте не можна все
доводити до абсурду, а головне, господарів перетворювати на гостей, принижувати
їхню людську гідність. Це дрогобичани запросили Леоніда Даниловича на відкриття
пам'ятника. Як могли, прилаштували цю урочистість до його графіка поїздок,
а тому й самі хотіли побувати на цьому святі. Не вийшло. Свято було, але
тільки для обраних.

Політичне дійство взяло гору над історичним моментом, перипетії
президентських перегонів перевершили сутність небуденної події — відкриття
пам'ятника Юрієві Котермаку. Поет, філософ, медик, математик, географ,
астроном, Юрій Котермак (1450—1494) став першим українським автором, друковану
книжку якого видали 1483 року. Це сталося в Римі. Латинською мовою Юрій
Дрогобич (так він підписувався) випустив у світ науковий трактат «Прогностична
оцінка поточного року». У своєму творі він передбачив час двох затемнень
Місяця, писав про турецько- татарські напади, засуджуючи будь-які війни,
давав поради, як боротися з епідеміями. Із книжки Юрія Дрогобича світ дізнався
про такі міста як Москва, Вільнюс, Львів і, власне, Дрогобич.

В епоху Мікеланджело та Леонардо да Вінчі Юрій Котермак
удостоївся честі бути ректором Краківського та Болонського університетів
— найпрестижніших навчальних закладів того часу в Європі. Ймовірно, він
був учителем астрономії у Миколая Коперника, основоположника геліоцентричної
системи світу.

Лише цього «переліку заслуг» достатньо, щоб організатори
дійства і сам Президент зрозуміли неспівставність того, що сталося, і того,
що мало відбутися. Кучми приходять і відходять, а вчений зі світовим ім'ям
Юрій Котермак залишається навіки.

Заради політичного фальшування, якихось незрозумілих меркантильних
амбіцій організатори імпрези та члени оргкомітету зі спорудження пам'ятника
Юрієві Дрогобичу чи забули, чи не знайшли в собі мужності згадати, якою
дорогою ціною дався їм цей монумент.

Сам пам'ятник було відлито ще 1991 року. Майже вісім років
він пролежав на подвір'ї Дрогобицького міськкомунгоспу. Весь цей час між
членами оргкомітету зі спорудження пам'ятника точилися баталії, де стояти
Котермаку. До одностайності не дійшли, врешті-решт переважила звичайна
арифметична більшість. Одні пропонували місце, де він нині стоїть (на новоутвореній
площі Замкова Гора, біля стародавнього костьолу). Не взяли до уваги той
факт, що на цьому місці колись був старовинний цвинтар, який «совіти» закатали
асфальтом і зробили на ньому туалет. Діяв він ще минулого року... Мабуть,
Кучмі таких подробиць не розповідали, а то він би навряд чи приїхав «штовхати
промову» на місці туалету. Інші пропонували поставити пам'ятник там, де
колись стояв пам'ятник Леніну (на площі перед входом до міської ратуші).
Були ще варіанти, але ніщо не бралося до уваги через банальну причину —
брак грошей.

4 липня цього року померла Теодозія Бриж, відомий український
скульптор, автор пам'ятника...

І ось ближче до фінішу президентських перегонів знаходяться
гроші на облаштування площі. Щоправда, із сусідньої вулиці довелося видовбати
бруківку, закладену ще за цьоці Польщі, а зганьблене місце залити асфальтом,
але це все дрібниці порівняно з тим, що отримали, — приїхав Леонід Кучма!

Ні, я не хочу бути снобом. Пам'ятник Юрію Котермаку і новоутворена
площа Замкова Гора таки милують око і, безперечно, стали окрасою Дрогобича.
Але коли згадуєш цю драматичну восьмирічну епопею зі спорудженням пам'ятника,
цю млосну фальшиву ноту під час його відкриття, то краса в твоїй уяві зникає...

А ще того ж таки дня, 20 вересня 1999 року, коли в Дрогобичі
відкривали пам'ятник Юрієві Котермаку, Леонід Кучма мав бути присутнім
на відкритті багатостраждальної Попелівської середньої школи (Дрогобицький
район), що зводилася через брак коштів кілька років. Дефіле повинно було
відбутися о третій годині. Чи то обід виявився надто смачним, чи забагато
було випито оковитої, чи державні справи завадили цьому, проте до Попелів
Президент не доїхав.

Iз носом залишилися сотні мешканців села, керівники районних
структур, перші особи сусідніх міст Борислава та Трускавця, священики різних
конфесій, які прийшли та приїхали подивитися на Кучму. Школу відкрили без
Президента, хоча роботи триватимуть ще довго після виборів. Можливо, всі
наступні п'ять років... Проте, можливо, і на краще, що Кучма не приїхав
до Попелів. Учителі та будівельники зітхнули полегшено і до пізньої ночі
святкували чи то відкриття школи, чи то неприїзд Президента.

Уже сьогодні очевидно, що головними конкурентами в Західній
Україні на президентських виборах будуть Леонід Кучма та Євген Марчук.
У тому ж таки Дрогобичі серед агітаційних матеріалів я бачив листівки на
користь лише цих двох кандидатів. Безперечно, люди з команди Президента
знають це, тому через свою захланність та специфічні уявлення про форми
та методи чесної політичної боротьби просто не могли не паплюжити Євгена
Марчука. Щоб показати свою запопадливість перед приїздом Президента в Дрогобич,
кучмісти подвоїли і потроїли свої зусилля. Я не кажу вже про те, що позривали
листівки із портретами Марчука, розгромили офіс УРП, в якому розташувався
його штаб («День» писав про це).

Іще один тривожний симптом. Люди бояться. Бояться Кучми.
Бояться людей, які за Кучму. Знайомий, який працює в Дрогобицькій ратуші
на досить відповідальній посаді, каже, що голосуватиме за Марчука або за
Мороза, але змушений агітувати за Кучму, бо інакше... Iнакше він і десятки
інших дрібних чиновників позбудуться роботи. У тій же Попелівській школі
прихильники Євгена Марчука поруч із портретом Кучми та закликом на його
підтримку хотіли розмістити аналогічні матеріали про свого висуванця. На
милість Божу вчителі просили їх цього не робити, хоча багато з них симпатизує
Євгенові Кириловичу: бояться районного начальства.

Отой державний страх нині заполонив Україну. Підштовхує
примусово голосувати не за правителя, якого люблять, а якого бояться. Хоч
поганенька робота і мізерна платня, але люди тримаються за те, що є. Рабська
психологія, «совковий» менталітет... «Українська національна ідея не спрацювала»,
— сказав Президент. Та хіба вона могла за Кучми спрацювати?

Анатолій ВЛАСЮК,
головний редактор газети «Цербер»

Дрогобич, Львівська область

Газета: 
Рубрика: