Цьому шлюбу не передував бурхливий любовний роман.
Можна сказати, що побралися Ігор Проценко (клоун Гоша з «Артобстрілу»)
й Іра Герман (ведуча в цирку й директор шоу-програми нічного клубу «Бінго»)
чисто випадково.
Блакитноока ексцентрична Ірочка з Рівного, котра мріяла стати такою
ж смішною, як Клара Новікова, після закінчення 1994 року Київського естрадно-циркового
училища потрапляє в цирк. Режисер-постановник Олександр Зайцев звернув
увагу на випускному вечорі на її номер на роликових ковзанах. Цим номером
вона й розпочала свою циркову кар’єру. Виїжджаючи на арену на роликах,
Іра перед початком вистави розігрівала «заморожену» публіку. Виписуючи
прекумедні зигзаги, під’їжджала до «щасливців» у першому ряду й витягала
вподобаного чоловіка на арену. Перебуваючи перед тисячами зацікавлених
засуджуючих чи схвальних поглядів, вона вимагала, просила, благала, примушувала
подарувати їй квіти. Й український чоловік справді по-джентльменському,
поторгувавшись про людське око, здавався і — дарував.
Того ж року, лише за кілька місяців, Іра Герман з’явилася на екранах
ТБ: у ток-шоу «Я знаю, чим вас здивувати» на телеканалі «1+1», в «М-обсерваторії»,
«TV-single», «Зоряному прес-клубі». Протегована Олександром Ягольником,
вона стала відомою. Її впізнавали в метро, на вулиці, на виставах у цирку
14-літні підлітки самовіддано скандували: «TV-single». Та крім слави у
пресі з’явилась і критика. Як зізналася сама Іра: «Для ролі телеведучої
я не підходила. Це було не моє місце». Усвідомив це і Ягольник. І коли
Ірині запропонували в нічному клубі «Бінго» вакансію директора шоу-програми,
вона відразу погодилась і залишила TV. Так розпався творчий дует Олександра
Ягольника й Ірини Герман.
Її майбутній чоловік Ігор Проценко навчався в тому ж естрадно-цирковому,
але був на два роки старшим. Закінчивши училище раніше за Іру, він поїхав
працювати в Москву, так і не домігшись взаємності в Ірини. Пропрацювавши
у клоунській групі «Мікос» у театрі Терези Дурової, Ігор, побоявшись втратити
Іру, кинув роботу й повернувся в Київ. Але білява зірка цирку знову відмовила
клоунові. «Я не міг тоді збагнути, — говорить Ігор, — що її цікавлять лише
творчо цілеспрямовані особистості». Рятуючись від нещасливого кохання роботою,
він прорепетирував півтора року в київській клоунській групі «Мімікрічі»,
а згодом знайшов свою маску дебіла чи відчуженого дивака в синдикаті «Артобстріл».
Поринувши з головою в мистецтво, Ігор саме цим і завоював прихильність
Ірини. Що сталося потім, усім уже відомо.
Відтоді спливло чотири роки. Чотири роки гастролей, наполегливої праці
в цирку, в нічному клубі «Бінго». Для особистого життя залишалися тільки
антракти й годинні зустрічі-привали вдома. Ігор: «Я бачу свою дружину раз
на день, та й то сплячою. Бо відпрацювавши нічну програму в «Бінго», на
11 годину ранку вона мчить у цирк, а для сну залишається три години».
— Іро, а можливо не варто так надриватися. Чи не простіше працювати
лише в цирку чи в «Бінго»?
— Режисерська робота в «Бінго» з моїм театром і робота в цирку — це
те, чим я живу. Мої діти, так я називаю своїх циркових хлоп’ят із театру,
вірять у мене і як у людину, і як у режисера. Усі мої маразматичні, абстрактні
ідеї втілюються в рухи їхніх тіл. І я бачу, що мої постановки публіці подобаються.
Отому я не можу зупинитися. Я хочу винаходити нове. А цирк я дуже люблю,
люблю його режисера Олександра Зайцева — це той чоловік, котрий мене розуміє.
Також вірю, що наш цирк незабаром стане сучасним, як і московський, де
створює неординарні нові постановки режисер Гнєушев.
— Чи важко бути дружиною клоуна?
— Не важче, ніж Ігореві бути моїм чоловіком. Ми просто звичайна акторська
родина: допомагаємо одне одному в творчості. Адже для того, щоб придумати
найнікчемнішу хохму в «Шоу самотнього холостяка», де Ігор зі своїм напарником
грають «бухариків», слід неабияк попрацювати звивинами.
Ігор: — Це правда. Жарт має бути смішним. А щоб викликати сміх, потрібно
знати менталітет публіки. Об’їздивши з «Артобстрілом» багато країн Сходу
й Заходу, я в цьому ще раз переконався.
— Чи викликали ви сміх, а відтак досягли й визнання у зарубіжної публіки?
— Так. Хоча це було й нелегко. Тим паче, що нині там котируються плоскі
жарти й коміки на кшталт американської потвори-зірки Джима Керрі.
— Чи задовольняє вас ваша робота в ТВ-передачах «Шоу самотнього холостяка»,
«Місто, якого не існує на карті», в «Артобстрілі»?
— Щиро кажучи, ні. Хочеться зробити краще, цікавіше, тобто по-своєму,
а це вже режисерська жилка, якої я прагну. Однак акторське ремесло також
кидати не збираюся.
