Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

«Дванадцятий вал»

Друга спроба збільшити тривалість навчання у школі викликала не менший опір суспільства, ніж перша. «День» з’ясовував, наскільки це обґрунтовано
21 грудня, 2016 - 11:52
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Днями уряд підтримав наміри Міністерства освіти і науки переходити на дванадцятирічний цикл навчання, затвердивши концепцію реформи середньої освіти «Нова українська школа на період до 2029 року». Перехід планується у 2018 році, але для початку парламент має затвердити новий закон про середню освіту.

Через такі плани вчителі, батьки та всі, хто так чи інакше причетний до школи, висловлюють своє «але». Педагоги не проти новацій, та нарікають на втому від постійних вимог видавати щось нове за мізерного фінансування. Батьки не розуміють, що дасть дітям ще один рік навчання у школі, адже раніше цілком вистачало одинадцяти. А якщо копіюються європейські зразки освіти, то які саме?

Спротив виник попри багаторазові пояснення Міністерства освіти і науки, якою буде нова структура школи (п’ять років — початкова, чотири — базова, та останні три роки — профільна) і чому це робиться (щоб розвантажити навчальну програму загалом і навчити дітей користуватись знаннями, а не зазубрювати інформацію). А також — попри заяви, що старт реформи неминучий, бо якість середньої освіти вкрай низька.

СПРОТИВ ЧЕРЕЗ НЕДОВІРУ

Оскільки першачки 2018/2019 навчального року мають вчитись за новими програмами, написаними під 12-річку, наступний рік повинен стати надважливим для усіх освітніх ланок, щоб реформа мала вдалий старт. Але якщо зараз, на етапі підготовки, відчувається спротив, МОН слід провести додаткову роботу, передусім роз’яснювальну.

«Комунікація реформ — це дуже непроста річ. Опір ідеї 12-річної освіти існує з двох причин. Перша — це загальний рівень недовіри до влади, друга — нерозуміння цінності освіти як такої для подальшої кар’єри та розвитку особистості, — коментує аналітик Аналітичного центру CEDOS Ірина Когут. — Є ще кілька факторів. По-перше, корупція при вступі до вищих навчальних закладів і загалом інфляція вищої освіті на зламі 1990—2000-х років, коли стало зрозуміло, що через відсутність грошей неможливо вступити до вишів, а диплом — це папірець, для отримання якого добре вчитись необов’язково. Освіта перестала бути пов’язана з матеріальним благополуччям. Зараз це поступово змінюється, стає зрозуміло, що є професії, які дають високі заробітки та можливість добре жити, але для цього треба добре вчитися. Але існує недовіра до влади, сумніви, що дійсно вийде зробити інакшу школу».

НОВИЙ МЛИНЕЦЬ ЗІ СТАРОГО ТІСТА

Позаяк 12-річна система навчання вводиться у школах удруге (перша спроба була 2002 року, однак у 2012-му введення скасував екс-міністр освіти Дмитро Табачник), суспільство сприймає це насторожено, боячись, що зі зміною влади автоматично зміняться плани на освітню реформу. До того ж нова система навчання передбачає інші освітні стандарти, програми і підручники, є потреба у вчителях, готових втілювати запропоновану міністерством реформу. Тобто накопичилась низка проблем, без вирішення яких неможливо запровадити якісні зміни.

«У школі є багато речей, які суспільство просто не сприймає. Дуже погана якість підручників, наприклад, з англійської мови та математики. Там є багато завдань, з яких незрозуміло, чого цим хочуть домогтися від дітей. На мою думку, найкраще було б закупити їхні зразки у США чи Сінгапура, де математика викладається для життя, — зазначає старший науковий співробітник Інституту математики НАН України, експерт громадської організації «Точка росту: освіта і наука» Ірина Єгорченко. — У мене немає впевненості, що реформу вдасться запустити у 2018 році, бо є недовіра до уряду та Міносвіти, котре ще має багато чого зробити».

ПЛАН РОБОТИ ДЛЯ МІНОСВІТИ

Щоб люди повірили в реформу, експерти радять МОН братися до роботи вже зараз. Ірина Когут вважає, що варто зайнятися перепідготовкою вчителів, бо хоч якими чудовими були б нові навчальні програми, їхнє втілення залежить від педагогів. Також радить змінити систему управління та фінансування школи і вирішити проблему малих сільських шкіл.

Ірина Єгорченко додає, що починати треба з ще простіших речей: «Треба скасувати всі види робіт у школі, які стимулюють списування і плагіат. Це реферати, примусові роботи Малої академії наук, які пишуть вчителі. Навіщо це потрібно? Варто зменшити кількість конкурсів у школах: діти до них готуються і виступають на них замість уроків, але це марна трата часу вчителів і перевантаження учнів. Також потрібно прибрати рейтинги шкіл. Тобто МОН має проаналізувати, що саме викликає спротив у школах, і говорити на ці теми, а недоліки усувати».

«ЦЕ — ПЕРСПЕКТИВА»

Так само радить зосередитися на роз’ясненні реформи вчитель початкових класів загальноосвітньої школи №4 міста Буча Наталя Самійленко. З її слів, цього більше потребують не педагоги, а батьки. Як показав досвід запровадження рекомендацій МОН щодо розвантаження програм 1—4-х класів, батьки наголошують на заміні червоної пасти на зелену та ручок на олівці, з порогу вимагаючи кардинальні новації від учителів.

«Все це треба правильно донести до громадськості, — акцентує Наталя Самійленко. — Ми, вчителі початкових класів, обома руками «за» 12-річку, бо деяким дітям у четвертому класі важко перейти до середньої школи, вони розгублені та психологічно до цього не готові. А громадськість треба заспокоїти, що ще один рік навчання — це не навантаження для дітей, що так вчаться у всіх коледжах за кордоном, коли останні три роки — це навчання за обраним напрямком. Якщо до дев’ятого класу діти визначаються з напрямом навчання — чи то художній, чи фізико-математичний — це вже якась перспектива».

Інна ЛИХОВИД, «День»
Газета: 
Рубрика: