Минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві.
Євген Сверстюк, український письменник, доктор філософії, президент Українського пен-клубу

Дилеми дистанційної освіти

Чергова спроба навчати учнів лише в онлайн засвідчила — для більшості це нездоланний виклик, для меншості — вимога сьогодення
26 січня, 2021 - 10:00
ЛЮДМИЛА КАЗМІРУК

Два тижні локдауну в Україні повернули абсолютно усіх учителів та школярів до навчання через телевізор, комп’ютер, планшет чи інший гаджет. Хоча дистанційна освіта як така не зникала зі шкіл із початком навчального року: через те, що хворіють або діти, або вчителі, на дистанційку переходили окремі класи чи навіть окремі школи.

Та саме загальнонаціональне повернення до онлайн-навчання викликало нову дискусію про її недоліки, ризики, та й переваги також. Сміливі заяви саме про плюси онлайн-навчання поширили на освітніх блогах та на власних сторінках у соцмережах вчителі з різних куточків України. Серед переваг — вільніший графік занять, дітям краще «заходить» нова тема з гаджетів, ніж із книжок, до того ж, це вчить їх самостійності та умінню працювати в будь-яких умовах.

УРОК У ТАПЦЯХ

Про комфортне викладання вдома написала вчителька англійської мови тернопільської ЗОШ №28 Людмила КАЗМІРУК: «Мені подобається дистанційка! І можете кидати в мене тапками. Бо я працюю вдома, в теплі, комфорті і ....тапочках ))) Я почуваюся в онлайні, майже як риба в воді. Освоїла ресурси і платформи, обрала улюблені і вміло ними користуюся. Між уроками встигаю не лише попити кави-чаю, але й обід-вечерю зварити, чи посуд помити, чи в хаті трохи прибрати. У домі навіть з’явилася нормальна їжа, не з мультиварки. А ще я встигаю подивитися до своїх власних дітей і навіть трохи з ними позайматися. Встигаю почитати книжку і пройти кілька модулів професійного онлайн-навчання».

На такий суцільний позитив, ясна річ, батьки та колеги пані Людмили з інших шкіл відповіли критикою. Не всі, але чимало зауважень стосувалося наявності гаджетів та інтернету у родинах. Приміром, знайомі з невеликого райцентру розповідали, що із трьох шкіл у місті онлайн-уроки проводить лише одна, а під час першого весняного карантину єдиним способом навчання була «Всеукраїнська школа-онлайн». І питання інтернетного покриття в Україні досі потребує вирішення.

Дехто закидав, що дітям удома бракує спілкування з однолітками, хоча чим займаються школярі на перервах? Часто грають в ігри на телефонах. Не всім батькам до вподоби, що доводиться більше часу проводити з дитячими домашніми завданнями, особливо, якщо вони приходять лише як повідомлення у вайбер, без пояснень від учителя. На всі закиди можна знайти виправдання, бо, як не крути, онлайн-навчання змінює звичний спосіб життя у родині, а також традиційну підготовку до уроку для педагогів.

ПОТРЕБА ЧАСУ

Але згадаймо вчителя фізики з Чернівців Пауля Пшенічка, переможця освітньої премії Globаl Teacher Prize, котрий апробує онлайн-уроки роками, без ковіду, карантину та примусового переходу на такий формат. На його думку, це вже потреба часу, і з цим погоджуються молодші колеги. Так, учителька біології Олена ХАЛЕПА, котра прославилася своїми відеуроками з елементами репу, під час другої загальноукраїнської дистанційки написала у блозі на «Osvita.ua», що варто сприймати це як передвісника глобальних змін в освіті: «Я вчитель біології й впевнено скажу вам, що колись зміни клімату призвели до виходу тварин на сушу, до появи крил, квітів, довгих ший жирафів і вимирання динозаврів! Це еволюція, друзі, вона — незворотна, вона великим катком пройдеться освітою, і будуть зміни. Так що дайте вчителям-професіоналам спокій, у них все вийде. Дайте своїй дитині спокій, увімкніть їй інет, приготуйте чай і відійдіть — дитина впорається. І дайте, нарешті, спокій дистанційній освіті! Вона — ароморфоз1, у результаті якого будуть зміни, а не ваше пророче «всьопропало». Ароморфоз — один із шляхів біологічного прогресу, що полягає у значному ускладненні будови організмів та підвищенні загального рівня їхньої організації».

Людмила Казмірук додає, що переваги може знайти вчитель, учень та його батьки. Тільки за умови — що всі працюють, а не байдикують. «Навесні у нас була робота титанічна, поки всі налаштувались на працю в ZOOM чи на інших платформах. Я розумію батьків, знаю, що не всі вчителі цього хочуть. Хто включився у цей процес тоді, то той зараз набив руку, наприклад, ми з вересня працювали у живому режимі, єдина дистанційка — це ось цей тиждень локдауну, на другий тиждень школи відправили на канікули, бо були батьки дуже незадоволені навчанням в онлайн, — розповіла пані Людмила «Дню». — Тоді було багато онлайн-вебінарів, хто хотів, до них долучався та вчився. Дещо для себе я почерпнула, додала до своїх інструментів. У мене є улюблена платформа, яка дає можливість створити інтерактивну гру. Я використовувала її і на уроках у класах, де є проєктори. Зараз це просто вивожу на екран. Для мене це дуже зручно. Якщо в класі не завжди була можливість щось показати та включити, то тут тільки сиди і відкривай фотографію, відео, робочі листки...».

«ЦЕ МОБІЛЬНІСТЬ ТА СВОБОДА»

«Зрозуміло, що є багато нюансів, що не всі можуть, не всі справляються, але це дуже велика можливість для дітей, — продовжує Людмила Казмірук. — Я сама мама трьох дітей. Одній дитині, бачу, це подобається. Вона має спілкування поза школою, їй цього вистачає. Середня донька хотіла б повернутися у школу, вона більше тягнеться до колективу. Але деякі діти так скоріше працюють. Здав домашку і маєш час на якісь улюблені заняття та прогулянки, бо в школі ти мусиш відсидіти 5—6 годин, приходиш додому і знову сідаєш за уроки. Це дуже «з’їдає» час. Я працюю з 8.00 до 18.00, у другу зміну маю якраз класне керівництво. А мої уроки — у першу. І я мушу бути всі ці години в школі. Тому для мене дистнаційка — це рятівне коло. Дехто писав гнівні коментарі, що мені легко так казати, бо в мене нема трьох дітей. Але вони в мене є. Іноді донька, з якою ми ділимо кімнату під час навчання, пропускає свої уроки, якщо в мене в той час моє заняття. Учителька це розуміє, але пропущене ми все одно сідаємо і робимо».

«Є переваги і для батьків — вони побачили вчителів, дехто навіть не уявляє, хто дітей вчить, — каже Людмила Казмірук. — Побачили, як працює їхня дитина. Бо дехто думає, що все у навчанні добре, а це не так. Батьки бачать реальну картину. І для вчителів це теж показник, що хтось працював гірше, це відкритий урок по суті, який стимулює. Є діти, яким заважає шум у школі та сусіди по парті. У мене деякі діти почали краще вчитися, бо вони більше зосереджені, їх ніщо не відволікає. Звісно, навчання через вайбер, коли завдання робляться з батьками пізно увечері — це не навчання. Але ось ця мобільність, вміння пристосуватися, знайти вихід у ситуації, розширення крутогору — це плюси для дітей. Якби нам рік тому сказали, що ми не будемо вчитися у школі, це було б дуже дивно, а зараз бачимо інший варіант. Для мене це можливість поїхати з міста і далі продовжувати працювати, не втрачати зв’язок з навчанням. Це дуже в житті потрібно — вчитися за будь-яких обставин, це певна свобода».

ЯК МОТИВУВАТИ УЧНІВ?

Між тим, в Україні прийнято положення про дистанційну освіту, і всі, кому імпонує цей формат, може його обирати. Єдине, що не всі школи готові таке бажання дітей та батьків підтримати. На думку нашої співрозмовниці, поки що дистанційне навчання — ще виклик для освітньої системи. «Щоб це стало перевагою, мають бути вкладені великі інвестиції у школи. Економічна складова важлива у цій ситуації. Хоча я очікувала, що з вересня наша система освіти зазнає значних змін. У США, приміром, запитують батьків, хто хоче ходити в школу, а хто хоче залишитися в онлайн, дві третини батьків обрали дистанційну освіту. Тобто має вибір, а в нас він відсутній», — додає Людмила Казмірук.

До речі, про вибір. Не завадило б Міністерству освіти та науки врахувати не лише побажання вчителів, а й поцікавитися ставленням школярів до різних форм навчання.  Так, Інститут соціальної і політичної психології АПН України у листопаді-грудні 2020 року проводив опитування серед учнів 7—10 класів про те, як оцінюють дистанційне навчання. У дослідження взяли участь 75 шкіл зі всієї України (крім окупованих території). За його даними, 30% українських підлітків дистанційне навчання не полюбилося, ще 30% про нього відгукнулися схвально.

Опитування показало, що зросли ризики, яким піддається як процес навчання при неналежній підготовці та організації, так і самі діти: це зниження мотивації і якості навчання, погіршення їхнього здоров’я, кібер-ризики в інтернеті тощо. Основне, на чому наголошують експерти, — це зниження мотивації дітей до навчання, яке триває роками. І винна тут не лише дистнаційка.

«У 2017 році ми вперше зафіксували, що все населення країни в якості головної проблеми освіти назвало втрату мотивації дітей до навчання. До цього завжди на першому місці були матеріалі чинники — обладнання, зарплати. І під час пандемії мотивація виявилася найголовнішою проблемою. В умовах дистанційності це дуже важливо, адже вона включає і пізнавальні, і саморегуляційні чинники, — пояснює докторка психологічних наук, завідувачка лабораторії масової комунікації та медіаосвіти, заступниця директора Інституту соціальної і політичної психології АПН України Любов НАЙДЬОНОВА. — Продуктивність залежить від емоційних станів. У нашому дослідженні третина підлітків повідомила, що боїться заразитися ковідом. Це означає, що вони перебувають у такому емоційному стані, який значно знижує можливості формування нових зв’язків. Якщо людина дуже сильно чогось боїться, то вона не може навчатися, бо в неї в мозку — інші домінанти збудження. Нові зв’язки складаються дуже повільно. Це ми маємо враховувати — дитина гірше вчиться. Дослідження показало, що половина дітей переживає за близьких — що вони можуть заразитися і померти. Це — діти старшого віку, які можуть розповісти про це. Діти молодшого віку не мають тих комунікативних умінь, які би дали можливість ініціювати розмову і в ній відрегулювати свої емоції. На це слід обов’язково звернути увагу. 20% відповіли, що не мають з ким поговорити про те, що вони переживають. Це дуже серйозний момент, який показує, що нині вимушена дистанційність є ситуацією хронічного стресу для дітей. Це проявляється в тому, що вони можуть повільніше засвоювати матеріал, ніж це передбачено програмами, потребують більше повторення».

ІНТЕРНЕТ VS ЗДОРОВ’Я

Як показало дослідження, третина дітей повідомила, що дуже втомилася від дистанційного навчання. 2/3 дітей поскаржилися на головний біль та дискомфорт у спині під час дистанційного навчання. Експерти наголошують, що це теж свідчить про стресові стани. Дослідники нагадують, що до пандемії моніторинг здоров’я школярів показував, що 20% першокласників мають хронічні хвороби. Після закінчення школи — таких 80%.

Щодо формату проведення уроків, то, згідно з дослідженням, онлайн-навчанням було охоплено лише 25% шкіл. Було багато скарг від батьків, що вчителі скидають завдання лише по телефону (5% відповіли, що не було жодних завдань в режимі онлайн). Інші варіанти — перегляд записаних відео, надсилання матеріалів, інші гібридні форми. Телешколу систематично дивився кілька разів на тиждень лише кожен шостий учень. Велика частина опитаних відповіли, що через технічні причини взагалі відсутні онлайн-уроки.

«Дуже важливо, що у нас зростає інтернет-вразливість. Є дослідження 2018-го і 2020-го років. По кожному із видів загроз ми бачимо підвищення. Підлітки кажуть, що більш як удвічі зросла кількість знущань, також більш як удвічі — спонукання до насилля і агресії, майже удвічі — кількість залякувань (10% проти 20%), збільшилася кількість наклепів та спонукань до самоушкоджень, — наголосила Любов Найдьонова. — Ми досліджували вплив різних медіапрактик на психологічне благополуччя дитини, побачили, що інтернет-ігри та сьорфінг, коли дитина іде в інтернет і забуває, за чим іде, — це два типи практик, які негативно пов’язані із благополуччям дитини і не сприяють її розвитку. Ми маємо розвивати і компетентності дитини, і приділяти увагу безпечності інтернет-середовища: здатність дитину захистити саму себе, медіаграмотність, аби своєю розумною поведінкою захистити себе від інтернет-ризиків»

Захист від інтернетних ризиків — проблема давня, чим далі, тим більше вона поглиблюється. Утім, це не привід відмовлятися від сучасних методів навчання. Єдина вимога до освітньої системи — враховувати усі недоліки та переваги різних форматів відвідування уроків. Варто визнати, що нинішній класно-урочний формат навчання — теж не ідеальний, розвинені країни світу поступово від нього відмовляються. Тож дистанційка стала своєрідним землетрусом для нашої шкільної освіти, який заодно показав реальний стан речей. Питання тільки в тому, чи буде проводитися робота над виявленими помилками.

Інна ЛИХОВИД, Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 
Рубрика: