...Незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам.
Карл Густав Еміль Маннергейм, державний та військовий діяч Фінляндії, президент Фінляндії

Джеймс Мейс: осягнення майбутнього

18 лютого великому українцю з американським корінням виповнилося б 68 років
17 лютого, 2020 - 18:54
ФОТО З АРХІВУ «Дня»

У колосальній творчій спадщині, яку залишив нам Джеймс Ернест Мейс — історик та публіцист, особливе місце посідає дослідження передумов, суті і страшних наслідків Голодомору         — Геноциду в Україні 1932—1933 років. Саме ці публікації зробили Мейса-вченого символом непідкупної інтелектуальної мужності. Але необхідно мати на увазі, що Джеймс писав не лише про це.

Він бачив виразки постгеноцидного українського суспільства, створив і розвинув саму концепцію постгеноцидності — і багато й вражаюче точно про це писав. Саме про такі творчі розробки Мейса хотілося б стисло поговорити.

Але передовсім необхідно ще раз нагадати про особливу роль газети «День» у житті та творчості Мейса. Саме наш часопис надав Джеймсу у нелегкі для нього часи всеукраїнську потужну громадянську трибуну (впродовж 1997—2004 років від був чільним публіцистом газети), саме «День» опублікував у нашій видавничій серії два фундаментальні томи його публіцистики, оприлюдненій на шпальтах газети («День» і вічність Джеймса Мейса» та «Ваші мертві вибрали мене»). Головний редактор «Дня» Лариса Івшина 2009 року заснувала визнану в Україні премію імені Джеймса Мейса за громадянську позицію, ця висока нагорода присуджується й понині. Взагалі, можна стверджувати, що вивчення і популяризація спадщини Джеймса Мейса — це обов’язок і справа честі «Дня», і ми й надалі будемо робити для цього все можливе.

Що хвилювало його? Зупинимось лише на найбільш важливих аспектах. По-перше, питання національної ідентичності та  історичної пам’яті українців. І належної освіти (це є нерозривним). Мейс писав: «Якщо ми серйозно говоримо про незалежність України та хочемо, щоб це було постійним консенсусом, потрібно відверто використати історію для самоусвідомлення нації (тут мається на увазі нація в політичному, а  не в етнічному сенсі). Бо  нація        — це спільнота, обґрунтована між іншим на усвідомленні спільності долі, історії, й без демаркації історії цієї групи від інших навіть політичної нації просто не існує. Слід чітко усвідомлювати, що у держав можуть бути добрі чи погані сусіди, але родичів у державних націй не буває. Інакше  це відчинені двері для різноманітних панрухів,  іредентизму, тобто втручання інших держав» (зі статті «Політологія історії, або Народна освіта як чинник соціалізації громадян»). Донбас 2014 року показав,  наскільки правий був Джеймс...

По-друге, Мейс багато писав про силу й «червоні лінії» демократії   — також і про її обмеженість. Ось  його думка зі статті «Свобода наклепу, або наклеп на свободу» («День», 31          липня 1999 року): «Демократія має свої межі. Навіть свобода, культ  якої є серцевиною демократичного державного само— устрою, має свої межі. Втім, тут хотів би зауважити, що свобода в класичному значенні цього слова існувала лише в Стародавній Греції, а також в містечках Нової Англії (Північний схід США), де приблизно раз на рік усі жителі збиралися на сходини, де всі мали рівне право слова й безпосередньо  вирішували всі проблеми... Але суть в іншому. Права ніколи  не надаються державою. Самі громадяни забирають у держави для себе права і свободи, примушують державу визнати, що такі права є». (Мейс написав це тоді, коли громадянського суспільства в Україні ще, по суті, не було).

По-третє, вага і значущість свободи преси. Джеймс писав: «Дивує, як будь-яка критика на адресу сьогоднішніх лідерів викликає у них різку обурену реакцію і негайні репресивні заходи» (читаймо новітні законопроекти Бородянського і Ткаченка!). «Якби Клінтон — переконаний Мейс  — зробив бодай  один крок для недопущення відомих компрометуючих матеріалів у пресу — це було б його політичною смертю» (з тієї ж статті 1999 року в «Дні»).

По-четверте, його хвилювала глибинна неспроможність українських можновладців. Джеймс стверджував, що «витоки сучасних політичних еліт різняться своєю природою. Українська компартійна бюрократія породила  нинішніх прагматиків, т. зв. реалістів, речників економічних реформ, і водночас садівників страху і безнадійності. Денаціоналізована, деідеологізована, вона, закономірно, редукує політичні дискурси економічної утопії, позаяк єдина її ідеологія — ідеологія корита, з якого можна їсти, нарешті  наїстися і переїстися» (це було написано 1996 року (!) у статті  «Соціально-генетична спадщина  Голодомору в Україні та шляхи її подолання»).

Звичайно, це — лише дещиця інтелектуальної Мейсової спадщини.  Дослідник, який  осягає минуле, гостро бачить колізії сучасності — здатний пророчо передбачати майбутнє. Саме таким  був Джеймс Мейс, людина честі,  непідкупний вчений, багаторічний  провідний публіцист газети «День».

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ