Піднесім свій народ культурно, навчаймо його. Не тільки учитель може навчати, але може його навчати та виховувати і урядовець, вояк, промисловець чи інший.
Августин Волошин, український політичний, культурний і релігійний діяч Закарпаття

Екологія і бідність

ООН дослідила, як на рівень добробуту людей впливає стан довкілля
10 листопада, 2011 - 00:00
НАС ЗМАЛКУ ВЧИЛИ, ЩО ЧИСТОТА — ЦЕ ОСНОВА ЗДОРОВ’Я. А ДЛЯ ЗДОРОВ’Я ТА ДОБРОБУТУ СУСПІЛЬСТВА ПОТРІБНО ДОТРИМУВАТИСЯ ЧИСТОТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ, ДЛЯ ЦЬОГО — КУЛЬТИВУВАТИ В ГРОМАДЯН РОЗУМІННЯ ЧИСТОТИ В ШИРОКОМУ РОЗУМІННІ / ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

Доведено: там, де брудно, насмічено, де нищать довкілля, де не цінують природні багатства, там довго й щасливо люди не живуть. 2011 року ООН взяла три показники — тривалість життя громадян, доступ і тривалість освіти громадян, рівень життя (бідність) — і вирахувала індекс людського розвитку (ІЛР) у 187 країнах світу. Україна — на 76 місці: ми — поруч із Грузією та Маврикією, поступилися навіть Білорусі (65 місце), Казахстану (68) та Росії (66).

Такі дослідження проводять із 1990 року. Як кажуть фахівці, хоча тенденції позитивні, все ж зміни відбуваються дуже повільно. Наприклад, за 21 рік значення ІЛР в Україні зросло на 3%. За рік — приблизно на 0,1%. Якщо брати зміни по кожному критерію, то з’ясовується, що ситуація ще гірша: цей позитив тримається тільки за рахунок подовженого терміну навчання (показники по усіх трьох критеріях підсумовуються). Тобто йдеться про те, що середня тривалість навчання в Україні з початку 90-х років збільшилася на 3,5 року. Якщо ж зважати на тривалість життя, то за останні 20 років у середньому українці стали жити на 0,8 року менше, а ВВП на душу населення зменшився на 25%.

ЧЕРЕЗ ЕКОЛОГІЧНІ ВИКЛИКИ ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ РОЗРИВ МІЖ БАГАТИМИ І БІДНИМИ

Уже не треба доводити (це видно відразу, коли приїжджаєш у чужу країну), що рівень життя людей у країні залежить від екології, від стану довкілля, від того, чи дотримуються тут принципів сталого розвитку. Наприклад, перші місця в індексі людського розвитку посідають Норвегія, Австралія, Нідерланди, Швеція. В Україні ж — безліч невирішених екологічних проблем. Вода, повітря, ґрунти, відходи тощо — питання щодо цього треба негайно вирішити. Експерти наголошують, що неможливо добре жити в країні, де насмічено, забруднено, де людям байдуже, якими вулицями вони ходять, в яких парках відпочивають.

— Дуже влучно пов’язані ці дві теми — проблеми бідності та навколишнього середовища. Адже за все своє існування людство так і не вирішило двох питань — зубожіння та екологічного стану. Але, на жаль, нині у світі панують інтереси, а не цінності. Та індивідуальні інтереси не призводять до позитивних змін. Президент Франції одного разу сказав, що для того, щоб забезпечити потреби людства, потрібно 2,7 планети. В Україні також переважають інтереси над цінностями... Незважаючи на те, що 2003 року ми зупинили в Україні екологічну деградацію, яка тривала ще з часів розвалу СРСР, нині нам терміново треба вирішувати наболілі питання. Передусім це пов’язано з нашими ресурсами, про які говорять, що вони є нашим багатство. Вони можуть ще бути нашим багатством! Тому що більшість українських земель деградовані, 98% водних ресурсів — брудні або дуже брудні, щодо повітря — хоча раніше ми й зупинили зростання його забруднення, зараз тенденції є протилежними. Все це, звичайно, впливає на наше здоров’я і на тривалість життя. Тому я переконаний, що і у нас, і в усьому світі треба перейти від інтересів до цінностей. В Україні треба на державному рівні затвердити концепцію сталого розвитку, у яку увійшло б три компоненти — економічний, соціальний та екологічний, — каже голова Всеукраїнського товариства природи Василь Шевчук.

Як зазначають експерти, через екологічні виклики в країнах збільшується розрив між багатими й бідними (в Україні, наголошують експерти, такий розрив є дуже великим), а також між країнами. «Нерівність там, де менше сталого розвитку», — каже директор Представництва ПРООН в Україні Рікарда Рігер.

ЩОБ УРЯТУВАТИСЯ, «ЛЮДСТВО МАЄ ПОМУДРІШАТИ І «ПОЗЕЛЕНІШАТИ»

— Ми стверджуємо, що неможливо підвищити якість життя людей без покращення екологічного стану середовища, в якому вони живуть. По-друге, треба враховувати зміни клімату і заходи, які запроваджують країни для попередження наслідків від природних катастроф, що виникли через підняття температури повітря. Наприклад, тільки з початку ХХІ тисячоліття температура на Землі зросла на 0,75 градуса. При цьому за останніх 25 років вдвічі зросла кількість катастроф у країнах із середнім та низьким рівнем розвитку. До того ж від інтенсивних опадів найбільше страждають саме бідні країни. Але якщо багаті країни швидше долають наслідки, то для бідних — це щоразу катастрофа. Тож від екологічних викликів у першу чергу страждають саме бідні країни та бідні домогосподарства, — зазначила Рікарда Рігер.

Усе це стосується й України, до того ж у нас — свої особливості, і багато проблем пов’язані з нашим інертним мисленням, із неготовністю думати та діяти по-іншому. Це стосується як роботи влади, так і кожного з нас зокрема.

— Якщо ми говоримо про сталий розвиток, то він можливий лише при розширенні прав і свобод людини. Відповідно до радянської концепції рівності, ми вважали, що винагорода людини має відповідати її внеску до формування суспільних благ. Але нині рівність трактується як можливість реалізувати свої здібності в суспільстві. Тому вважаю, що бідним і вразливим верствам, в тому числі й людям з особливими потребами, держава має забезпечити більший доступ до суспільних благ та послуг для досягнення рівності можливостей, — каже академік НАН України, директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи Елла Лібанова. — По-друге, швидкі темпи економічного розвитку не є гарантією прогресу. Тобто ми не маємо права змушувати нинішнє покоління дихати забрудненим повітрям в обмін на більший потенціал виробництва товарів та послуг і вищий рівень споживання. Але в Україні підвищення добробуту зазвичай досягається саме шляхом погіршення екологічної ситуації, а зростання прибутків населення супроводжується посиленням нерівності — не тільки економічної. Якщо говорити про сільське населення, то доходи його значної частини значною мірою визначаються природними ресурсами.

На думку пані Лібанової, і на цьому вона наголошувала неодноразово, наша головна проблема — низька тривалість життя, особливо надсмертність чоловіків середнього та старшого працездатного віку. А також погане здоров’я та передчасна смерть громадян. Причини таких тенденцій — нездоровий спосіб життя (алкоголізм, наркоманія), погане харчування та високий рівень травматизму на роботі.

— Взагалі, збільшення тривалості життя чоловіків — це наш резерв. Якщо створити умови для покращення ситуації, то її можна було б швидко переламати. В основному — за рахунок зменшення кількості інфекційних захворювань та зменшення негативного впливу зовнішніх чинників, пов’язаних із нездоровим способом життя, — уточнює Елла Лібанова. — Стан здоров’я населення визначається способом життя — це головний чинник, що формує 30 — 50% варіацій тривалості життя. І, звичайно, наше здоров’я визначається екологічною ситуацією в Україні та доступністю чи недоступністю кваліфікованих медичних послуг. Тому вирішальне значення має політика щодо формування і поширення стандартів здорового способу життя, подолання соціального відторгнення та запобігання маргіналізації, забезпечення доступу до якісної питної води і продуктів харчування, освітніх, рекреаційних послуг тощо. Через це знову наголошую, що економічне зростання не пов’язане із якісними змінами, а із хижацьким ставленням до ресурсів та забрудненням довкілля, воно не призведе до покращення якості життя та розвитку людського потенціалу.

За даними експертів, нині середня тривалість життя стабільно найвища в Японії — 83 роки, а також у Італії, Швеції, Новій Зеландії, Норвегії — там теж живуть понад 80 років. В Україні — 68,5, менше за нас живуть у Росії (на рік), а ще менше — у Туркменистані, Узбекистані та Таджикистані.

В УКРАЇНІ НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ЖІНОЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Ще один наш резерв — жіночий потенціал. Адже якщо взяти країну, в якій дотримуються сталого розвитку, в якій високий рівень ВВП і добробуту людей, хороший стан екології, медичне забезпечення та освіта — на належному рівні, то там обов’язково дотримуються гендерної рівності. Наприклад, Швеція. Це країна-лідер щодо цього (показник гендерної рівності — це індекс репродуктивного здоров’я, рівень освіченості, а також представленість жінок в парламенті та їхня активністю на ринку праці). За Швецією — такі країни, як Нідерланди, Данія, Швейцарія, Фінляндія та ін. Тож Україні, яка за індексом гендерної рівності посідає 57 місце серед 157 країн — поряд з РФ та Казахстаном, — є над чим працювати. Як зазначає пані Лібанова, «владу не дають, владу треба брати».

На жаль, сьогодні в Україні не затверджуються програми та не виділяються кошти на завдання, які називають експерти в галузі людського розвитку. Але Україна — частина світу й стратегій, які приймаються провідними країнами, мають впливати на наше ставлення до всіх цих проблем.

— З точки зору змін у політиці, держава має враховувати потреби довкілля та екології, приймаючи економічні рішення. По-друге, треба активніше запроваджувати альтернативні способи вироблення енергії. Ці інновації потребують значних інвестицій, але, як показує досвід, малими кроками можна впливати на зміни на макрорівні. Також на часі — створення національних кліматичних фондів, які будуть забезпечувати використання ресурсів, — переконана Рікарда Рігер.

В України часу на роздуми про важливість і безальтернативність вибору на користь сталого розвитку практично не залишилося. Ми будемо брати участь у знаковій конференції з проблем екології та змін клімату у червні 2012 року в Ріо-де-Жанейро, Україні доведеться звітувати. Але головне навіть не це. Основне, щоб на вищому рівні зрозуміли, що іншого шляху немає. За словами Василя Шевчука, щоб Земля не «струсила з себе» людство, воно має «позеленішати» та помудрішати.

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 
Рубрика: