Енергетична безпека починається з дороги
Особливістю автомобілебудування у розвинених країнах є те, що, починаючи ще з нафтової кризи 70-х років, там практично не випускаються «карбюраторні» вантажівки та автобуси — тільки дизельні. Адже дизелі набагато економічніші (споживають палива на 30—50% менше, і воно є дешевшим), до того ж у них принаймні вдвічі більший ресурс. Тому практично весь державний і «фірмовий» транспорт на Заході — дизельний, а особистий — переважно бензиновий. Тим самим відбувається природне відділення державної кишені від приватної.
У колишньому Союзі через слабку технологічну базу (для виробництва дизеля потрібна на порядок більша точність під час виготовлення деталей), російські морози (дизелі, виготовлені у СРСР, погано заводяться при низькій температурі) та велику кількість сибірської нафти, випуск «бензинових» вантажівок та автобусів тривав до кінця існування наддержави. Україна від СРСР отримала у спадщину величезний парк «бензинових» вантажівок та автобусів.
На мій погляд, однією із перших програм «Комітету- 2005» повинна стати комплексна загальнодержавна програма дизелізації та газифікації громадського і фірмового транспорту. Звичайно, за один-два роки вирішити це завдання складно. Тому для початку треба на законодавчому рівні хоча б заборонити юридичним особам купувати «бензинові» вантажівки й автобуси. Так, «Урали» з карбюраторними двигунами нехай експлуатуються за Уралом, але не в Україні! Оскільки у 2001 році на світових автомобільних ринках відбувся значний спад, мені здається, що провідні автомобільні корпорації підтримали б таку програму, та й міжнародні фінансові організації також не залишилися б збоку.
Є не менш цікавим і закордонний досвід. У ФРН держчиновник або менеджер може за рахунок держави (або фірми) купити будь-який дорогий автомобіль, але за ПЗМ йому доведеться розплачуватися вже зі свого гаманця. Природно, службовці намагаються купувати хоч і престижні, але економічні «дизельні» авто, які екологічні та легко заводяться при будь-якому морозі. Зате нашим чиновникам і бізнесменам обов’язково подавай надпотужні (потужність двигуна іномарки представницького класу більша, ніж у рейсового автобуса) «бензинові» автомобілі, що розвивають швидкість 200—250 км/годину. То, можливо, час вже нашим законодавцям перейняти німецький досвід і привчити вітчизняних «VIP- персон» до того, що за бензин треба платити самому (при цьому повинна бути розумна компенсація в зарплаті)? Важливо і те, що звичайний легковий автомобіль за весь час експлуатації «з’їдає» пального, як мінімум, у двадцять разів більше порівняно з його вагою. Ось і виходить, що від вибору транспорту керівниками підприємств і установ прямо залежить енергетична безпека нашої країни.
Вважаю, що тема «Комітету-2005» настільки широка і різноманітна, що «День» міг би сміливо відкривати однойменну рубрику, і вона б не була порожньою.
