Капітан нашої команди чудово бігав за м’ячем, але
м’яча не бив, щоб не влучити, чого доброго, в свої ворота. Таке в футболі
трапляється: вдариш у ворота, а вони, виявляються, своїми. Одного разу
найкрасивіший гол сезону вимушений був поступитися місцем іншому, менш
красивому, тому що виявився голом у свої ворота, що сильно знижувало його
перевагу.
Наш капітан у свої ворота не забивав. І в чужі не забивав, не відрізняючи
свої від чужих у стрімкій атаці. Але від м’яча капітан не відставав, весь
час знаходився з ним поряд. І хто б не вдарив, і куди б не вдарив, — капітан
вже тут як тут, біжить за м’ячем у потрібному напрямку.
Трибуни стрясалися від захоплення. Уболівальники — свої й чужі — влаштовували
капітанові овації. В газетах друкувалися великі фотографії: капітан біжить
за м’ячем. Тут же аналізувалися різноманітні епізоди; одного разу, наприклад,
капітан через усе поле біг за м’ячем і біг би й далі, але далі вже були
ворота. Й капітан дуже технічно не вдарив м’яча, що було особливо до речі,
враховуючи, що ворота виявилися своїми. Газети говорили й про заслуги воротаря,
який вчасно взяв м’яча, буквально знявши його з ноги свого капітана, але
при цьому газети висловлювали впевненість, що в останній момент капітан
все ж ухилився б від м’яча, як вже ухилявся багато разів.
Всесвітня асоціація уболівальників визнала капітана футболістом №1.
Головними рисами його гри були названі стрімкість, нестримність, натиск
і безстрашна обережність.






