Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Хто в Будинку художника хазяїн?

Члени Національної спілки художників України обурені підвищенням тарифів за оплату майстерень
15 вересня, 2006 - 00:00

Свята святих художника Юлія Шейніса розташована на території Києво-Печерської лаври, у невеликій двоповерховій будівлі, в якій знаходиться ще 28 майстерень, обідрані стіни яких рятують тільки роботи господарів. Утім, це зовсім не завадило керівництву спілки художників за останні п’ять років підняти оплату за оренду практично в п’ять разів. У інших районах столиці ситуація краща: там ціни збільшилися всього в два-три рази.

Ще на початку 90-х років київська влада прийняла рішення стягувати за майстерні художників плату, як за дрібні підприємства. Але, завдяки активному впливу керівництва Національної спілки художників України, у 1997 році Київрада прийняла Закон «Про професійних творчих працівників і творчі спілки», в якому вказувалося, що членам творчих спілок повинні надаватися майстерні або кабінети, які оплачують в одинарному розмірі. «Це був тріумф. Художники зустрічали начальство оплесками», — згадує Юлій Петрович. Але вже у 2002 році керівництво спілки ухвалило нову постанову, згідно з якою оплачувати майстерні треба було за фактичною собівартістю. Так, до 2006 р. за 33-метрову майстерню, замість звичних 50 гривень на місяць, Юлію Петровичу доводилося платити вже 250. «Спочатку говорили, що у нас в будинку накопичився великий борг за електроенергію. Тому й доводилося платити більше, — розповідає художник. — Щоправда, з кожним разом борг ставав нормою. Це тривало доти, доки я не звернувся до Київенерго. Виявилося, що сума за використану електрику набагато менша, ніж у рахунках, які надсилаються спілкою. Крім того, останнім часом з нас почали вираховувати гроші на зарплату слюсарям, прибиральникам, електрикам... А за 40 років, які я пропрацював у цій майстерні, робітників бачив усього один раз — коли прорвало каналізацію. Всі неполадки доводилося усувати самостійно. Ситуація, що склалася, обурює всіх художників, але більшість вважають за краще мовчати. А тим часом начальство намагається покласти всі витрати за утримання майстерень на нас».

Утім, Юлій Петрович відмовчуватися не став: безперервно писав листи керівництву, просив пояснити причину підвищення тарифів. І одного разу йому все-таки відповіли. «Щоб художники не ображалися, ми замовили експертизу у незалежної аудиторської фірми. І вона підтвердила, що цінова політика змінилася цілком законно. Самі розумієте, у нас немає підстав не вірити їй», — розповідає заступник голови НСХУ з економічних питань Володимир Зінченко. Копію висновку аудиторської фірми надіслали і Юлію Петровичу. І з цього приводу у нього своя думка: «Я впевнений, що цей документ — теж підробка. Уявляєте, щоб вивести в розрахунках потрібне число, вони зменшили площу будівлі на 300 метрів...»

На подібні заяви в Спілці художників реагують досить спокійно. Мовляв, аудитори не взяли до уваги підвал. А його площа понад 600 кв. м. До речі, за оренду останнього НСХУ заборгував лаврі близько 100 тис. грн. Хоча художники стверджують, що з них за підвал, у якому використовують усього одне приміщення, також вираховували гроші. «Я не думаю, що підробка документів можлива. Принаймні, документальних доказів у мене немає. Я розумію, що зі сторони поведінка керівництва спілки видається шахрайством. Але на жаль, художники хронічно не платять за електроенергію, от звідси й беруться величезні борги. І це при тому, що художники оплачують тільки 25% витрат на утримання та оренду майстерень. Інші витрати покриває спілка, — пояснює Володимир Зінченко. — Адже держава не гарантує нам пільг на комунальні послуги, вона може тільки запропонувати місцевим органам самоврядування скостити якусь суму. На сьогодні на такі поступки пішли тільки у Києві та Одесі. А наприклад, у Луганську за опалення платять 4,75 грн. Утім, я теж розумію: з вікна майстерні не видно, що твориться в державі».

Незважаючи ні на що, керівництво Спілки художників України й надалі має намір підвищувати ціни за оплату майстерень. Причому, найвірогідніше, черговий стрибок цін відбудеться вже на початку наступного року. «На все у спілки грошей не вистачає. Будівлі в жахливому стані, ось завтра обвалиться дах і що далі?» — пояснюють у спілці. Втім, і Юлій Петрович від свого відступати не збирається. Зараз він платить за майстерню самостійно вирахувану суму, і до речі, вона на 83 гривні менша, ніж у квитанціях, які надсилає спілка. Художник не боїться, що у нього відберуть майстерню за порушення договору. Добитися правди — справа принципу. «Спілка художників створена художниками для самих же себе. Цілі покоління працювали на благо спілки. Це була дуже сильна організація, — згадує Юлій Петрович. — А ще завжди вважалося, що спілка — це допомога й захист. І це була норма життя. А зараз спілка існує окремо від художників. Прийнятий у 97-му році закон поховано. А в статуті спілки постійно з’являються дедалі нові й нові положення. І аж ніяк не на користь художників».

Тетяна КОЛЕСНИЧЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ