Перехід на Майдані Незалежності - яскрава художня деталь, що характеризує місто. Біля самого входу в метро розташована одна з найцікавіших складових цього переходу (а отже, й суспільства) - художники-портретисти.
Щоправда, так їх можна назвати з великим перебільшенням. Справжні маляри напевно ставляться до них з презирством. Так само як ці, перехідні - до решти мешканців "Труби". Вони ж не сосиски продають, а своє мистецтво! Відтак свою роботу вважають тимчасовою й глибоко трагічною. Причому, це не залежить від того, чи були вони в минулому справжніми малярами, чи тільки закінчили ...студію.
Найголовніше - спіймати клієнта. Будь-кого, хто зупинився на півхвилини просто подивитися, зараз же почнуть умовляти "Давайте я Вас намалюю!" Вже потім, коли малюєш, глядачі збираються самі, і з них напевно хтось також захоче себе увічнити. Тим паче, що оточуючим кидається в око одна особливість: обличчя на портреті виходить трохи привабливішим за реальне обличчя.
Але портрети зараз малюють порівняно рідко. Порівняно з шаржами, які і дешевші, і малювати швидше. Їх замовляють переважно студенти -- вони ще здатні розуміти гумор. Процес творення триває 10-15 хвилин, тоді як на "портрет" витрачається близько години. (Не вірте запевненням: "Півгодини, не більше!")
Ціна "полотен" варіюється в залежності від клієнта. Щонайменше - 5 гривень, щонайбільше - 20. Шаржі - 2 грн. за штуку.
Більшість клієнтів вважає, що саме вони знаються на малярстві краще за всіх малярів, разом узятих. Впевнені, що можна змалювати лише нерухоме обличчя, вони сидять з дубовою миною, скільки зможуть витерпіти. Потім, під впливом зауважень малярів: "Не напружуйтесь. Тримайтесь природніше!" - все-таки розслаблюються.
Люди інтелігентні на таку вульгарність, як портрети в переходах, ніколи не поласують. Підтверджують це звичайні пики й рильця на створюваних портретах - такими заповнено будь-який вагон метро. Після створення шедевра його обговорюють всією родиною, видаючи глубокодумне "М-да" таким тоном, наче вони друзі Пікассо або родичі Айвазовського. Потім платять, дякують і йдуть. Такі задоволені, наче заплатили за те, щоб їхній портрет виставили в Третьяковській галереї.
А маляри заходяться малювати новий портрет, проклинаючи долю, клієнтів і свою роботу. До персональної виставки вони явно не дотягують. У підземних переходах починають лише торговці пиріжками, щоб потім стати президентами пиріжкових концернів. Маляри переходами закінчують.
