Євген ТОВСТУХА: «Хай іноземці нам дякують, що «привид комунізму» не дійшов до них»

— Євгене Степановичу, перед нашою країною час від часу постають питання: що робити, хто винен і куди ми йдемо? Ви знаєте відповіді на них?

— Це вічна тема людства, з роду — родоводу — племені й нашого етносу. Інша справа куди ми прийшли. Неправильно, коли говорять про перемогу Великої Жовтневої революції 1917 року. Просто стався більшовицький переворот. Я вважаю соціалістичне суспільство мертвонародженим дитям. Усі створені тою владою структури працюють проти народу. Особливо проти українців. 300 років панування татар та росіян деформували нас, мову, культуру, історію. Ми — велика індоєвропейська нація! Наш «старший брат» від монголоїдів вибрав те, що вони звикли завойовувати, брати силою. Це видно по тому, як вони ставляться до нашої держави. Перш за все нам треба відчувати себе не хохлами чи малоросами, а українцями — високою, гордою нацією! Треба піднімати своє виробництво, сільське господарство, науку та культуру.

— Багато людей вважають, що Україна тяжко хвора. Ви, як цілитель, які пропишете «ліки», щоб швидше стати на ноги?

— Жодних хірургічних операцій, яких чимало було за 300 років української історії! Нас вилікує не чудодійна мікстура, а бажання жити у квітучій країні. Треба не боятися труднощів, не чекати на «доброго дядю», працювати не за страх, а за совість. У першу чергу підняти духовність нації. Мої надії тільки на молоду генерацію!

— Як ви вважаєте, чому досі у нас популярні комуністичні ідеї?

— Вони псевдопопулярні. Комуністи знищили три покоління. А генетична пам’ять закінчується на другому. Ще не так давно було дуже актуальним гасло: «Все навколо колгоспне, все навколо моє!» Платили людям копійки, а жити якось треба... Деякі зараз теж гарно пристосувалися до ситуації. Поразкрадали державне майно, мають валютні кошти в іноземних банках, купляють за кордоном маєтки. Цікаво, куди поділися партійні гроші? Розмови, що зараз при владі демократи мене смішать. Уся партеліта нікуди не ділася. Вони тільки по-іншому себе стали називати та продовжують працювати лише на себе. Чорт ногу зломить, поки розбереш, чим конкретно відрізняються комуністи від соціалістів чи прогресивних соціалістів. Інколи дивлюся засідання Верховної Ради. Неначе наскакують один на одного, сваряться, але червоні підкладки не замаскуєш ніякою модною одежиною. Вони говорять про соціальний захист, обіцяють старі, добрі часи. Люди вже зневірилися, готові з одного ярма лізти в інше, аби щось змінилося на краще. Треба по краплині видушувати з себе раба! Піднімати національну гордість, українську мову та культуру. Відроджувати виробництво й село. У нас фермерство було ще за «трипільського часу», коли були так звані хутори. Нам весь час пропонують якісь політичні та економічні моделі. Мені здається, що вони в нас не приживуться, бо не враховують наш менталітет. 300 років нас нищили! Лише завдяки селу українська мова не згинула! Я займався фольклором і нарахував понад 1 мільйон народних пісень, написаних нашими пращурами. Комунізм більше в нашій країні не пройде! Двічі ще нікому в одну річку не вдавалося входити. І не треба пересмикувати історію. За часів радянської влади для України доброго було мало. Ностальгія за старими часами деякої частини нашого народу — це просто ілюзія. А правда в тому, що країна в глибинній економічній, соціальній і навіть біологічній кризі.

— Скоро закінчується століття, а як, на вашу думку, наші нащадки назвуть ХХ століття для України?

— Століттям насильства більшовизму. Україну загнали в глухий кут. Для людей було два шляхи. Не йти на компроміси із системою і загинути чи пристосовуватись. Я нікого не звинувачую. Це на совісті кожної особистості. Хіба можна забути та простити знищення 119 мільйонів найкращих синів і дочок усіх націй і народностей колишнього Радянського Союзу! Лише українців із Західної України депортували 1,5 мільйона! Хай іноземці нам дякують, що «привид комунізму» не дійшов до них. За свій ідеалізм, бажання бути вільними, наші діди заплатили страшну ціну.

Я вважаю, що над нашою країною й досі тяжіє «червона» загроза. Фракція комуністів у Верховній Раді лише займається популізмом. Невже історія нас нічому не навчила? 1917 року більшовицький переворот привів до влади амбітних людей, які заради нездійсненної мрії могли піти по трупах і жоден мускул у них не здригнувся. Таких експериментів не можна повторювати!

— У жовтні нас усіх чекає випробування. Будемо обирати президента України. Поки що партії ніяк не можуть домовитися, кого назвати кандидатами від «лівих» і «правих» сил. Який ваш прогноз перебігу подій?

— Поки що передвиборна гонка тільки набирає обертів. Не думаю, що почнеться війна компроматів. Але страшна смерть В’ячеслава Чорновола мене дуже засмутила. Слідство розбереться, хто винен. Але я ніяк не можу відігнати думку про політичну «фарбу» цієї трагедії. Мені здається, що це не банальна дорожньо-транспортна пригода. Хоча В’ячеслав Максимович сам відмовився від висування своєї кандидатури, вважаючи Г. Удовенка більше готовим до президентського марафону, але він мав неабияку політичну вагу. До його слів прислухалися мільйони потенційних виборців. Леонід Кучма, Олексадр Мороз, Геннадій Удовенко і Євген Марчук — от ті лідери, які поміряються «силою», щоб стати батьком нації. Робити прогнози — справа невдячна. Сьогодні ситуація змінюється щодня. Може з’явитися ще декілька прізвищ. Чого-чого, а партій у нашій країні — навіть через край — понад 50! «Ліві» хай собі як знають, а «правим» негайно треба об’єднуватися, виступати єдиним фронтом під прапором національного порятунку України. Кандидат на посаду президента України повинен мати високий політичний фах, життєвий досвід, підприємливість і любити свою землю.

— Євгене Степановичу, лікування хворих забирає багато часу. Чи продовжуєте писати й малювати? Коли чекати виходу нових книжок, вернісажу картин?

— Нещодавно закінчив книжку «Українська народна медицина», збірку поезій «Надходить осінь». Ще залишилося дописати кілька рядків нового твору «Чари». Треба відновити видані у 80-ті роки повість про Кирила Стеценка та роман про Михайла Лисенка. Вони вийшли з купюрами. Тодішня цензура викинула цілі глави про багатьох історичних осіб і діяльність Центральної Ради. Хоча спасибі моєму «куму» Борису Олійнику, що допоміг до 100-річчя Стеценка випустити його в серії «Життя славетних».

Я картини малюю майже щодня. Здебільшого це пейзажi та натюрморти. Свою виставку готовий показати в будь-коли. Поки не має часу шукати меценатів.

— Коли вас називають знахарем — це вас не ображає?

— Років 20 тому, головний лікар нашого району тов. Бабій кричав: «Фитотерапия — это знахарство и отсталость! Вы позорите имя советского врача!» Phyton — на латині означає рослину, а thertpeia — способи лікування. В кожній народній медицині є раціональне та іраціональне зерно. Мені все одно, як мене називають. Головне допомогти людям, зняти їм біль. Не думайте, що приймати хворих, то велика радість. Деякі так виснажать, що після прийому почуваю себе дуже стомленим. Тоді іду на кілька годин у поле чи ліс. Набираюся енергії. А буває навпаки, такі цікаві й колоритні особистості трапляються, що здається зміг би полетіти. Кожна людина — це ціла галактика!