(очима сексопатолога-аматора)
Костянтин РИЛЬОВ, «День»
Давно хотілося поговорити на яку-небудь слизьку, але привабливу
темку. Перебравши в макітрі пару десятків варіантів, я зупинився на такій
ключовій для людського організму, як секс та еротика.
Дійсно, наші громадяни були досить довго обмежені в цьому питанні. Перші
фільми з елементами еротики були польського виробництва, демонструвалися
в київському кінотеатрі «Краків». Народ сунув туди юрбами. Подивитися,
як з’ясувалося, на великі (в розумінні — на весь екран), тремтячі (від
холоду, чи що?) дамські груди.
Те, що туди поривалися школярі та студенти, — ще якось зрозуміло. Але
навіщо туди перлися навчені 40—50-річні батьки сімейств — загадка. Сиділи
й задумливо дивилися на оголені, як дроти, ділянки тіла. Хіба їх вдома
не чекали такі самі? Єдине, це можна розцінити як наслідок тоталітарної
цензури. Адже секс у радянському кіно зводився до того, що показували в
лазні голе, спітніле, жіноче... обличчя.
А Гюльчатай у «Білому сонці пустелі» навіть личко не відкривала. І взагалі,
цю картину хотіли заборонити через те, що дружини Абдули від соромливості
задерли плаття вище колін. Цензори пеклися про те, щоб їхніх ніжок не побачили
сторонні очі, не менш, ніж сам Абдула.
Й ОЧI, Й ВУХА МЛIЮТЬ ВIД ПОРНУХИ
Тому не дивно (навіть через 20 років), що, переглянувши купу відеофільмів,
наша людина, зітхаючи, питала: «А чи немає чогось для душі?» — Зазвичай
вона мала на увазі порнографію.
Примітна реакція на цей абсолютно унікальний засіб розваги.
Лише один відик за ціною золота міг конкурувати зі святковим столом.
Дійшла черга й до цього забороненого блюда. На касеті значилося: «Крута
еротика з перекладом». Тобто крім відеоряду, вона звучала приблизно так.
— (Пристрасно задихаючись) Є-сс, є-сс!
— (дуже флегматично) Так, так.
— Є-ссс!!
— М-так...
Я вперше подумав тоді, що можу бути перекладачем.
І що характерно, при спогляданні, як би м’якше висловитися, викрутасів
— обличчя наших дівчат кам’яніли. Зате фізіономії чоловіків пожвавлювалися
й набували глумливо-ідіотського вигляду. Хочу все ж наголосити на деякій
цнотливості наших людей такою історією.
На зорі перегляду голих тіл на екрані мій приятель притяг касету з пригодами
відомої італійської «рибачки-дивачки» Чичоліни.
Сидіти з ним удвох і збуджуватися, витріщаючись на нескінченні оргії,
— було щонайменше дивно. Тому я став уголос знущатися над тим, що відбувається.
Вишукувати, де в кого синець на сідницях. Чому в мужиків неголені обличчя,
як у сантехніків, і до того ж з похмілля. Спочатку приятель сміявся, а
потім несподівано його пробило. Він вихопив касету і, йдучи, вигукнув наостанку,
ледь не зі сльозою: «Так не поводяться!» Одним словом, образився на мене
за те, що я скривдив порнографію, — як це не парадоксально звучить.
ПРОСТО ЕММАНУЕЛЬ
Повернемося до історії. О, благословенний 1989 рік! Прихід, приїзд і
приліт до нашої країни «Еммануелі». Ця нудьгуюча еротична дамочка, через
вісімнадцять років (прем’єра фільму в Парижі відбулася 1971 року), аж ніяк
не постарівши, обрушилася, мов палаючий літак, на незорану, незайману територію
СРСРу.
Перші відеосалони. Заплатив карбованець — насолоджуйся. Один із «розсадників
культури» було закладено в Гідропарку, й мав він народну назву «Рушничок».
Він являв собою звичайний побутовий вагончик для будівельників із загратованими
вікнами. Господар — пузатий, повільно-солідний жлоб. Загорнувши рукава
(в буквальному розумінні), він моторно торгував французькою поп-дівою,
як справжній сутенер. Народець, прийнявши на груди пару бокальчиків пива
в усипаній лускою й паперовими стаканчиками забігайлівці, розташованій
навпроти, відразу ж тягнувся до чужої вродливої баби. Чужої, але дуже доступної...
Всього за карбованець... І в кіно буквально пару разів їй моргнути — бери.
Як вона, гадюка така, розповідала своєму напівнаївному чоловікові, французькому
послу в Таїланді, котрий дістає рогами небеса, — що в Парижі вона була
йому вірною. Він же не знав, бідолаха, що двічі вона встигла віддатися
в літаку. Секс — у повітрі. А точніше, в туалеті «Аер-Франс».
Сюжетик — погань. Дружини дипломатів знічев’я віддаються на чолі з Еммануеллю
одна одній і, якщо поталанить, — коханцям на кухонних та більярдних столах
у перервах між партіями у великий теніс...
Очманіло надивившись на імпортне спортивно-еротичне дозвілля й грунтовно
наситивши потом «Рушничок», наші громадяни, похмуро штовхаючись, якось
перелякано бігли до чорної діри метро. Подалі від знятих на плівку кольорових
еротичних снів — ближче до пивних.
