Iз славетної династії

Помер Сергій Капиця. Декілька поколінь наших громадян, що цікавилися наукою, виросли на передачі «Очевидное — невероятное», ведучим якої він був із 1972 по 2012 рік. І тим самим встановив світовий рекорд.

Зібрати стадо з баранів легко, важко зібрати стадо з кішок.

Сергій КАПИЦЯ

Є таке англійське прислів’я: якщо хочеш виховати леді, починати потрібно з бабусі. В науці часто теж так. Талант не обирає за соціальною ознакою, але середовище сильно впливає на те, як він пробиває собі дорогу.

Минуле століття подарувало світові династію вчених на прізвище Капиця. Вона почалася з родини військового інженера Леоніда Петровича Капиці та його дружини Ольги Ієронімівни. Леонід Капиця (1864—1919) був генерал-майором інженерного корпусу, керував будівництвом Кронштадтських фортів, був випускником Миколаївського військового інженерно-технічного університету в Санкт-Петербурзі, що походив із польського шляхетського роду Капиць-Мілевських. Звідси й прізвище.

Мати — Ольга Ієронімівна Капиця (1866—1937), вроджена Стебницька, педагог, фахівець із дитячої літератури та фольклору. Її батько Ієронім Іванович Стебницький (1832—1897) — картограф, член-кореспондент Імператорської Академії наук, був головним картографом і геодезистом Кавказу. Вона ж закінчила вищі жіночі (Бестужевські) курси — в царській Росії вищий учбовий заклад для жінок. Викладала на дошкільному відділенні Педагогічного інституту ім. Герцена.

Ще під час навчання талановитого студента електромеханічного факультету Петербурзького політехнічного інституту знаменитий фізик Абрам Йоффе залучає до роботи у Фізико-технічний відділ нещодавно створеного Рентгенологічного та радіологічного інституту, перетвореного в листопаді 1921 року на Фізико-технічний інститут.

Завдяки сприянню академіка Олексія Крилова, відомого кораблебудівника й математика, а також втручанню Максима Горького 1921 року Капицю у складі спеціальної комісії відряджають до Англії. За рекомендацією Йоффе Петро Капиця починає працювати в Кавендишській лабораторії під керівництвом великого фізика-ядерника Ернеста Резерфорда в Кембриджі. Молодий учений швидко завойовує повагу серед колег завдяки таланту інженера й експериментатора. Роботи в царині надсильних магнітних полів приносять йому широку популярність у наукових колах.

У жовтні 1926 року в Парижі Петро Капиця близько познайомився з Ганною Криловою (1903— 1996), дочкою Олексія Крилова, знаменитого кораблебудівника й математика. У квітні 1927 року вони одружилися. Цікаво, що пропозицію руки й серця першою зробила Ганна Крилова. Зі своєю дружиною Ганною Олексіївною Петро Леонідович прожив 57 років. Дружина допомагала йому в підготовці рукописів і стійко переносила всі життєві негаразди в СРСР при вельми сміливих висловлюваннях Петра Леонідовича, який самовіддано рятував учених із Гулагу. Саме він буквально витягнув із розстрільного підвалу академіків Фока й Ландау.

Від другого шлюбу в родині Капиці народилися два сини: Сергій (14 лютого 1928, Кембридж — 14 серпня 2012, Москва) та Андрій (9 липня 1931, Кембридж — 2 серпня 2011, Москва). Обидва стали великими вченими. Сергій — фізиком, Андрій — географом і геоморфологом. Хрещеним батьком Сергія був відомий фізіолог і нобелівський лауреат Іван Павлов.

У великому будинку родини Капиці в Кембриджі побував увесь цвіт сучасної фізики, хімії та математики. Більшість із них стали нобелівськими лауреатами. Окрім них, були письменники, поети, художники. У цій інтелектуальній атмосфері зростав Сергій Капиця до 1935 року.

Діяльність Петра Капиці в Кембриджі викликала особливе занепокоєння радянської влади. На думку історика Володимира Єсакова, ще задовго до 1934 року було розроблено план, пов’язаний із Капицею. Із серпня по жовтень 1934 року було ухвалено низку постанов Політбюро, підписаних Кагановичем, що містили наказ затримати ученого в СРСР.

Іншою причиною такої особливої уваги до Капиці була втеча відомих учених із держави робітників і селян. На початку 1930-х років хіміки Володимир Іпатьєв та Олексій Чичибабін залишилися за кордоном після відрядження. Широкий резонанс у наукових колах мала аналогічна історія з молодими вченими — фізиком Георгієм Гамовим та генетиком Теодосієм Добжанським. Петро Капиця допомагав їм за кордоном, що викликало надзвичайне невдоволення радянської влади.

Щоб заманити Капицю до СРСР, до нього направили радянського розвідника Вільяма Фішера, що став відомим під прізвищем Абеля. Саме він переконав Капицю в тому, що йому дозволять повернутися до Англії після зустрічі з рідними на батьківщині. Як завжди, радянська влада обдурила. Капицю назад уже не випустили.

Життя в Англії родини Капиці проходило відповідно до традицій. Сергія віддали до хору головного собору Кембриджа. Туди ходили всі діти професорів. Голосу в нього не було, тож заняття співом швидко припинилися. Батько купив дітям конструктор MECCANO. Разом із батьком Сергій та Андрій конструювали різноманітні механізми, здобуваючи перші інженерні навички. Коли в Кембриджі Петро Капиця сконструював і запустив перший прискорювач елементарних часток, другим після Резерфорда бомбардування атомів спостерігав маленький Сергій.

Брати разом із матір’ю повернулися до СРСР 1935 року. Довелося вчитись у школі за абсолютно іншою системою. В першу чергу — читати й писати російською. Вчителі старанно вибивали з Сергія залишки буржуазної освіти. 1943 року він екстерном закінчив школу в Казані та вступив на літакобудівний факультет Московського авіаційного інституту (МАІ).

1946 року Петра Капицю звільнили з посади директора Інституту фізичних проблем. Під невсипущим оком спецслужб він опинився в засланні на дачі на Николиній горі. Батько й сини обладнали на дачі фізичну лабораторію, де проводилися різноманітні досліди.

Свою наукову діяльність Сергій Капиця розпочав 1949 року. Працював у таких галузях фізики, як надзвукова аеродинаміка, земний магнетизм, прикладна електродинаміка, фізика елементарних часток. З 1956 року викладав у Московському фізико-технічному інституті (МФТІ). 1961 року став доктором фізико-математичних наук, а 1965-го в цьому ж інституті отримав звання професора. З 1965 року по 1998 рік на кафедрі загальної фізики викладав її студентам перших трьох курсів. У свій час був завідувачем цієї кафедри.

1973 року Капиця опублікував книгу «Жизнь науки», яка стала передумовою появи телепередачі «Очевидное — невероятное». Цікаво, що думка вийти на телебачення з’явилася у Сергія під час інтерв’ю, яке давав його батько. Відома диктор телебачення вирішила зробити комплімент і зауважила, який у Петра Леонідовича знаменитий син. Дотепний нобелівський лауреат відмітив: «Це я знаменитий, а Сергій поки ще тільки відомий». З 2006 року був президентом кінофестивалю «Мир знаний».

Сергій Капиця — автор чотирьох монографій, десятків статей, 14 винаходів та одного відкриття. Він створив феноменологічну математичну модель гіперболічного зростання кількості населення Землі. Вперше довів факт гіперболічного зростання кількості населення Землі, починаючи з першого року н. е. Ця модель дозволила пояснити багато закономірностей, у тому числі й емпірично встановлені закономірності в демографії.

І ще раз про величезний внесок у популяризацію науки. Сергій Капиця вів нещадну боротьбу із псевдонаукою, всім тим, що загрожує поверненням мракобісся. На жаль, таких подвижників науки стає все менше. Йдуть...

КОМЕНТАР

«ВІН БУВ АВТОРОМ НАШОГО ЖУРНАЛУ «СВІТОГЛЯД»

Ярослав ЯЦКІВ, академік Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України, президент Української астрономічної асоціації:

— В останні роки життя Сергія Капиці я мав більший зв’язок з ним не як із науковцем, а як з людиною, яка цікавилася розвитком та популяризацією науки. На схилі років Капиця дуже багато часу присвятив тому, щоб роль науки у світі була посідала належне їй місце, попри всі економічні труднощі. Треба було показати суспільству, що ми не маємо права забувати про науку, її прогрес, і саме це є майбутнім нашої держави. Капиця сприяв цьому, тому ми зустрічалися з ним у Києві на рівні людей, які так чи інакше займалися популяризацією науки. Будучи головою міжнародного комітету з питань науки і культури при НАН України, протягом багатьох років у Будинку вчителя я вів вечір на різні теми наукового життя в Україні та світі. І Сергій Капиця також у нас робив доповідь про свої останні захоплення. Зокрема, щодо питання зростання народонаселення на земній кулі. На його думку, ще певний час чисельність народонаселення зростатиме, а потім стабілізується, орієнтовно до десяти мільярдів. Відповідно, він був автором нашого журналу «Світогляд», який ми вже п’ять років видаємо в Національній академії наук. Крім того, дуже важлива справа Капиці — він почав друкувати переклад американського журналу Scientific American. В Україні цей журнал видавався у Львові українською мовою з назвою «Світ науки», зараз, на жаль, такий переклад припинився. А Капиця організував його переклад у Росії. Цей науково-популярний журнал виходить там і зараз і має важливе значення, адже показує розвиток науки в західних державах та Росії.

Сергій Капиця

Борис АКУНІН

У світі так мало людей, яким цікаво все. Сергій Петрович Капиця — один із них. Я бував у нього в програмі і ще, пам’ятаю, заїжджав до нього на дачу, коли потрібно було підписати лист на захист Світлани Бахміної. Він збирався до Чорноголівки в якихось академічних справах і пообіцяв зібрати підписи вчених. Здається, він почувався змовником, і йому це подобалося.

Потім зателефонував, винувато сказав: «Ніхто не погодився. Усі бояться, усі залежать від фінансування. Ось такий у нас нині науковий світ».

Він здавався трішки інопланетянином. Я завжди намагався собі це якось пояснити й одного дня запитав, чи був він у дитинстві піонером. «Гадаю, що так, — не відразу відповів Сергій Петрович. — Коли ми 1936-го приїхали з Кембриджа, здається, я вступив до піонерської організації».

echo.msk.ru, 14 серпня 2012 р.