Як крапля довбе камінь не дворазовим, а багаторазовим падінням, так і людина стає мудрою не від дворазового, а від багаторазового читання.
Джордано Бруно, італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму

Карантинні історії

Настя Тяпкова — про волонтерство в «Молодь за Мир» під час пандемії
22 вересня, 2020 - 16:34
З ПОЧАТКУ КАРАНТИНУ ВОЛОНТЕРИ ДОМОВИЛИСЯ З ДИРЕКТОРОМ БУДИНКУ ПРЕСТАРІЛИХ, ЩО БУДУТЬ СПІЛКУВАТИСЬ ЧЕРЕЗ ПАРКАН, ПО МОЖЛИВОСТІ ЗІДЗВОНЮВАТИСЯ, ПЕРЕДАВАТИ ЇЖУ Й МЕДИКАМЕНТИ. ПІЗНІШЕ КУПИЛИ ПЛАНШЕТИ Й ТЕПЕР СПІЛКУЮТЬСЯ З ДІДУСЯМИ І БАБУСЯМИ ОНЛАЙН / ФОТО НАДАЛА АНАСТАСІЯ ТЯПКОВА

ЛЮДИ РІЗНОГО ВІКУ Й ПРОФЕСІЙ ГОРЯТЬ СПІЛЬНОЮ СПРАВОЮ

Насті Тяпковій двадцять три. Цього року вона закінчила магістратуру юридичного факультету. У свої студентські роки активно приєднується до різних волонтерських ініціатив. Так, дівчина волонтерила в дитячих таборах і школах-інтернатах для дітей з інвалідністю. Два роки тому Настя доєдналася до спільноти «Молодь за Мир» у Києві. Ця організація опікується бездомними, самотніми літніми людьми й ромами, має представництва в кількох містах України. Волонтерка пригадує, що побачила рекламу в Фейсбуці й дуже зраділа. Давно шукала волонтерську організацію, де може допомогти не тільки грошима або професійними здібностями. Обрала роботу саме з бездомними, бо зрозуміла, що про них найменше турбуються. Каже, що такий підхід як «Самі стали бездомними — самі нехай і розв’язують свої проблеми» не працює, бо життя цих людей ніяк не змінюється від такої філософії. «Як можна відчувати себе повністю щасливим, якщо біля тебе є люди, виключені з суспільства, без майбутнього? Вони ж частина того соціуму, яким є й ти сам», — каже волонтерка.

Настя заповнила анкету й згодом прийшла на свою першу роздачу бутербродів безхатькам. Пригадує, що не відчувала зніяковілості, бо всі ставилися до неї дуже дружньо. Волонтери зробили екскурсію офісом спільноти, розповіли про спільні подорожі: в Аушвіц, різноманітні зібрання, які кожного року проводили в різних країнах. «Тоді я зрозуміла, що потрапила навіть у краще місце, ніж очікувала: люди різного віку, професій і життєвих інтересів горіли спільною справою і просто любили проводити час разом, спілкуватися, подорожувати», — розповідає дівчина. Зараз Настя Тяпкова не просто волонтерка, а й координаторка двох проєктів: роздачі їжі для бідних і відвідування людей літнього віку в будинку престарілих.

СПІЛКУВАННЯ ЧЕРЕЗ ПАРКАН І ВІДЕОЗВ’ЯЗОК

Карантин змінив роботу організації «Молодь за Мир». Коли Настя зрозуміла, що пандемія триватиме довго, і гадки не мала, як продовжувати спілкування зі старенькими. Колеги «Молодь за Мир» з Італії розповідали,  що з початком пандемії у них найбільша смертність була саме серед людей похилого віку, хтось мав стереотипні думки, мовби літніх людей не так шкода. Настя вважає такий підхід неправильним. Вона, як й інші волонтери організації, продовжила допомагати стареньким. У будинки престарілих перестали пускати сторонніх, а багато дідусів і бабусь не мали телефонів. Однак волонтери дуже швидко сконтактували з директором будинку престарілих. Так домовились, що будуть спілкуватись зі старенькими через паркан, по можливості зідзвонюватися, передавати їжу й медикаменти. Окрім цього організували акцію, під час якої будь-хто міг написати лист для мешканців будинку. Пізніше купили планшети й тепер спілкуються з дідусями і бабусями онлайн.

Настю дивує, якими щедрими можуть бути люди, які так мало мають. Розповідає про дідуся на ім’я Людвіг з будинку престарілих: «Коли приходиш до нього в гості, то перше питання: «Що будеш їсти?». А далі, не чекаючи відповіді, він викладає на стіл все, що має, й похапцем наливає тобі чай чи каву. Мені ще ні разу не вдалося піти голодною з його кімнати». Навіть під час карантину, коли літніх людей не випускали за територію пансіонату, дідусь кожного разу при зустрічі щось передавав Насті: баночку варення чи меду, а одного разу приніс дві літрові банки кави.

ПОНАД 1000 ПОРЦІЙ УПРОДОВЖ ТИЖНЯ

Формат роздачі їжі безхатькам теж довелося змінити, щойно почався карантин. Спочатку Настю лякала думка, що через закриття громадського транспорту волонтери не зможуть готувати їжу в офісі і роздавати її в різних точках у Києві. Каже, більшість організацій, які годували бездомних до пандемії, закрили свої роздачі. Однак волонтери вирішили готувати їжу вдома самостійно й просили небайдужих робити те ж саме. Щоб дістатися до точки роздачі, разом збирали гроші на таксі або шукали людей з власними авто. Зараз, коли карантин послабили, волонтери повернулися до переднього графіку роздач їжі: готують у малих групах у двох офісах в Києві та роздають їжу чотири рази щотижня на Дарниці, Подолі, Вокзалі та Майдані Незалежності. Усі продукти купують переважно за власний кошт. При цьому волонтери дотримуються вимог карантину: під час роздач використовують маски, рукавички, антисептики, а також роздають ці засоби гігієни бідним. Настя каже, що точок роздач під час карантину стало більше: доєдналося багато небайдужих, під час карантину роздавали понад 1000 порцій їжі упродовж тижня.

Волонтерка пригадує, як під час однієї з роздач до них підійшов чоловік і попросив бутерброд, а потім розплакався. Виявилось, що до карантину він мав свій магазин дитячого одягу й часто допомагав малозабезпеченим сім’ям. Тепер йому було соромно самому попросити про допомогу, бо через карантин втратив роботу. «Я тоді подумала, що вразливість вважається якимось пороком, що треба бути «самодостатнім», ні від кого не залежати, а під силою часто розуміється лише фізична сила, влада й соціальний статус, який ти маєш, але ж ніхто не застрахований від того, щоб з ним сталася подібна ситуація», — розповідає Настя. Ще одна карантинна історія, яка вразила дівчину, — історія безхатька Валєри. Хлопцю 22 роки. Він жив в недобудованому приміщенні в київському парку. Раніше мешкав з братом у Житомирській області. Там не міг знайти роботу, тому працював у Києві на будівництвах. Під час карантину залишився без роботи. «Він передавав через нас іншим бездомним їжу, які не могли прийти на роздачу. Ми ж допомогли йому дістатися додому в Житомирську область, оплатили Bla-Bla Car. Удома йому вдалося знайти роботу вантажником. Ми досі підтримуємо зв’язок», — розповідає Настя.

Якими будуть наступні роздачі їжі й загалом робота спільноти, залежить від умов карантину. Настя каже, якщо знову закриють громадський транспорт, волонтери шукатимуть альтернативу для розвозки їжі: або скидатимуться на таксі або шукатимуть когось з власними автомобілями. Щодо будинків престарілих, то туди досі не впускають сторонніх. Однак волонтери передають харчі й ліки для стареньких, спілкуються з ними і через паркан, і по телефону.

Богдана КАПІЦА
Газета: 
Рубрика: