Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Кольорове життя людини в чорному

21 грудня, 2001 - 00:00

Володя — третя дитина у сім’ї, але єдиний син. Його батько був чоботарем, матінка — економкою у багатих поляків, які після приєднання Західної України залишили свій будинок, запропонувавши поселитися там сім’ї Володі. Крім сина, в сім’ї виховувалися дві дочки. Ніхто й не подумував про те, що Володя стане художником, проте, завжди допомагали йому в його починах, підтримували хлопця, ну, а потім і гордилися. Володя все життя «трясся» над матусею й боявся хоч чимось її засмутити. Його головним і вірним другом була вона. Володя ділився з нею всім.

Ще в дитинстві Володя натягував серед двору мотузку для білизни, вішав на неї викрадену з будинку ковдру й ставив лялькові вистави. Згодом ця дитяча гра переросла у серйозне захоплення. Він вступив до Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва по класу скла, але на другому курсі захопився театром. Він працював у Марка Баціяна в «Современнике», у Бориса Озерова в «Гаудеамусі» актором, декоратором, художником по костюмах. Хоч захоплення народним костюмом з’явилося набагато раніше, ще у 16 років, коли він прийшов танцювати у вокально-хореографічний ансамбль «Галичина», художнім керівником якого був Ярослав Чуперчук. Оскільки костюми в ансамблі оригінальністю не відрізнялися, Володя вирішив сам ними зайнятися. Це згодом і стало повітрям, яким він дихав до останньої хвилини свого життя. Його народні костюми створювалися не тільки за допомогою вишуканого смаку й таланту, але й приголомшуючих знань етнографії. Так і було створено костюм, що зайняв перше місце на «Міс Європа-2» і друге на «Міс Світу-92». Але більше у професійних конкурсах він участі не брав. «Один раз переміг і досить», — пояснював він. Але стосовно плаття переможниці лондонська діаспора підняла такий захоплений шум і зробила таку рекламу, що до Володі почали надходити цілком фантастичні замовлення від українців Америки і Канади. З їх же подачі й відбулося «знайомство» Фурика з поп- зіркою Майклом Джексоном, який, як стало потім відомо, збирає колекцію національних костюмів. Вони підносилися йому в подарунок від народів усіх країн світу. Ось Володя й створив йому, без будь-яких мірок, але з попаданням у десятку, гуцульський чоловічий костюм (усі костюми в колекції співака відповідають його розмірам). До його тонкого смаку та шаленої фантазії при підготовці своїх шоу-програм вдавалися артисти української (С. Ротару, І. Попович, О. Білозір, К. Гнатенко, А. Матвійчук, Асія Ахат та багато інших) та російської естради (Л. Доліна, О. Газманов, шоу- група «На-На»).

Він одягав артистів і акторів у кадрі й поза кадром, не соромився створювати одяг для всіх вікових і вагових категорій. Але більше йому подобалося шити для жінок, ніж для чоловіків, оскільки останніх вважав скутими і консервативними. Не боявся сміливих колірних рішень, хоч сам віддавав перевагу чорному кольору, в ньому він убачав таємницю, глибину, незвичність. Він любив крайнощі й маневрував між ними. День для Фурика складався із 48 годин праці, застілля, спілкування з друзями та знайомства з новими людьми. Він завжди дивував, вражав кількістю та якістю своєї енергії, сил, азарту. Людина-свято, Володя дарував його всім, хто працював iз ним або просто виявлявся поруч, при цьому сам залишався творче самотньою людиною. Принаймні, багато його знайомих так відчували. Все життя він слідував за внутрішніми спалахами і залишався самим собою. ЗАВЖДИ.

«З Володею я познайомився на зйомках фільму Людмили Єфіменко «Аве Марія», оператором якого я був, — згадує режисер Юрій Ільїн. — Між нами одразу виникла симпатія, здавалося, ми були знайомі завжди. Думаю, це заслуга Володі, тому, що я не з тих, хто легко йде на контакт. Він вражав умінням організовувати красиве спілкування людей навколо себе, він легко і просто гасив конфлікти, що виникали під час роботи, умів похвалити людину так, що вона починала працювати у стократ краще.

Ескізи ж костюмів, зроблені ним для мого фільму «Мазепа», мені не те щоб чимось не подобалися, вони мене просто не влаштовували і лякали. Я чекав барв истих, яскравих малюнків гуашшю чи олією, а отримав зарисовки кульковою ручкою в учнівському зошиті, до країв якого було пришпилено шматочки тканини — зразки фактури. Але все ж, для початку, замовив йому для себе вечірній костюм. Отримавши своє замовлення готовим, я був уражений, як точно він відчув у своїй роботі мою особистість. Тепер це мій улюблений костюм».

А потім була робота над «Мазепою». І — раптова, несправедлива смерть. Йому було всього 43 роки...

Лілія ПРИЛЬ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments