Нехай думки, укладені в книгах, будуть твоїм основним капіталом, а думки, які виникнуть у тебе самого – відсотками з нього.
Тома Аквінський, теолог, святий католицької церкви

Коли морозиво було смачнішим?

Про спільне гастрономічне надбання людства
4 червня, 2021 - 09:42

Відповідь на одвічне філософське питання «коли жилося краще?» кожен дає собі сам. Хтось сумує за минулими епохами, хтось з нетерпінням чекає зазирнути в майбуття. Один із продуктів, що постійно провокує наші сентименти, — це морозиво. Я не з тих людей, що пов’яжуть смак із політикою, тож міркую простіше — морозиво завжди смачніше в дитинстві, а от на яку епоху ваше дитинство припало — то тут ні я, ні морозиво, ні політичний режим — ні до чого. І ще, варто не забувати, ми найчастіше їмо його в місцях, що й так викликають щастя — на пляжі, в парку або після смачної вечері, коли душа і тіло сповнені спокою і задоволення.

Переваги вільної оповіді в тому, що починати її можна хоч би й з кінця. Тому й ми з вами поглянемо на історію споживання морозива в зворотному, менш звичному, напрямку, починаючи з наших днів.

У сучасному світі морозиво — комерційно успішний продукт, який обожнюють діти, дорослі й навіть іншопланетяни, якщо довіряти низці американських реклам. Компанія Баскін Робінс, один з лідерів цього холодного (читайте — гарячого) ринку, розпочала шлях до успіху, продаючи 31 різновид — по одному на кожен день місяця. Сьогодні вони пропонують близько тисячі варіантів морозива, поєднуючи несподівані й екзотичні смаки. Американцям ми також завдячуємо технологією виготовлення ностальгійного для багатьох радянського пломбіру. Анастас Мікоян, голова Наркомпостачу в тридцяті роки, вирушив у кулінарну мандрівку до тоді ще не ворожих СРСР Сполучених Штатів і звідти привіз рецепт морозива (та й лікарської ковбаси), які так часто згадують шанувальники великого радянського міту. Американці, новозеландці та австралійці належать до найбільш морозиволюбних націй, проте їм далеко до японських та китайських гурманів у експериментах із цим продуктом. Смаком морських водоростей, васабі чи соєвого соусу там нікого не здивуєш.

Гонитва за унікальними інгредієнтами — ознака останніх десятиліть морозивної моди. Майже все XX століття улюбленими лишалися ванільні, полуничні та шоколадні сорти в поєднанні з горіхами, фруктами чи сиропом. Вафельні стаканчики — теж винахід недавніх часів. Сперечатися, хто першим вклав холодні кульки в хрусткий ріжок, не варто, бо зазвичай мудрі ідеї приносить час, просто шукаючи спостережливий розум. Найкраще сучасний процес подачі й виробництва морозива описала Агнес Маршал, яку в світі називають Королевою Льоду. Місіс Маршал була однією з головних кулінарок Вікторіанської Англії, спеціалізувалася на холодних десертах і видала про це кілька книжок. У часи, коли домашнє заморожування було недоступним, вона радила використовувати рідкий азот, спосіб яким і досі не нехтують у багатьох мішленівських ресторанах.

Як ви вже здогадалися, історію морозива варто розподілити на два етапи — після винайдення холодильних установок і до. Якщо з появою морозильників у домівках, магазинах і кафе воно поступово стало доступне всім, то впродовж попередніх століть морозиво було десертом складним, дорогим і примхливим. Американські президенти Джордж Вашингтон і Томас Джефферсон витрачали на морозиво колосальні суми, воно було одним із традиційних смаколиків на інавгураційних балах. Морозиво зображали в сюжетах популярних французьких карикатур про аристократів, якраз на передодні Революції, а англійський король Чарльз I заборонив своєму кухарю розкривати секрет улюбленого морозива під страхом смерті. Щоправда, короля обезголовили першим, і вже за кілька років країна знала рецепт.

Важливо пам’ятати, що впродовж століть морозивом було те, що сьогодні ми називаємо сорбет — фруктовий лід. Процес його виготовлення простий — заморозити сік або полити готовий лід смачними додатками. Якщо ж десерт готували з вершків, процедура значно ускладнювалася — посудину з сумішшю інґредієнтів опускали в чан з льодом і сіллю, а далі безперервно мішали, причому один помічник — майбутнє морозиво, а другий — лід з сіллю. Десерт поєднували з ваніллю, мигдалем, ягодами.

Що далі ми мандруємо в часі, то рідше можемо перевірити факти. Натомість з’являється більше красивих легенд. Італійські кондитери вірять: перший рецепт морозива привіз Марко Поло. І оскільки я, та й більшість світу, особливо полюбляємо італійське морозиво — чому б не погодитися з цією версією? Побувавши в Китаї, Марко Поло побачив, як там готують смачний десерт, змішуючи фрукти з льодом.

Серед найдавніших згадок, моя улюблена — з двору жорстокого римського імператора Нерона, який, виявляється, дуже любив сорбет. Щоб цілорічно готувати десерт, слуги відправлялися високо в Апеннінські гори, збирали там найчистіший піднебесний сніг і зберігали його в глибоких льохах від спеки. Перед подачею сніг змішували з медом і вином. І коли ви вже хочете сперечатися, що раніше морозиво було смачнішим, тоді я вас підтримаю — так, за часів Нерона. Бо є щось магічне в поїданні солодкого снігу з Апеннінських вершин.

Перси й араби, китайці й монголи, давні норвеги й українці — кожен має свою історію морозива, кожен може сказати — ми першими здогадалися, як це смачно. В нас і справді є давні письмові згадки, як на Колодій у Київській Русі сметану й вершки збивали з родзинками, й лишали на ніч на морозі — чим вам не протопломбір? Кажуть, в університеті Вісконсину є окремий курс — історії морозива, думаю, навчатися там — цікаво. Проте, головне, за історичними й кулінарними гіпотезами, визнати: морозиво — спільне гастрономічне надбання людства. І якби його не винайшли одні — це точно зробили б інші, бо всі важливі відкриття — випадкові й неминучі.

Анна ДАНИЛЬЧУК, фото надані автором
Газета: 
Рубрика: