Академік Національної академії з проблем людини Петро Біленчук
займається вивченням комп'ютерної злочинності вже понад десять років. «Головна
проблема, — розповів пан Біленчук кореспонденту «Дня», — цей відносно новий
різновид злочинної діяльності, який має не вузькодержавне значення, а міжнародний
характер і найбільш «продуктивний» у державах добре розвинутих як в економічному,
так і в технічному планах. Ця діяльність вже охопила найзахищеніші технолого-стратегічні
об'єкти, що в майбутньому може призвести до глобальних транспортних, екологічних
і навіть космічних катастроф».
Терміни «хакер» і «хакерство», за твердженням академіка,
вперше почали використовувати на початку 70-х років у Масачустському технологічному
інституті стосовно молодих програмістів, які намагалися сконструювати перші
персональні комп'ютери. Коли у США з'явилися перші великі ЕОМ, компанії
дозволили студентам ними користуватися. Для цього молодим людям відводили
нічні години, і студенти, яких почали називати хакерами, залишались з електронними
машинами на всю ніч. Хакери залишали розроблені ними програми в шухлядах
біля комп'ютерів. Часто вони брали чужі нотатки та вносили до них виправлення.
Хакери не псували чужу роботу і не намагалися захистити свої програми від
інших хакерів. Вони вірили, що комп'ютери — це ключ до повного визволення
людини.
Згодом все змінилось... Скажімо, за оцінкою зарубіжних
експертів, комп'ютерні хакери, крекери, кібершахраї у США щорічно отримують
виручку у три мільярди доларів. Комерційна школа в Лондоні підрахувала,
що збитки від «комп'ютерних корсарів» Великобританії — 400 мільйонів фунтів
стерлінгів щорічно. Кількість втручань у секретні файли Пентагону — 160
тисяч разів на рік. Відповідно виникає можливість копіювання, викрадення
секретної інформації, зміни інформації на файлах та внесення вірусів у
систему. До речі, вірусів сьогодні налічують 12 тисяч. Серед найбільш небезпечних
називають вірус «Консент». Він передається дискетою і «повітряно-краплинним»
шляхом через Інтернет.
Для України комп'ютерна злочинність — не екзотика, стверджує
академік Національної академії з проблем людини Петро Біленчук. Одним із
перших ноу-хау українського зразка була спроба провідного інженера-комп'ютерника
регіонального управління Промінвестбанку з Дніпропетровська викрасти 864
мільйони карбованців шляхом несанкціонованого проникнення в систему платежів.
Маючи доступ до охоронної системи установи, він скопіював програму. Потім
за допомогою власного комп'ютера увійшов у локальну систему банку, оформив
фіктивний платіжний документ на рахунок однієї з фірм і, дочекавшись зарахування
грошей, намагався знищити сліди. Але шахраєві не пощастило: спрацювала
система блокування, яка не дозволила стерти фіктивні підробки. Аналогічні
випадки зафіксовані в Криму, у Вінниці і Львові.
З метою запобігання, розкриття і вивчення комп'ютерних
злочинів з 1991 року при Генеральному Секретаріаті Міжнародної організації
кримінальної поліції Інтерпол запроваджена робоча група з питань комп'ютерної
злочинності. З позицій оперативної роботи та достовірності інформації Генеральний
Секретаріат Інтерполу рекомендував усім країнам—членам організації створити
національно-консультативні пункти з проблем комп'ютерної злочинності. У
1996 році такий пункт почав діяти і в Україні.
Академік Петро Біленчук розповів, що у ФБР з цим видом
злочинності стали на прю понад 500 висококваліфікованих співробітників.
В Україні ж таких спецпідрозділів поки що не створено. Найстрашніше, на
думку науковця, те, що хакери тепер об'єднуються в могутні хакерські синдикати
і протистоять їм дедалі важче.
На прохання «Дня» описати портрет середньостатистичного
комп'ютерного злочинця пан Біленчук дав такі характеристики: вік — від
20 до 45 років, освіта — переважно вища технічна, економічна або юридична,
на фірму чи компанію працює не менше чотирьох років, майже не користується
відпустками, першим приходить на роботу і останнім іде з неї. Переважно
злочинці цього гатунку є членами добре організованих мобільних і оснащених
висококласною технікою і обладнанням (не рідко оперативно-технічного характеру)
злочинних груп і співтовариств.
Сьогодні найнебезпечнішим для людства є той факт, що в
середовищі комп'ютерників все більших обертів набирають і захворювання
на комп'ютерні фобії. І нехай збереже нас Всевишній від професійного хакера,
хворого на фобію, котрому вдасться зламати коди ядерного комплексу. Тоді...
ДО РЕЧІ
Уперше в українській юриспруденції використано статтю 198-1 КК України
— «Порушення роботи інформаційних систем». Простіше кажучи, прокуратура
м. Чернігова порушила кримінальну справу проти «хакерів». Роз'яснення кореспонденту
«Дня» Валентині КУЗНЕЦОВІЙ дав керівник слідчого відділу прокуратури м.
Чернігова Василь Горобець.
— Статтю 198-1 КК України введено Законом від 20 жовтня 1994 р.
Стаття передбачає покарання за «умисне втручання в роботу автоматичних
систем, спотворення, що спричинило або знищення інформації, або поширення
програмних або технічних засобів, призначених для незаконного проникнення
в автоматичні системи і здатних призвести до спотворення або знищення інформації».
Слідчі прокуратури вперше зіткнулися з таким екзотичним злочином. Допомоги
чекати немає від кого — аналогів у практиці розгляду таких кримінальних
справ у країні немає. МУР (м. Москва) має досвід роботи, але отримання
інформації про методику ведення подібних справ МУРом з ряду причин на сьогодні
неможливе.
Складність слідства полягає в тому, щоб отримати докази втручання в
автоматичні системи. Це вимагає ряду технічних експертиз. Ми отримали інформацію,
що знаходиться в пам'яті комп'ютерів, вилучених у підслідних. Обсяг висновку
експертів становив чотири томи, це приблизно тисяча сторінок.
Я вважаю, що цих хлопців зупинили вчасно. Підслідні встигли завдати
збитки багатьом організаціям і юридичним особам. Пройшло б небагато часу,
і їхня провина була б значно важчою.







