Покоління починається з бунту проти попередників.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса

Крим, до запитання

Автономія чекає змін
4 листопада, 2005 - 00:00
НА ОБЛАШТУВАННЯ БЛИЗЬКО 260 ТИСЯЧ ТИХ, ЯКІ ПОВЕРНУЛИСЯ ПІСЛЯ ДЕПОРТАЦІЇ, БЮДЖЕТ УКРАЇНИ З 1991 ПО 2004 РІК ВИДІЛИВ 800 МЛН. ГРИВЕНЬ. ПРОТЕ, ЗА ДАНИМИ ООН, БЛИЗЬКО 30% РЕПАТРІАНТІВ І ДОСІ ЖИВУТЬ БЕЗ ЕЛЕКТРИКИ, БЛИЗЬКО ПОЛОВИНИ ПРАЦЕЗДАТНИХ НЕ МАЮТЬ ПОСТІЙНОГО МІСЦЯ РОБОТИ / ФОТО З АРХІВУ «Дня»

Пейзажі навколо Сімферополя різко контрастують із «глянцевою» рекламою «Елітне житло в Ялті…». Краплини дощу точать упертий бетон колишніх колгоспних ангарів. Від них не залишилося ані заліза, ані дерева — лише стіни, як величезні скелети динозаврів, постійно виринають із-за повороту дороги. Подекуди — скелети менші: вони так і не перетворилися в будинки кримських татар, які повернулися після депортації. Завалилася фінансова система після розпаду СРСР — і татари, як й інші громадяни колишнього Союзу, втратили свої заощадження. У недобудованих будинках оселилися дерева, їхні верхівки вже набагато вищі за пусті стіни.

Кримські назви також здаються загубленими в часі: Радянське, Красногвардійське, Першотравневе… Крім мертвих ангарів, у житті та в душах цієї землі вистачає своїх «драконів».

ДЕСЯТЬ РОКІВ БОРОТЬБИ З САМОТНІСТЮ

Протягом десяти років із деякими з них намагається боротися програма Організації Об’єднаних Націй із розвитку й інтеграції Криму (ПРІК ПРООН). За цей час у різні проекти вкладено близько 13 млн. доларів. Країни-донори: Канада, Норвегія, Швеція, Нідерланди, Велика Британія, США, Індія, Ватикан, Туреччина, Греція, Італія, Франція, Швейцарія і Німеччина. Також програму спонсорують ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ і ОБСЄ. Найбільше коштів надали Програма розвитку ООН, Канада, Швейцарія та Туреччина — в середньому по два з половиною мільйона доларів. За десять років роботи програма задіяла близько 110 тисяч осіб. Було реалізовано сотні проектів: із водо- та газопостачання, реконструкції доріг, створення фельдшерсько-акушерських пунктів, молодіжних центрів, центрів сприяння розвитку бізнесу, комп’ютерних класів і проектів, покликаних підвищити толерантність у багатонаціональних сільських школах... Спочатку програма надавала екстрену допомогу, тепер працює над соціальною мобілізацією та прагне вийти на новий рівень — регіонального розвитку. Термін — до 2007 року. Планується, що потім проекти будуть реалізовувати власними, кримськими, силами. Цільовий бюджет програми на 2005—2007 рр. — 5,4 мільйона доларів. За словами голови Представництва ООН в Україні Френсіса О’Доннелла, українська сторона сьогодні забезпечує приблизно половину вартості кожного проекту. Виняток становить лише розвиток інфраструктури: тут іноземна допомога покриває 80% витрат.

Дивна іронія долі: люди довгі роки будували комунізм, так і не побудували, а тепер колись ворожі країни капіталістичного Заходу заохочують їх до соціальної мобілізації — створювати громади, накопичувати касу взаємодопомоги, разом захищати свої інтереси. Іноземні донори хочуть, щоб місцева влада працювала з народом і для народу. Майже «влада радам», тільки без класової боротьби та марксизму-ленінізму. Виходить, що ненависне багатьом «антисоросам» громадянське суспільство насправді зовсім не чуже й навіть необхідне для виживання.

У селі Трудолюбівка Сімферопольського району не було фельдшерсько-акушерського пункту, лікар вела прийом хворих вдома, в найближчу лікарню треба було їхати до столиці автономії. 72 сім’ї села об’єдналися в громаду й насамперед вирішили облаштувати медпункт. Допомогла місцева влада та Шведське агентство з міжнародного розвитку (SIDA) — воно надало близько 28 тисяч гривень із 38 тисяч вартості проекту. Тепер у Трудолюбівці є ФАП із необхідними для першої допомоги ліками й навіть із апаратурою для фізіопроцедур: електрофорезу, інгаляцій… Місцева влада сплачує комунальні послуги та виплачує зарплату медсестри та сторожа. Членські внески громади — 1,25 грн. на місяць — йдуть на закупівлю медикаментів і в накопичувальний фонд. Медпункти потрібні в будь- якому селі, але в кримських — особливо. Рівень захворювань периферійної нервової та кістково-м’язової систем тут утричі вищий, аніж у середньому по Україні, онкопатологій — в півтора разу.

У селі Новоніколаєвка не було нормального водопостачання — при тому, що люди тут живуть в основному за рахунок того, що виростять на городах. Як і в Трудолюбівці, вони об’єдналися в громади, розробили проект нової водопровідної системи, отримали допомогу від Нідерландів і місцевої влади. Тепер вода надходить в село 24 години на добу, в кожному господарстві встановлено лічильник, завдяки ефективності системи вода витрачається економно, на зекономлені гроші селяни купили та встановили новий насос. За даними ООН, половина репатріантів у Криму не мають доступу до безпечної питної води.

Подібні проекти призначені не лише для татар, які повернулися, але і для всіх жителів кримських сіл. Така політика покликана сприяти соціально-економічному розвитку та мирному існуванню багатонаціонального населення півострова. Співробітники ПРІК ПРООН переконані, що кримчани, які втілили один проект у своєму селі, захочуть реалізувати ще кілька, поділяться своїм досвідом із сусідами. Готові діяти далі й деякі представники місцевої влади. Але якщо зміниться, наприклад, голова сільради? Чи буде нова людина такою ж чесною й енергійною? Чи буде самостійне продовження Програми розвитку й інтеграції Криму, якщо іноземне фінансування через два роки припиниться? Очевидно, успіх залежить не від одних сільських громад — для них необхідна ефективна державна програма розвитку Криму, послідовність центральної влади у справі перетворень в АРК, зростання правової культури всього українського суспільства, чесність юридичної системи… Про все це багато говорять політики, й зараз, у ході передвиборної кампанії, говоритимуть іще більше. Від того, залишаться ці завдання «базікологією» чи дійсно втіляться в життя, залежить, чи будуть і надалі ліки в жителів Трудолюбівки й вода в Новоніколаєвці.

Деякі проекти ПРІК ПРООН — докір тому, як ми господарюємо у своїй країні. Чому відремонтувати клуб і побудувати дитячий спортмайданчик жителям села Аркадіївка допомогли… Канада і Норвегія? Невже ми — громадяни, влада та бізнесмени України — не можемо самі допомогти нашим співвітчизникам у такій справі?

РЕЦИДИВИ МІФІВ

Іноземні донори беруться за такі проекти тому, що вони покликані сприяти мирному співіснуванню різних національностей в одному селі. Якщо діти українців, росіян і татар гратимуть у футбол на одному полі й малюватимуть в одному гуртку, вони не ворогуватимуть, переконані в ПРІК ПРООН. Але таких проектів для розвитку й інтеграції багатонаціонального суспільства Криму недостатньо, і про це насамперед повинна думати вітчизняна влада. Маленькі вихованці клубу Аркадіївки — діти кримських татар — читали гостям вірші на загальнозрозумілій російській. Народний депутат Рефат Чубаров спробував поговорити з ними кримськотатарською — діти його не зрозуміли. «Це — не інтеграція, це — асиміляція», — сказав засмучений Рефат Чубаров. За його словами, держава повинна серйозно взятися за розвиток у Криму шкіл із викладанням двома й трьома мовами. Крім того, треба продумати шляхи підтримки в автономії справді незалежних ЗМІ, а не тих, які тільки так називаються, а насправді числяться за тими або іншими партіями. «Дуже важливо, щоб люди, які спокійно працюють, отримували зважену й об’єктивну інформацію, а не перебували під впливом мас-медіа, які щогодини несуть тривогу, залякують, намагаються маніпулювати», — заявив Рефат Чубаров на зустрічі з керівництвом АРК.

Кримські ЗМІ — дійсно окрема тема. Зміст першої шпальти газети «Крымская правда» за минулу п’ятницю настільки оригінальний, що варто на ньому зупинитися. Читач, який раніше не був знайомим із виданням, насамперед дізнається, що це — «суспільно- політична незалежна російська газета України». Головна стаття номера попереджає, що «на виборах кримські виборці не впізнають у списках своїх прізвищ». Переклад списків на українську, переконана газета, — це «черговий рецидив національної шизофренії». Природно, перекладати прізвища й назви вулиць через комп’ютерну програму, м’яко кажучи, безглуздо. Такою благоглупотою якраз і прищеплюють неприязнь до української мови. Але депутат Верховної Ради Криму Олег Родівілов чомусь переконаний, що «українізація» списків стане черговим кроком у придушенні російськомовних громадян. Адже коли дані списку не відповідають даним паспорта, людина проголосувати не зможе». Те, що так само можуть бути перебрехані дані тих же кримських татар, депутату чомусь на думку не спадає. Голови йому подібних зайняті іншим: «Компартія вимагає ліквідувати табори з підготовки оунівських бойовиків на Західній Україні»; «парламент зажадає відмовитися від вступу до НАТО»; «Путін (о, горе!) більше не хоче їздити в Україну»; «в Рівненській області активісти невизнаного «Київського патріархату» намагалися взяти штурмом храм». І нарешті, після всього цього, «позитивна» новина: «Згідно з соцопитуванням, проведеним об’єднанням «Спадкоємці Богдана Хмельницького», найбільшою повагою у сімферопольців користується лідер комуністів Криму Леонід Грач». У іншій газеті — «Крым.ru» — привертає увагу рубрика «Антимеджліс». У статті про «національний фетиш, доведений до абсурду» раду кримськотатарського народу, яка не має офіційного статусу, затаврували як «нелегальну».

Така тональність місцевої преси якщо не повністю співзвучна, то багато в чому перегукується з «політтехнологіями», що використовувалися в минулому Російською імперією, а потім СРСР. Іще в кінці XIX століття було розроблено теорію про неможливість співіснування в Криму місцевого та приїжджого населення через «національні особливості та надзвичайний фанатизм татар». Відразу після приєднання Криму до Росії розпочали відпрацьовувати механізми земельного, культурного, релігійного тиску, який досягнув «розквіту» під час депортації в 1944 році. Багато сьогоднішніх проблем півострова — результат тих кроків. Історія не знає умовного способу, але це зовсім не означає, що сучасні політики можуть не визнавати історичної відповідальності.

Іноземні донори, які дають гроші на соціально- культурні проекти в Криму, цікавляться: що збереглося від тієї татарської культури, яка існувала до депортації? Лише один красномовний приклад: у 1883 році було здійснено широкомасштабну операцію з конфіскації старовинних кримськотатарських рукописів і книжок. Усі вони були спалені. Те, що чудом вціліло, й нові книжки, видані кримськотатарською, спалили в 1928- му під лозунгом боротьби з «буржуазним націоналізмом». Потім, керуючись аналогічними мотивами, радянська влада утопила в морі грецьку типографію. Тоді ж стирали з лиця землі й українських «буржуазних націоналістів». Один із депутатів шведського парламенту, який нещодавно побував в Україні, все не міг зрозуміти: «Як комуністична ідеологія може бути популярною в цій країні після того, що тут накоїли комуністи, після репресій і депортацій?»

Один із проектів ПРІК ПРООН, із яким знайомилася делегація, — Центр сприяння розвитку бізнесу в селищі Радянське. Класики постмодернізму пораділи б такому поєднанню слів, а класики марксизму ленінізму перевернулися б у могилах. До 14 грудня 1944 року Радянський район був Ічкинським, Жовтневий — Біюк- Онларським, Красногвардійський — Тельманським, а місто Білогорськ — Карасубазаром. Історія з цим містом — яскравий приклад абсурду. «Кара-су» означає «чорна вода», і до «білої гори» жодного відношення, зрозуміла річ, не має. Сьогодні деякі сили виступають за поступове повернення історичної топоніміки Криму. Інші обіцяють грудьми захищати нинішні назви. Від того, чи перестануть люди говорити про чорне «біле» і навпаки, багато в чому залежить майбутнє не лише Карасубазара-Білогорська, але й усього Криму.

Варвара ЖЛУКТЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments