Перший портрет, що дав 100-відсотковий ефект, був написаний
Степаном Усиком 1974 року. Майстер нарікає, що за чверть століття праці
на міліцію могли б йому й звання присвоїти. А то, трапляється, зупинить
якийсь сержантик і починає тоді Усик розсудливо розповідати йому: «Хлопче,
я стільки зробив для міліції, що ти, може, й за сто років не зробиш».
Доводилося художнику працювати й у камері смертників. Допит.
Слідчий один, другий. Злочинець словесно змальовує співучасників, а Степан
Григорович — олівцем. Сприйняття за час багаторічного «навколозлочинного»
спілкування в художника настільки загострилося, що брехливість свідчення
він відчував відразу. І, не припиняючи робити замальовки, він тихо казав:
«Не так... Це було не так... Не морочте голову...»
Траплялися свідки, яких «заклинювало». Вони не могли й
слова вимовити. Усик розкладав перед такими різні фото: і знаходився хтось
схожий, і «розв’язувався» у свідків язик. Після перегляду тисяч знімків
художник і сам дійшов висновку, що всі злочинці... схожі один на одного.
ТАТУЮВАННЯ НА СТЕГНІ
У Чопі згвалтували 7-річну дівчинку, що поверталася зі
школи. Літній чоловік узяв її за руку: «Цукерочку хочеш?» Потім завів на
будмайданчик. Жертва гвалтівника змалювала детально. І додала, що на стегні
в нього витатуйовано чоловіка з клепачем (угорський молоток. — Авт.). Виявилося,
не з молотком, а з факелом. Татуювання за описом дівчинки Степан Григорович
відновив з точністю. Один із тридцяти затриманих виявився власником цього
«живопису» на стегні. Для одеського гастролера згвалтування малолітньої
виявилося не єдиним злочином.
БОЧКА КОНЬЯКУ НЕ ДОЇХАЛА
До Степана Усика приїхали слідчі з Єревана зі свідками,
які змалювали жорстокого вбивцю, за рисами обличчя схожого на казаха. У
разі успіху обіцяли негайно «прикотити» у Закарпаття бочку вірменського
коньяку. За намальованим портретом убивцю відразу затримали. А чарівного
напою наш художник так і не дочекався.
ЗЛОЧИН НА РІВНІ... МИСТЕЦТВА
«Совдепівський» тихий Ужгород здригнувся. За ніч пограбували
12 неприступних кас. З «ведмежатником», якого підозрювали, «спілкувалися»
дві дівчини. Їх затримали, вони сиділи в міліції й словесно «малювали»
портрет. Справа не просувалася. Минула доба. Одна з них заснула. Друга
після чергової замальовки раптом скрикнула: «Толя!»
Так вийшли на слід найвіртуознішого в Союзі зломщика сейфів
Анатолія Філоненка, який перед Ужгородом на 140 тисяч рублів обібрав ювелірний
магазин в Ташкенті. Портрет, намальований Степаном Григоровичем, відразу
ж розмножили. Незабаром «ведмежатника» взяли в Ризі. Степан Усик в Ужгороді
був присутнім на суді й був у захваті від інтелекту людини, яка знала буквально
всі замки, ключі, сейфи світу — від найдавніших до сучасних. Коли після
затримання в міліції вирішили перевірити його «здібності» на новітньому
банківському англійському сейфі, Філоненко погодився, але за умови цілковитого
усамітнення з предметом злому. Художник тоді пригадав студентські часи,
коли золотом вкривали купол Софії Київської. Старенький майстер, настільки
був одержимий «інтимністю» своїх знань, що замовляв постачальникам потрібні
матеріали в рівних пропорціях: янтарний лак, свинцевий сурик, сусальне
золото. Щоб ніхто не дізнався співвідношення... Філоненко ж попросив у
слідчих 15 англійських шпильок. Через 15 хвилин він вийшов із кімнати й
сказав, що сейф відчинено. Правоохоронці були шоковані. «Ведмежатник» на
суді в Ужгороді захищався сам, чудово володів словом, в житті не пив, не
курив. Ресторани відвідував, полюбляв танці, музику, але пив виключно воду...
Тоді А. Філоненко отримав строк 9 років.
Після того суду Степану Усику начальник обласного УВС полковник
Петро Бронтерюк вручив перший іменний годиннник. А художнику досі «якось
не-зручно» перед «ведмежатником»: «Енциклопедист був, яких нині й не знайти»...
№200 20.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»







