Цигани України не прагнуть нацiональних привiлеїв — вони просто хочуть
жити
Сергій ЯРМОЛЮК, «День»
Iсторична доля ромів (циган) століттями була незвичайною та загадковою.
Приблизно в десятому столітті роми залишили свою батьківщину — Північно-Західну
Індію і вирушили спочатку до Персії, а звідти до Європи. Тоді роми розмовляли
мовою, спорідненою санскриту та сучасними хінді й урду. До речі, 25 років
тому парламент Індії визнав ромів одним із народів діаспори, а їхню мову
— однією з офіційних мов Індії.
Роми ретельно дотримувалися (та й зараз здебільшого дотримуються) системи
каст, характерної для класичної Індії. Традиційно серед ромів були популярними
професії, пов’язані, висловлюючись сучасним сленгом, з шоу-бізнесом: музиканта,
танцюриста, дресирувальника, ворожки, астролога, заклинача. Ну й звісно,
знамениті своєю майстерністю ковалі та ювеліри.
В Європі перші роми з’явилися приблизно на початку чотирнадцятого століття.
І зустріло їх місцеве населення насторожено... Тоді, як і сьогодні, ромів
важко було назвати праведниками: опинившись у чужому й ворожому світі,
де вони з самого початку були ізгоями, роми намагалися вижити в ньому за
будь-яку ціну. Для початку — замкнутися в своєму світі, з його суворими
внутрішніми законами, спрямованими насамперед на виживання.
Імператор Максиміліан Перший Германський (до речі, найінтелігентніша
за тогочасними мірками людина, меценат і розумник) наказує страчувати спійманих
циган і тих, хто їх переховує; Сейм Речі Посполитої велить вигнати всіх
ромів за межі держави; Карл Перший Англійський (ще маючи голову, яку пізніше
було відрубано) наказує повісити всіх ромів Сполученого Королівства; Луї
Чотирнадцятий, французький король-сонце, покровитель витончених мистецтв,
між балетами та адюльтерами підписує найясніший указ: будь-якого рому дозволено
вбивати кому завгодно і де завгодно; освічена імператриця Марія-Терезія
забороняє шлюби між циганами і наказує відбирати в них уже народжених дітей,
а заразом забороняє й їхню мову і саме слово «ром». Катерина Велика намагалася
зробити ромів кріпаками: у разі втечі — страта. На території нинішньої
Румунії лише щодо ромів запроваджується рабство...
До честі європейців, інтелектуальна й духовна еліта співчувала ромам.
Наполовину циганкою була іспанська принцеса Ізабелла. Доньку її звали Вікторією.
Так, це та сама королева Вікторія, володарка Сполученого Королівства Великобританії
та Ірландії, імператриця обох Індій. Є ще така епоха в культурі — вікторіанська.
Недовірливим рекомендую глянути на портрети її британської величності,
особливо в похилому віці, коли гени виявляються особливо яскраво. І спробуйте
уявити королеву не в короні, а в строкатій хустці, і не при ордені Підв’язки,
а в намисті та дукачах. Типова немолода ромна. Оскільки в довгожительки
Вікторії було тридцять п’ять онуків, і будь-яка династія Європи вважала
б за щастя поріднитися з нею, нині краплі ромської крові течуть у жилах
мало не всіх монархів Європи.
А ще серед ромів — перший прем’єр-міністр Австралії, один із президентів
Бразилії, католицький святий Зефіріно Мальє. Проте королеви, святі, княгині
та президенти — все-таки винятки. А загалом тисячолітня історія перебування
ромів у європейському світі — суцільний кривавий кошмар. З перших днів
приходу до влади нацистів ромів було оголошено «чужими для арійської крові»
(Ганс Глобке, 1936), «вкрай небезпечними для чистоти німецької раси» (Єва
Юстін, 1937). Довелося провести спеціальні «дослідження», аби довести,
що роми, для яких шлюб поза громадою завжди був рідкістю, насправді просто
«невизначене змішання рас» (Ганс Гюнтер, 1937). Лікар Портши подав на розгляд
фюрерові меморандум з пропозицією примусової праці та масової стерилізації
циган. Документ було прийнято з всією прихильністю. Під час війни в окупованих
нацистами країнах було знищено більш як 80 відсотків ромів. У Чехії та
Естонії їх винищили взагалі повністю. Побоїще в Бабиному Яру почалося з
розстрілу у вересні 1941 року чотирьох циганських таборів. У концтаборах
Рейху роми були основною «сировиною» для канібальських експериментів есесівських
лікарів.
Я далекий від ідеалізації ромів. Усі зустрічалися з жебраками, дрібними
і кишеньковими крадіями — явно циганського походження. Це є, і це незаперечний
факт. Факт і те, що частина цього століттями мордованого народу вельми
активна і в інших, серйозніших сферах кримінального бізнесу. А втім, у
всіх перелічених сферах набагато більшого успіху досягли наші з вами співвітчизники.
Про сьогоднішнє становище ромів в Україні й була наша розмова з Владо
Золотаренко, головою Всеукраїнської асоціації ромів України, і Валерієм
Сухомлиновим, членом правління асоціації.
— Скільки приблизно ромів проживає нині в Україні?
— За офіційними даними, нас в Україні шістдесят тисяч. Проте ця цифра,
м’яко кажучи, неточна. Записати себе в паспорті циганом i навіть за бажання,
завжди було непросто. Загалом, реально ромів у нас приблизно 350 тисяч.
Може, трохи більше або менше. Вважається, що в світі проживає десь п’ять
мільйонів ромів. Насправді цю цифру потрібно збільшити щонайменше втричі-вчетверо.
Реально нас у межах п’ятнадцяти-двадцяти мільйонів.
— Нація чисельнiстю з голландську! І виходить, що ромів значно більше,
ніж бельгійців, шведів, датчан, норвежців... Чи не виникала iдея створення
держави ромiв?
— Авжеж! Саїд Баліч, один із лідерів ромського руху, говорив про створення
«Романістхана» — всесвітньої ромської держави. Хоча, відверто кажучи, це
скидається на утопію — роми завжди прагнули пристосуватися, а не створювати
власну державу. При тому, що історичні прецеденти ромських автономій усе-таки
існують — Сулейман Великий (українцям більш відомий, як Роксоланин чоловік)
створив у Болгарії автономний ромський повіт, існувала також ромська автономія
в Угорщині.
— Повернімося до становища ромів в Україні та в світі. Я бачу на полицях
книжки кількома ромськими діалектами, журнали. Де це надруковано?
— У державах Заходу, які заведено називати «розвиненими». До речі, і
там частина ромів не зрадила столітніх традицій кочування — тільки кочують
вони тепер на мікроавтобусах, у супроводі школи на колесах. Видають книги,
газети, журнали. Серед ромів — чимало вчених, дослідників, медиків, викладачів
— і, зрозуміло, традиційно — діячів мистецтва. Є в усьому світі політичні
діячі високого рангу, члени парламентів.
— Чи можете ви одним словом охарактеризувати ставлення української держави
до ромських проблем?
— (Хором, не змовляючись) Байдужість. (А відтак уже врізнобій) I в Росії,
і в Молдові, і в Румунії, і в Словаччині те саме. Візьмемо хоч би один
приклад: 29 вересня 1996 р. на траурному мітингу в Бабиному Яру було закладено
пам’ятник ромам — жертвам нацистського геноциду. Тепер адміністрація Омельченка,
що вже мільйони вклала в гігантоманські будівельні проекти, просто недбало
відмахується від нашого прохання допомогти спорудити монумент. Було б непристойно
ображатися — адже ми живемо в цій країні й бачимо, що держава не краще
ставиться і до корінного населення — самі українці теж скидаються сьогодні
на затуркану нацменшість. Хто ж тоді пануюча нація? Нам, ромам, до такого
становища не звикати. А як іншим? Нині хоч не репресують, як у п’ятдесят
шостому. Хоча маємо просто образливі випадки. В одній з вельми пристойних
українських газет з’являється стаття ужгородського кореспондента «Ромів
тягнуть у політику». Стаття просякнута співчуттям до ромів. Дуже своєрідним,
треба сказати, співчуттям: мовляв, ось, навіть диких неосвічених циган
вербують голосувати. А що вони, мовляв, у цьому розуміють?
— Ми ще довго можемо обговорювати проблеми міжнаціональних відносин.
Та все-таки факт залишається фактом — злочинність серед ромів скрізь дуже
висока...
— Те, що я скажу, — звісно, не виправдання. Роми опинилися на
узбіччі ХХ століття — нікому вже не потрібні їхні традиційні ремесла: ковалі,
ювеліри, навіть музиканти. Будь ласка, зрозумійте мене правильно: ми знаємо,
скільки великих і малих народів загинуло, не знайшовши собі місця в мінливому
світі... Однак не хочеться, повірте, поповнити цей список. А ось кримінальні
злочинці з наших одноплемінників почуваються завжди непогано. І хоча в
традиційному ромському суспільстві касти ошуканців, жебраків, злодіїв,
як і раніше, вважаються ницими, саме вони й досягають успіху. Хоча й сьогодні
такі способи збагачення вважаються ганебними. Ми знову повертаємося до
нашого прислів’я про ліс і зайців: нікого не дивує замітка в газеті на
кшталт «Мужні бійці «Беркута» вилучили двісті грамів макової соломки в
громадянки Х. циганської національності». Нормально, звичайна справа. А
як щодо такої, наприклад: «Громадянина Н. було вбито п’ятьма пострілами
впритул кілером української (або російської) національності...» Таке у
вашого брата-журналіста писати не прийнято, чи не так? Ми не прагнемо якихось
особливих національних привілеїв — ми просто люди. Не гірші й не кращі
за інших. Які є...
