Невідво­рот­ний хід бут­тя ве­де нас від ба­га­ть­ох тра­диційних цінно­с­тей. Та я вірю, що ми до них обовяз­ко­во по­вер­не­мо­ся
Іван Миколайчук, український актор, кінорежисер, сценарист

Леся ОРОБЕЦЬ: Незалежність оцінювання потребує громадського контролю

Фахівці обговорюють, яким чином поєднати конфіденційність та прозорість шкільного тестування
14 березня, 2008 - 00:00
ЩЕ НЕ СТУДЕНТИ, А ВЖЕ ГОЛОВИ БОЛЯТЬ / ФОТО МИХАЙЛА МАРКIВА

Незабаром на випускників шкіл чекають гарячі та напружені дні — незалежне оцінювання їхніх навчальних досягнень. Цього року взяти в ньому участь виявили бажання майже 521,5 тисячі школярів (інформація на 5 березня). Як і будь-яке нововведення в Україні, зовнішнє тестування не проходить гладко: то не вистачає фінансування, то існують проблеми з вибором мови, то піддається сумніву прозорість проведення процедури й об’єктивність оцінювання. Аби з’ясувати хоча б частину нагальних проблем, Міністерство освіти і науки України, комітет Верховної Ради з питань науки та освіти та Український центр оцінювання якості освіти неодноразово організовували обговорення згаданих питань. Гострі дискусії, багато пропозицій, приклади досвіду сусідніх країн — це те, що учасникам обговорення потрібно було «переварити», щоб знайти вихід із ситуації. Детальніше про бачення вимоги Болонського процесу в Україні — незалежного оцінювання — та особливості розв’язання нагальних проблем розповіла «Дню» голова підкомітету з питань базової освіти комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України, народний депутат України Леся ОРОБЕЦЬ.

— Пані Лесю, напередодні проведення в Україні незалежного тестування громадськість роздiлилася на його прихильників і опонентів. Яка ваша позиція як голови парламентського підкомітету із питань базової освіти?

— Категорично — «за». Навіть найбільші скептики визнають наразі його сенс і перспективу: хтось незалежний має перевіряти й оцінювати якість здобутих учнями в школі знань, а ніяк не сама школа. На жаль, суб’єктивізм екзаменаторів устиг набути не лише сумної, але й подеколи анекдотичної репутації. Кажуть, розраховувати на об’єктивність в оцінці знань випускників — все одно, що доручити співакові визначати рівень власної майстерності.

— Тому й вишам не довіряють права проводити вступні випробування?

— Безумовно. Для переважної більшості абітурієнтів незалежне тестування в якості конкурсного відбору до вишів є винятковим (а для декого — чи не єдиним) шансом вступити до вищого навчального закладу безкоштовно — за знаннями. Передусім це стосується сільської молоді й абітурієнтів з малозабезпечених родин, котрих стара система де-факто позбавляла такої можливості. Рівні умови для всіх — головний аргумент на користь нововведення. До того ж, ВНЗ певну автономію вдалося зберегти: крім результатів незалежного оцінювання, наказом Міносвіти їм дозволено враховувати підсумки спеціальних випробовувань — олімпіад, тестів, співбесід тощо.

— Опоненти нововведення, між тим, скаржаться на брак рівності у новій моделі вступних випробувань, мотивуючи це жалюгідним станом шкільної освіти, зокрема, в сільській місцевості.

— Для того, щоб говорити про реальний стан шкільної освіти, треба володіти хоч якимось механізмом його вимірювання. Ми ж нічого насправді не знаємо про те, що робиться в регіональній освіті. Можемо тільки здогадуватися... Як можна щось змінювати в системі, не здійснивши якісного моніторингу?

Правда полягає в тому, що тестування є ключем до розв’язання проблеми, котру наші чиновники вже давно визнали безнадійною — як виміряти і (відповідно) як порівняти якість базової освіти, що надається в Україні різними навчальними закладами. Не випадково керівництво відверто слабких шкіл чи освітніх установ панічно боїться нововведень — адже вони можуть виявити реальну картину, котра нікому з них не потрібна.

Перевага нової системи якраз і полягає в тому, що вона дозволяє набагато більш точно й адекватно «виміряти» і, відтак, встановити рівень навчальних досягнень абітурієнта.

— Яка роль у питанні запровадження нововведення комітету Верховної Ради з питань науки та освіти?

— Ще місяць тому ми дуже гостро ставили питання щодо нормативної неврегульованості низки організаційно-технологічних аспектів зовнішнього оцінювання. Йшлося, зокрема, про правовий статус його учасників, захист конфіденційної інформації, корекцію бюджету, міжвідомчу координацію, гарантії зарахування тощо. Ми двічі розглядали ці питання, ухвалили низку рішень і відіслали відповідні рекомендації на адресу Міносвіти та Українського центру оцінювання якості освіти. Слід було невідкладно подбати про нейтралізацію найуразливіших місць в нормативному забезпеченні тестування, хоч би заради того, аби надалі уникнути судових позовів і непорозумінь.

Між іншим, слід віддати належне й чиновникам: впродовж рекордно стислого терміну переважну більшість гострих питань у нормативній базі було закрито.

— Хто має, на вашу думку, контролювати сам процес здійснення в Україні незалежного оцінювання?

— У всьому світі цим займається громадськість. Минулого року, до речі, і в нас практикувався громадський контроль, щоправда, виключно у формі спостереження за процедурою тестування. Таке завузьке трактування контрольних функцій громадськості не могло не викликати справедливих нарікань з боку фахівців. Адже до громадського контролю слід підходити ширше, ніж сьогодні намагаються трактувати його організатори: він має ефективно запрацювати не тільки впродовж процедури тестування, але й на інших етапах зовнішнього оцінювання: його підготовки, проведення, шифровки робіт, їхньої упаковки, транспортування, обробки результатів, зарахування до ВНЗ.

— Від кого це залежить?

— Від усіх — і від нас у тому числі. Наразі в комітеті триває робота з обговорення цьогорічного Положення про громадський контроль над проведенням зовнішнього оцінювання. Його проект підготовлено творчою групою за моєї участі, а також В.І. Полохала та Б.Ю. Ключковського. Він, зокрема, детально визначає статус громадських спостерігачів на різних етапах незалежного оцінювання — їхні права, повноваження в кризових ситуаціях, застереження тощо.

— Ви згадували про захист конфіденційної інформації. Як можна його поєднати з відкритістю процесу тестування для громадського контролю?

— Відповідно до наших пропозицій громадський контроль не має поширюватися на тексти цьогорічних тестових завдань, програмно-апаратне забезпечення, що використовуються для адміністрування та перевірки результатів незалежного оцінювання або ж інформацію про результати навчальних досягнень конкретних учасників тестування, отриману без їхньої згоди (дозволу). Настільки ж недоступною для громадських спостерігачів мають стати персональні дані авторів тестових завдань, експертів, технічних працівників, залучених до виготовлення зошитів із тестовими завданнями.

— Чи не занадто велику надію ви покладаєте на громадський контроль в нашій країні?

— Все напряму залежатиме від того, який правовий простір ми для такого контролю створимо. Дехто каже, що громадський контроль передусім не має заважати тестуванню. Ми відповідаємо: насамперед він має захистити від зловживань. Більше того: незалежність оцінювання може напряму залежати від ефективності громадського контролю. Менш за все ми хочемо, аби Положення про громадський контроль повторило долю цілої галереї нормативних актів-імпотентів, котрих при народженні не обдарували дієвим механізмом реалізації. Наведу приклад. Громадське обговорення підсумків минулорічної тестової компанії, передбачене, зокрема, одним із проектів Положення, ризикує так і залишитися обговоренням «взагалі», якщо в тому ж документі не передбачити наявність координатора, відповідального за врахування негативного досвіду в подальшій практиці тестування. Іншими словами, потрібна координаційна структура (рада, штаб, центр), що набуде прозорих і зрозумілих представницьких повноважень у стосунках з органами влади разом із функціональною відповідальністю.

— А чим вас не влаштовує «неорганізована» громадська думка?

— Біда наша в тому, що ми звикли до безликої і, водночас, безвідповідальної громадськості. Вона наче є, а наче — нема. Пригадайте, саме таким громадським обговоренням у складі десятка осіб без особливого місця проживання часто-густо легалізують сумнівні новобудови від імені начебто мешканців сусідніх будинків.

Невипадково в народі жартують: громадська думка — як громадський туалет: належить всім і нікому. Не треба підміняти реальні дії постійним обговоренням. Не слід забувати, що будь-який контроль — це передусім персональна відповідальність.

— Ваш прогноз щодо цьогорічної вступної кампанії?

— Все буде гаразд. Не без проблем, звичайно... Але не помиляється лиш той, хто нічого не робить. Упевнена — незалежне оцінювання надасть нового імпульсу нашій освіті. В ідеалі: соціальна справедливість восторжествує, обдарована особистість скористається шансом, а держава припинить нарешті розтринькувати інтелектуальний потенціал народу.

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ