Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Маленький рецепт для великого майбутнього

Близько 12% українських студентів уважають, що вони можуть самостійно впливати на своє життя і життя суспільства. Це багато чи мало?
17 листопада, 2011 - 00:00
ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

Студентство — це найкраща частина молоді. Активні, мобільні, ініціативні, розумні, ризикові, навіть революційні — ми звикли такими уявляти спудеїв, які 17 листопада відзначатимуть Міжнародний День студента. Як показують вітчизняні й зарубіжні соціологічні дослідження, рівень соціально-економічного, культурного розвитку країни, розвиток демократій та рівень дотримання прав людини в суспільстві безпосередньо впливають на світогляд підростаючого покоління, зокрема студентства. Так, за даними дослідників, цінності студентів Польщі відрізняються від цінностей студентів Росії, а цінності українських студентів — від світоглядних настанов їхніх фінських колег. Наприклад, молоді люди з пострадянських країн орієнтовані на матеріальні цінності, студенти ж країн високих соціальних стандартів орієнтуються на загальнолюдські цінності. Про те, на яких засадах завтра будуватимуть Україну нинішні 2,5 мільйона студентів, розмовляємо із завідувачкою лабораторії Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, кандидатом психологічних наук Іриною ЖАДАН.

— Ірино Василівно, нинішнім студентам закидають такі риси, як амбіційність, кар’єризм, індивідуалізм. У дослідженнях вашого інституту це теж якось відображено?

— За даними дослідження моєї лабораторії й частково дослідження Інституту соціальної та політичної психології, сучасна молодь, як і загалом попереднє покоління, не зорієнтована на цінності розвитку. Більшою мірою вона зорієнтована на цінності адаптації. Це цінності, пов’язані із задоволенням матеріальних потреб, цінності порядку, цінності стабільності: це потреба в сильних лідерах, мотивація досягнення, протиставлення індивідуальної та державної власності, акцент на значущості вищої сили тощо (на відміну від цінностей розвитку, де авторитет не має такого значення, а пріоритетним є самовираження). Тобто сьогодні для двох третіх студентської молоді, а це — краща частина молоді, — пріоритетною є спрямованість на економічний прогрес. Це не дивно, оскільки з усіх сфер соціальної взаємодії звідусіль лунають заклики до економічного розвитку, скрізь мусуються економічні цілі та цінності. Переважна більшість політичних сил, авторитетних осіб переважно говорять про те, що, досягнувши певного економічного рівня, ми одразу почнемо жити краще. Це не зовсім так. Зосередившись на економічній складовій, ми дуже багато чого втрачаємо, зокрема мотивацію самореалізації, саморозвитку, мотивацію якості життя.

Зрозуміло, є об’єктивні причини, тому що аби молодь прагнула до саморозвитку і самореалізації, вона має почуватися захищеною, має бути забезпечене відчуття безпеки. А сьогодні дев’ять із десяти студентів переймаються браком екологічної безпеки. Взагалі, екологічну безпеку молодь ставить на перше місце з актуальних потреб. Також близько 80% студентів почуваються незахищеними через зниження рівня життя, почуваються невпевнено через брак соціального захисту, насамперед соціальної справедливості. Лише 12% молодих людей вважають, що в країні дотримуються прав людини, і 44% задоволені станом громадянських свобод. Молодь нікому не довіряє, відчуває потребу в цінностях, які об’єднували б людей. Понад 70% молодих людей вважають, що таких цінностей у нас бракує. І загалом майже кожен другий студент є соціальним песимістом — вони не очікують, що ситуація поліпшуватиметься в країні й у житті. Причиною цього є те, що молодь, як і старше покоління, орієнтована на систему відносин «громадяни — влада», тобто на поліпшення життя молодь сподівається від влади, а не завдяки власним зусиллям. Досить сказати, що, відповідаючи на запитання, чому їхнє життя не складається так, як би їм хотілося, молоді люди називають зовнішні причини: ситуацію в суспільстві (на першому місці — брак рівних можливостей), друга — несприятливі обставини; на третьому місці — не вистачає власних здібностей (бракує сміливості, впевненості в собі тощо). До речі, на браку впевненості в собі акцентує увагу кожен другий зі студентів. Коли ми опитуємо ширшу вікову категорію — від 18 до 29 років, то цю проблему — брак здібностей, який став на заваді певних досягнень, — називає 24%. Отже, молодь — екстернальна: вона не шукає причини в собі для прикладу, лише 5,7% молодих людей вважають причиною своїх невдач те, що вони погано вчилися. Тож говорити про те, що молоді люди принципово відрізняються від старших, сьогодні немає підстав.

Згідно з нашими дослідженнями, молодь принципово відрізняється від попереднього покоління за двома параметрами. По-перше, на відміну від старших, молодь більше орієнтована на індивідуалізм, а не колективізм; по-друге, у молоді спостерігається тенденція до інноваційності, на відміну від консерватизму старших. Водночас за параметрами споживацтва молодь випереджає старших. В усіх інших параметрах молодь, як і люди старшого покоління, прагне до контролю, авторитаризму, революційності, тяжіє до рівності, екологізму, моральності. Від людей старшого покоління часто можна почути, що молодь аморальна, але насправді між доцільністю та моральністю молодь значно частіше вибирає моральність. При цьому студенство так само, як і старше покоління, акцентує увагу на контролі, а не свободі, на авторитаризмі, а не демократії, хоч показники в цих прагненнях значно нижчі.

Ми побачили, що більшість молоді матеріально забезпечена. І коли йдеться про те, чого їм справді бракує, то це гарний автомобіль, гарний одяг, гарні меблі тощо. Звичайний одяг та автомобіль є — бракує гарного.

— Багато соціологічних досліджень свідчать про те, що молодь орієнтована на виїзд за кордон — з метою працевлаштуватися, зробити кар’єру. У ваших дослідженнях це також відображено?

— Наш науковий співробітник Олена Євгенівна Блінова досліджувала психологічні чинники трудової міграції студентської молоді. Вона встановила, що загалом 80% студентів вважають, що міграція — це, радше, негативне явище. Вони доволі обережно і стримано оцінюють перспективи роботи за кордоном. Лише вісім відсотків студентів готові нині працювати на некваліфікованих роботах з низьким соціальним статусом. А близько 49% опитаних студентів сказали, що вони поїхали б працювати за кордон, але лише за умови, що вони там отримають висококваліфіковану роботу. На будь-яких умовах наша молодь не готова їхати за кордон. Близько треті респондентів заявили, що має бути вільний вибір місця проживання, і вони хотіли б обирати країну проживання.

— Яка ситуація з цінностями студентів Росії, Білорусі, країн колишнього СРСР? Чи можна їх порівнювати з українськими студентами?

— Російські студенти, як і українські, також орієнтовані на матеріальні цінності. Це характерно для студентів перехідних країн, країн з відносно низьким рівнем соціально-економічного розвитку, з недосконалим законодавством, яке не забезпечує реалізації прав і свобод громадян та їхньої психологічної, фізичної й економічної безпеки. Як показують зарубіжні дослідження, така картина характерна для цих країн. Мої колеги проводили порівняльні дослідження з фінською молоддю. У них зовсім інші ціннісні орієнтації. Вони орієнтовані на інших людей — на тих, хто поруч. Вони орієнтовані на права і свободи власні та права і свободи тих, хто поруч, і готові разом добиватися дотримання їхніх прав. Вони не очікують, що влада зробить їхнє життя іншим. Порівняно з фінською молоддю, наша молодь має зовсім інший вектор орієнтації — на владу, а не на того, хто поруч.

Близько 12% наших молодих людей вважають, що вони можуть самостійно впливати на своє життя і життя суспільства. До того ж українська молодь заявляє про готовність багато працювати, мати додаткову роботу, але, на жаль, мотивом цього є матеріальні прагнення, хоч є невеликий відсоток таких, хто бажає мати не просто роботу, а цікаву роботу — яка дає можливість розвиватися. Молодь віддає перевагу високооплачуваній роботі, яка не приносить задоволення.

— Невже 12% молоді, яка орієнтується на цінності еволюції, розвитку, самовдосконалення, — це мало?

— Крім цих 12%, є ще близько 28% тих, хто вже готовий прийняти цінності розвитку, вони присутні в їхньому семантичному просторі, в їхніх смислах. Дуже багато залежить від того, як розвиватиметься наше суспільство. Кількість таких людей може збільшитися за умови, що суспільство докладе певних зусиль, — якщо принаймні в суспільстві, у ЗМІ й серед авторитетних людей хоча б декларуватимуться цінності розвитку. Їх потрібно внести у свідомість мас, і тоді можна сподіватися, що вони будуть розвиватися. Якщо ж усе-таки в Україні нагнітатимуть катастрофічні сценарії, як це нині відбувається у нас (фактично всі політичні сили будують свої кампанії на педалюванні), катастрофічні перспективи або оцінюють роботу попередників як безнадійну та шкідливу, то молодь із цінностями розвитку можуть пригнітити.

— Невже месиджі влади так впливають па молодь, адже ви сказали, що молодь не довіряє нікому?

— Вони впливають абсолютно на всіх. Підвищується рівень тривожності, рівень невпевненості, безнадії, переконаності в нездатності щось зробити. Адже влада заявляє, що лише вона може поліпшити наше життя, і ніби без того чи іншого політичного лідера ми не можемо досягнути успіху. Тоді цінність людини, цінність особистості у власних очах падає, а можливості, перспективи саморозвитку чи самостійного впливу на власне життя нівелюються.

— Ви говорили про екологічність молоді. Причина такої позиції в усвідомленні екологічних загроз, чи це така мода?

— Крім екологічності, однією з базових цінностей молодь вважає здоров’я, чого немає в середнього покоління. Молодь висуває здоров’я на перші позиції, ймовірно, тому, що показники його стану є поганими. Також тому, що стан екології є для нас проблемою. Добре, що студентство більше орієнтоване на проблеми екології. Наприклад, серед них є чимало таких, хто готовий долучатися до прибирання, до екологічних акції, догляду за довкіллям. Слід зауважити, що молодь визнала та усвідомила важливість екології для життя.

КОМЕНТАРI

«Краща Україна не візьметься нізвідки, бо це робота кожного дня для кожного з нас»

Юлія ЯРУЧИК, Національний університет «Острозька академія»:

— Студентство завжди було активним учасником суспільно-політичного і загалом національного життя нашої держави. Коли країна опинялася, по суті, у глухому куті, цей особливий прошарок молоді знаходив своєрідний вихід. Згадаймо, самвидавську літературу, початок революції на асфальті та перші намети на Майдані. Студентство не боїться брати на себе відповідальність, бо саме воно є творцем завтрашнього дня, творцем країни, у якій йому доведеться жити і працювати.

Будучи студенткою Острозької академії, я можу сказати, що впевненості у завтрашньому дні мені додає якісна освіта європейського зразка і надія на те, що все ж знання як такі будуть поціновані в майбутньому. Лише людина, яка має широкий світогляд і обізнаність (я не говорю про теоретичні навички), готова розвиватися й далі, пристосовуватись до нових сфер діяльності, знаходити себе не у тому, чому хочеться, а у тому, чого вимагає життя. Великий плюс у цьому мають університети, Острозька академія в тому числі, які роблять акцент не на професійній компетентності студента, а на його загальній освіченості, на патріотичному почутті і почутті потрібності своїй країні. Тому, як на мене, перше, що може зробити кожен з нас для своєї країни — це здобути якісну освіту. Попри міністерські закони і традиції університетів, що здаються нам далеко не європейськими і далеко не правомірними, у нас ніхто не забирає бібліотек, доступу до інформаційного світу, бажання розвиватися і висловлювати свою думку. Ніхто не зробить з нас маргіналів, якщо ми самі ними не станемо. Звісно, люди, які це розуміють, пов’язують своє майбутнє винятково зі своєю країною. Ліна Костенко у «Записках українського самашедшого» писала, що серед молоді зараз поширена фраза: «Хто буде останнім покидати країну, не забудьте вимкнути світло в аеропорту». Прикро. Прикро, що українці свідомо прагнуть стати... ніким. Бо саме так можна охарактеризувати становище людини у чужій країні. Думаю, в майбутньому українці зрозуміють, що кожне сказане ними іншомовне слово, кожне байдуже ставлення до ситуації в країні прирікає на почуття меншовартості, відбирає індивідуальну гідність та свободу кожного з нас.

Україна потребує нас, нашої підтримки і, зрештою, нашої любові. Не треба робити чогось грандіозного чи екстремального, щоб лишатися українцем і мати активну громадянську позицію. Не обов’язково збирати мітинги, протести, революції. Достатньо бути патріотом того, що ти робиш, пишатися тим, що ти маєш, досягати того, чого тобі не вистачає, а, зрештою, усвідомити те, що наше життя і наша світова репутація у наших руках.

Володимир СЕНАТОВСЬКИЙ, Львівський національний університет ім. Івана Франка:

— Якщо в українців виникає запитання, чи пов’язувати своє майбутнє з Україною, то це вже означає, що у нас, м’яко кажучи, не все гаразд. Просто щось пішло не так. Слід би розібратися, що саме. Ми не задоволені політиками, соціальними умовами, можливостями, яких у нас немає. І якщо я теж на цьому постійно акцентуватиму увагу, заведу себе в один з глухих кутів, яких в нас багато. Тому перестрибну на позитивне — впевненості у завтрашньому дні мені дають мої родичі, коло близьких людей і університет, поки я в ньому навчаюсь. Це речі, які, умовно кажучи, не зникають зі зміною президентів. Тому я не зводжу свого життя до одного негативного знаменника. Якщо сумніватися у собі мене провокувало українське телебачення, то років 4—5 тому я перестав його дивитись. Натомість з’явилось більше часу для читання. Таким чином мінуси стають плюсами! Крім того, я знаю, що мій вибір не поодинокий. Є люди, які рухаються в схожому напрямку, що теж додає сил.

Буквально два місяці тому я почав вивчати шведську мову — звичайно не для того, щоб спілкуватися нею з українцями. Але ілюзій, що хтось далеко чекає на мене з відкритими обіймами, я не маю. Є бажання поїхати за кордон, але для того, щоб повернутися. Щоб довести собі самому те, що я й так знаю: краща Україна не візьметься нізвідки, бо це робота кожного дня для кожного з нас. І перспектива такої спочатку непоцінованої праці значно краща, аніж загроза втратити Батьківщину — і точно не знайти іншої. А знання українцями великої кількості іноземних мов тільки піде нам на користь. Бо якщо кожен з нас пізнає себе краще у спілкуванні з друзями, то й Україну ми пізнаємо повніше в діалозі з міжнародною спільнотою. Це мій маленький рецепт для великого майбутнього.

Ольга ПАРАЩУК, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка:

— Міф про безтурботність студентського життя дедалі більше не відповідає дійсності. Адже студентські роки — це не лише бучні вечірки, нові знайомства, розваги і чи не найбільша проблема — сесія та «хвости». Сучасному студентові доводиться планувати день так, наче в добі не 24 години, а всі 48! Щоб бути успішним, ще не досить отримати диплом з відзнакою, бо є великий ризик, що він так і може залишитися висіти в рамочці на стіні. Для цього потрібно шукати ще якісь шляхи для професійного розвитку і самовдосконалення... Як наслідок, виходить парадокс: роботодавці шукають молодих 21-23-річних працівників із майже трирічним досвідом стажу. А де ж того досвіду набратися, якщо з відвідуванням в університетах суворо? Мені, як студентці останнього року навчання, важко говорити про якусь впевненість у завтрашньому дні чи обіцяну стабільність... Єдине, що мене мотивує, то це віра у власні сили і бажання йти далі. Для цього, крім навчання в університеті, я роблю кар’єрні кроки, щоб досягти успіху. Також я займаюся громадською діяльністю, що дає мені змогу реалізувати свої задуми, можливість міжнародних поїздок та нових перспектив. Після закінчення навчання я хотіла б поїхати за кордон, але не назавжди. Передусім, для здобуття досвіду у своїй професії та досконалого вивчення мови. Зараз я шукаю пропозиції для продовження навчання в магістратурі за кордоном, але це складніше для громадян країн, котрі не належать до ЄС.

Катерина ЯКОВЛЕНКО, студентка Донецького національного університету:

— Кожен студент хоче бути впевненим у тому, що п’ять років у виші та диплом будуть потрібні країні, в якій він живе. Я не виняток. Я не хотіла б учитися лише заради того, щоб потім виїхати за кордон, втекти звідси, «шукати нової долі» в русифікованих містах. У жодного студента немає такої думки під час вступу. Але такі думки приходять під час навчання, коли починаєш більш-менш розуміти, що відбувається в країні, які ухвалюються закони та яким чином вони впливатимуть на твоє життя тут. Я чудово розумію, що за кордоном краще жити не буде, і там теж є запитання до уряду, такі самі проблеми з соціальними виплатами й безробіттям. Мабуть, найкраще в такому разі просто робити свою справу, робити її якісно і, звісно, допомагати людям. Кажуть, що кількість волонтерів у країні дорівнює якості життя: що більше таких людей, то більш відкрите суспільство. Саме тому в роки навчання я намагаюся зробити якомога більше таких справ. Організовуючи літературні клуби, буккросинги, конференції, відвідуючи інші студентські заходи, ініціативи й волонтерські проекти, я щиро вірю в те, що допомагаю будувати наше суспільство вже сьогодні. Це те саме, коли ти не скачуєш музику з Інтернету, а купуєш диск, підтримуючи виконавця. Ніколи не можна бути впевненим у тому, що чекає завтра на тебе, особливо коли ти випускаєшся з вишу. Тим паче, коли твоя країна економічно і політично не стабільна. Втім, щось сам віддаючи цій країні, ти точно отримаєш від неї навзаєм.

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 
Рубрика: