Суспільство без віри і любові втрачає здатність розрізняти добро і зло
Євген Сверстюк, український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ

Мапа київських проблем

За останні роки місто стало «червоним» від незаконних забудов, які існують дієві механізми протидії — у розмові з архітектором Сергієм ДЮЖЕВИМ
9 квітня, 2021 - 11:50
ЗА ВОЛОДИМИРСЬКИМ СОБОРОМ ВИДНІЄТЬСЯ ЧЕРГОВА «СВІЧКА», КОТРА НІВЕЧИТЬ ПАНОРАМУ ХРАМУ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Будівельні конфлікти Києва, можливо, не цікаві жителям Одеси чи Чернігова. Але схеми захоплення землі й моделі опору громади, на жаль, ідентичні, незалежно від географічних координат. Відправна точка будь-яких суперечок — закон та його тлумачення. Якщо зараз громада ще, може, і знаходить сильні аргументи, аби відстояти парк біля будинку, стадіон у своєму мікрорайоні чи берег річки, то поступово ці механізми захисту втрачаються.

Приклад — якщо парламент ухвалить законопроєкт №2194, що завершує земельну реформу без урахування так званих екологічних правок, то плакали наші парки, заповідники, прибережні території, особливо цінні землі... Що з ними робити — надалі вирішуватимуть місцеві ради. Не факт — що такі рішення будуть стосуватися саме збереження таких територій. На жаль, це не єдина законодавча новела, що може поставити хрест на спокійному та комфортному життю міст та містечок.

І що прикро — важелів впливу у нас із вами стає дедалі менше. Бо закони пишуть так, щоб максимально захистити інтереси забудовників, а не мешканців. Зараз, звісно, відбивати наступи хмарочосів у містах теж непросто. Київ — яскравий цьому приклад. «День» неодноразово розповідав історії боротьби місцевих жителів із забудовниками. Здається, за нашими матеріалами можна створювати карту проблемних точок столиці. Звісно, вона не буде повною, бо конфлікти ростуть, як гриби після дощу. Але до сьогодні перемоги траплялися, інвестори відступали від своїх проєктів, іноді на певний час, але громада бачила, що її думку почули. Що далі, коли маневрів саме для громади лишається все менше, коли у парламенті розглядають шкідливі для розвитку міст ініціативи, коли інститут нагляду та контролю за містобудівною сферою реформується на догоду будівельним лобістам? Відповіді на ці питання шукали з активним захисником живого, зеленого та історичного Києва, архітектором та експертом із містобудівного планування Сергієм ДЮЖЕВИМ.

«СПРОБА КОНТРОЛЮВАТИ КОНТРОЛЕРІВ ЩЕ ОДНИМ ВИДОМ КОНТРОЛЮ — НЕ МАТИМЕ УСПІХУ»

— У Мінрегіоні минулого тижня презентували концепцію реформування системи архітектурно-будівельного контролю в Україні. Що вже викликало критику — це запровадження інституту «залучення юридичних осіб до здійснення містобудівного контролю та їхнього функціонального поєднання». По суті, йдеться про залучення третіх осіб, не виняток, що це будуть приватні фірми, з якими можна домовитися. Як ви розцінюєте таку ініціативу уряду?

—  Проблема контролюючих органів та їхніх функцій супроводжувалася і їхньою ліквідацією, і створенням нових форматів, а потім їхнім відродженням. Та справа не в тому, які розділи законодавства треба редагувати чи де шукати елементи, яких не вистачає, а в тому, що усі служби контролю та міністерські функції — це наче віртуальне життя. А реальне життя відбувається за законом, правилами та поняттями зовсім іншими. Спроба контролювати контролерів ще одним видом контролю з якихось третіх сфер не буде мати успіху. Бо хто такі ці люди — незалежні контролери та експерти?

У нас же кадровий склад людей у містобудівній сфері бідніє. Наші проєктні інститути — «Дніпроград», «Київпроєкт» — фактично вже не працюють у тих іпостасях, як було колись. Залишилися лише вивіски. Усі ці заклади раніше готували кадри для підготовки рецензій на генплани, для проведення експертиз, але це ті люди, які залишилися за бортом реального процесу. Проте саме цих фахівців періодично підключають нібито як свіжих та незалежних експертів, але для сумнівних справ. Це печальна картина, адже я знаю всіх поіменно, розумію, що ці особи позбавлені можливості нормально заробляти і реалізовувати себе як професіоналів, тому вимушені вдаватися до такої співпраці. Тому я не вірю в ефективність залучення третіх осіб. Бо не існує корпусу третіх спеціалістів, які до сих пір не долучалися до цих питань.

Усі ці експерти залучені до існуючих схем, тому вони не зможуть бути незалежними. Тож підберуть потрібних людей, які будуть готувати потрібні висновки. І нічого не зміниться, бо справа не в наявності певного органу, його повноважень та функцій, а в тому, що все це вбудовано у модель та схему, які працюють автономно та незалежно від правового поля. Змінять вивіски, по колу змінять верхівку, але лишиться все, як і є. Бо ті, хто управляє будівельним бізнесом, має сильний вплив і на міністерство, і на профільні служби, інспекції, експертів та контролерів.

— Нещодавно хвиля критики громадськості була спрямована проти так званого земельного законопроєкту №2194, який фактично дозволяє забудову прибережних зон, територій ПЗФ, зміну цільового призначення особливо цінних територій віддають громадам, хоча зараз це прерогатива уряду. Наскільки небезпечний, здавалось би, закон, що завершує земельну реформу, для Києва, якщо його приймуть без правок?

— У даному разі всі ризики на поверхні. Законопроєкт пропонує скасувати статтю 150 Земельного кодексу України, яка визначає особливо цінні території, території заповідні, ці землі просто ліквідовують як клас. А в Києві є ж і заповідний фонд, і охоронювані ландшафти, той же національний природний парк «Голосіївський», до речі, він розташований не лише на лісових територіях, а й на землях сільськогосподарського призначення. Наразі все це входить у НПП. Але цей статус анулюється. Сергій Броневицький (голова Інституту генерального плану міста. — Ред.) неодноразово говорив, що в Києві ще багато земель сільськогосподарського призначення, і що це нонсенс, не повинно бути таких земель у місті, їх можна віддати під забудову. А в поміч цій земельній афері йде цей закон, який скасує статус заповідних земель.

По-друге, розв’яжуться руки для земельних махінацій, коли було передано у приватну власність невеликі ділянки, що знаходяться у структурі паркових територій, лісових земель, ПЗФ, в охоронних зонах. Коли департамент земельних ресурсів буде намагатися розробити документацію щодо благоустрою таких паркових територій, ось ці земельні ділянки, які орендовані під кафе, спорткомплекси, спортмайданчики, будуть вилучатися, а паркам нічого не залишиться. І це ще пів біди. Бо ті, хто отримав такі території, матимуть свободу — бо ці землі більше не належатимуть до рекреаційних, природно-заповідних, а перейдуть до земель громадської забудови. Тому замість кафе можуть будувати готель на 100 поверхів чи офісний комплекс. Так може діяти закон у київській ситуації, чим знищить останні регулятивні моменти, які раніше стримували апетити людей, котрі хочуть отримати вигоду та зиск і не зупиняються ні перед чим. Тобто відкриваються шляхи для нелегальної зміни призначення земель. Це дуже небезпечно. У нас немає реальних політичних сил, хто виступає проти цієї задумки. Усі стоять у черзі та шукають свої інтереси. Те, що зараз стримує депутатів Київради, стане стимулом, і ще й буде створено законодавче прикриття.

НОВІ ЗАКОНИ НЕ МАЮТЬ ЖОДНИХ ПРАВОВИХ ПЕРЕПОН ДЛЯ ЗАБУДОВНИКІВ»

— Які потім будуть механізми протидії? Чи є сенс далі ходити з пікетами, на які ніхто може не відреагувати?

Потім жодних можливостей боротьби не буде. У державно-будівельні норми теж внесені поправки, коли допускається при забудові території перевищення щільності забудови у два рази. Це буде за ДБН правильно. Можна, наприклад, не проєктувати нових парків, бо в ДБН написали, що якщо вам треба потрапити в парк відпочинку, виходьте на вулицю і на транспорті дістанетеся до нього за 20 хвилин, хоча не вказано, на якому транспорті. Парку поруч біля дому, як було у старих нормах, більше не вимагається. Виходить, що ні нормативи, ні законодавство, ні закон у цілому про планування містобудівної діяльності, до якого постійно вносять зміни через земельні чи інвестиційні поправки, не допоможуть. А з вересня набере чинності новий закон про зміни земельного користування, після чого жодних правових перепон для забудовників не буде.

Як діяти? Допоможуть тільки протестні рухи. Громадяни повинні розуміти, що їх позбавляють останніх можливостей для існування у здоровому міському середовищі. Тобто право на життя ставиться під сумнів — заради апетитів будівельного лобі. Тому гальмувати, звісно, це треба. Треба ходити на сесії Київради, та зараз через карантин кияни навіть доїхати не зможуть на ці засідання.

Конституційний суд подібні закони розглядати не буде. У прокуратурі немає до кого звертатися з цього приводу, про судову систему вже не кажу. Тобто люди можуть тільки виходити та протестувати, але вони ще не бачать біди, яка насувається. Тим паче, зараз іде тиск на активних та патріотичних осіб. Той же Роман Ратушний, який завадив втілити аферу з Протасовим яром, тепер його прибрали з арени. А рішення ж щодо Протасового яру прийнято «хороше» — є доручення скасувати зміни до генплану-2020 Києва, перевести територію яру із житлової громадської забудови до території зелених насаджень загального користування. Але треба було писати не про скасування змін до генплану, а про скасування рішення Київради про таку зміну цільового призначення. Таке враження, що нинішні депутати не хочуть зрозуміти, що багато рішень часів Черновецького, Омельченка, Кличка, які мали зміни цільового призначення земель, визначили третім пунктом таку ремарку — внести зміни в чинний генплан. А зараз просять доручення скасувати. Хоча таких змін не було внесено в генплан, то зараз і скасовувати нічого. Кияни повинні реагувати на такі законодавчі авантюри.

— Коли готувалися згадані вами законопроєкти, чи залучали до їхнього створення дійсно експертів, професіоналів зі сфери архітектури та містобудування? Яке ваше враження, як з’явилися такі законодавчі новації, які позбавлять нас права захищати місто як місце комфортного життя?

— На певному етапі, коли був міністром Мінрегіонбуду Лев Парцхаладзе, у відомстві проводили зустрічі, куди запрошували всіх, і цьому треба віддати належне. Тобто контакт з експертами був. Інша справа, що всі наші зауваження у Мінрегіоні, у ВРУ, коли поглянути на порівняльну таблицю пропозицій, були відхилені. Зараз Мінрегіон проводить теж якісь зустрічі у режимі онлайн. Але про це дізнаємося випадково. І знову ж таки, реакції на зауваження нема і зараз. Формально — щось обговорили, але учасників, які могли б професійно на ці теми говорити, не долучили. Та й ці люди відмовляються від участі, розуміючи, що це марна трата часу.

Треба розібратися з усіма рішеннями Київради, які з них сприяли реалізації чинного генплану, чи покращилися показники збереження історичної спадщини, якості життя, чи це все погіршується, ліквідовується, знищується. Цю роботу треба виконати. Але нема фахівців, які б могли такий аудит провести. Виходить замкнене коло

Спілкувався я із представниками парламентського комітету з містобудування, коли обговорювався закон про столицю та інші законопроєкти. Годинами їм пояснював якісь питання, але розуміння немає. Вони прислухаються до вказівок більш «авторитетних» осіб. Фактично наступному керівництву країни доведеться починати спочатку і переробляти ці законодавчі акти, адже вони всі антиконституційні, варварські, які просто прикривають афери. Немає турботи про народ, про культуру, землю...

«ПОСАДА ГОЛОВНОГО АРХІТЕКТОРА ЗАРАЗ — ФІКЦІЯ, ЯК І СХЕМА УПРАВЛІННЯ МІСТОМ»

— Загалом хто сьогодні може захищати міста від будівельного хаосу? Яка роль головного архітектора, приміром, столиці? Чи це та людина, яка дійсно може і має достатньо повноважень, аби відбивати місто від забудовників, появи нових ЖК, ТРЦ? Чи ця роль за останні роки втрачена і стала суто бутафорною?

— Ви самі відповіли на своє питання. Зараз ця роль, звісно, бутафорна, на яку підбирають своїх людей.

— Але ж раніше було по-іншому, чула про історії, як саме головні архітектори відбивали місто від недобросовісних забудовників, правда, це було десь у 1990-х.

— Тоді треба відмотувати історію далеко назад, принаймні, до часів головного архітектора Миколи Жарікова (1987—1992 рр.). Він був останнім, хто справді намагався захистити місто, ризикуючи своєю кар’єрою, і цей ризик мав підстави — його звільнили. Жаріков намагався відстоювати Київ. Потім були фігури більш м’які та послужливі, менш професіональні. Сьогодні просто назначили людину, яка підписує те, що сказали (наразі головний архітектор Києва Олександр Свистунов. — Ред.).

Ця посада зараз — фікція, як і схема управління містом. Навіть мер Віталій Кличко не керує містом. Справа, зліва і ще з третього боку від нього є представники лобістських груп, які підказують мерові, що робити. На жаль, так працює місто давно. Адміністрація міняється, склад депутатів теж, у тому ж Інституті генплану вже тричі змінювався склад. Деградація управління країною призвела до того, що існує правове та судове безладдя, тому управляти країною та містом ніхто не може, тим паче головний архітектор, який зараз є пішаком у кінці всієї партії. Останній рік головний архітектор взагалі старається ніде не виступати.

І зараз неважливо, хто буде головним архітектором, хто буде керувати Інститутом генплану, це все імітація турботи. Це все працювати не буде, доки не буде оздоровлена політична та управлінська ситуація в країні. Коли з’явиться запит на якісні кадри, рішення та розробки, тоді так — може, вдасться створити із залишків професіоналів команду, яка все це втілить. Тому знову повертаємося до важливості громади, яка повинна відстоювати свої права.

— Ми це й бачимо наразі, коли громади боронять столицю точково. Як показує досвід, в одних випадках розголос та спротив спрацьовують, а в інших — зовсім ні.

— Так, це ми бачимо із Совськими ставками, де місто зараз вирішило взяти паузу в проєкті забудови. Нещодавно читав про те, що планують певні дії біля Верблюжої затоки (у газеті «Хрещатик» є повідомлення про планову діяльність, яка підлягає оцінці впливу на довкілля). «Київміськбуд» планує будувати там котедже містечок, станцію конярства, до цього проєкту пропонують киянам подавати зауваження, причому нема ніяких юридичних розробок, тобто — пишіть що-небудь. Зараз нікого не цікавить, що там буде далі, почнуться будівельні роботи, а те, що це генплану не відповідає, — про це немає кому й сказати. Бо немає ні інформації про розробника, ні сайта проєкту, лише стаціонарний номер телефону, на який ніхто не відповідає. А потім буде скандал через чергову забудову. 

Виходить, постійно треба стежити за сайтом Київради, газетою «Хрещатик», але ж нема фронтального, колективного інтересу для боротьби громади, аби зберегти комфортне середовище існування.

«ЧИСТИТИ СТАВКИ ТА ПРОКЛАДАТИ ТРУБИ — ЦЕ НЕ СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ МІСТА, А ЩОДЕННЕ ЗАВДАННЯ ДЛЯ УСІХ ДЕПАРТАМЕНТІВ ТА КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ»

— Це все до теми, що не карають недобросовісних забудовників, прикладів же є багато, — але натомість місто береться вирішувати їхні проблеми або своїми силами, або залучаючи інші будівельні компанії, маю на увазі афери Войцехівського, тепер «Аркади». Як розплутати цей клубок проблем?

— Рішення на сесії приймають легко. А потім роками це все треба «викорчовувати» ціною затрат людського часу. Бо якщо за це рішення заплачено всім експертам, ДАБІ, то як тепер відмовитися від нього? Значить, забудовники будуть іти до кінця. Тому тільки масовий протестний рух, публікації, звернення тощо можуть допомогти справі. Як тільки починаються подібні рухи, іде розголос, забудовники змушені займати вичікувальну позицію.

— У 2015 — 2016 роках у Київраді була створена спеціальна тимчасова комісія для перевірки земельних рішень міськради часів мера Черновецького. Ішла мова про понад 200 нелегально збудованих об’єктів, відтоді ця карта проблемних точок Києва не зменшилася, а навпаки — збільшилася? На вашу думку, чому не спрацювала робота комісії?

— Це була комісія за першої каденції Віталія Кличка. Він обіцяв усе, що затіяв Черновецький, ліквідувати, анулювати, тобто розібратися з тими земельними схемами. Це була така звана комісія Меліхової (її очолювала депутатка Київради Тетяна Меліхова. — Ред.). Комісія склала список із таких схем. Десь 10—12 цих справ подали на анулювання, половину з них підтримали у Київраді, а потім сказали: та ви що, чим далі, тим більший ліс. Просто не продовжили термін дії комісії, і вона затихла фактично на підйомі. Інтереси тих, хто приходить у нову каденцію, зачіпають інтереси попередніх. Потім починаються домовленості, щоб нікого не чіпати. І всіх усе влаштовує. На жаль, це тенденція, яка укорінилася у цій схемі. І ніяк її не зсунути до тих пір, доки не відбудуться серйозні зміни, ледь не міжнародний скандал, коли хтось із цих осіб буде в нього втягнутий.

— Нещодавно ексдепутатка Київради Ольга Балицька аналізувала виконання стратегії розвитку Києва до 2025 року. Із запланованого не виконано і половини — заміни комунікацій не відбувається, кількість аварійних житлових будинків зростає, отримати дозволи на будування в місті стало легше, ніж було, зелені проєкти, приміром, озеленення Володимирської гірки, виконані на третину — як би оцінили розвиток Києва за останні років п’ять, які небезпечні тенденції виникли?

— Я вже неодноразово писав про стратегію розвитку міста, якою вона має бути. Те, що називають у мерії стратегією до 2025 року, — це знову ж таки імітація. Не можна готувати стратегію на п’ять років. От як у науковій статті має бути вступ, огляд літератури, основний текст, висновок та пропозиції, за цим принципом має бути написана і стратегія. Формально наче виписано все так, але змісту цих розділів немає. Чистити ставки чи прокладати труби — це не стратегія. Це навіть не тактика, це щоденне завдання для усіх департаментів та комунальних підприємств Києва. А ще ж є поточні плани усіх цих організацій, і ці стратегії ніяким чином не впливають на зміну ситуації.

Стратегія має показувати — що треба змінити, якою ціною і в які терміни, а потім готують програми та шукають кошти для фінансування усіх необхідних рішень. Цього не роблять. Тому упродовж цих п’яти років відбувається ситуативний дрейф. От виникають якісь ситуації з мостом — всі сили кинули на ремонт мосту. Метро на Виноградар пообіцяли лише тому, що там почали будувати багато житла. Є пожежні заходи, які викликані станом міста, на них і реагують: латають дірки, обвали, але це не міняє курсу, не усуває основні перепони, які зупиняють розвиток міста. Київ живе некеровано. Відбуваються стихійні будівництва, а за успіхи нам подають історії про гарно облаштований парк. Але це задачі, які потрібно вирішувати щорічно, бо є програма розвитку зелених зон. Обсяги реконструкцій парків такі, що з цієї програми лише 5% зроблено, той же парк «Наталка». Але це не успіхи, а просто характеристика реальної діяльності, яка відбувається. Стратегія має мобілізувати вузлові питання, а цього немає.

«ЯК ТІЛЬКИ НОВИЙ ГЕНПЛАН ПРИЙМУТЬ, ЗАБУДОВНИКИ НА БАГАТО РОКІВ УПЕРЕД БУДУТЬ ЗАХИЩЕНІ У СУДАХ»

— Болюче і скандальне питання для столиці — її новий генеральний план. В Інституті генплану обіцяють провести громадські слухання нового проєкту, щоправда, коли — неясно. Що вам відомо про перспективи цього нового генплану?

— Якщо подивитися на бюджет Києва на 2021 рік, бачимо розробки нового генерального плану міста до 2025 року. Тобто титул не змінився, а коли кажуть, що план може бути до 2030 чи 2040 року — це порожня коробка, яка не має ніяких рішень. Там є лише одна схема земельного дерибану і забудови Києва. Так, за законом, потрібні громадські обговорення та громадські слухання. Для цього мали би зібрати громаду в колонній залі Київради, показати, умовно кажучи, якісь картинки, Броневицький мав би пояснити, як усе чудово. Однак провести такі публічні слухання не можуть через карантин.

Торік у березні була спроба провести онлайн-обговорення, мовляв, версія генплану опублікована, всі її бачили, зауваження приймали, їх наче отримали аж тисячу й обіцяли врахувати. Але врахують ті зауваження, що стосуються дрібниць, — ремонт школи чи дороги, хоча це не відповідає темі генплану. Це поточна робота міста. Таке обговорення вони можуть вважати за те, що відбулося. У кожному районі зберуть жителів, знову розкажуть, що все у генплані чудово прописано, скажуть, що є протоколи слухань із голосами громади, то давайте голосувати за нього у Київраді. Тобто від намірів його ухвалити ніхто не відмовлявся.

— Як тоді рятувати Київ, яке колись мало славу міста у парку, яке мало історичні квартали без новобудов, тобто мало своє неповторне обличчя, яке запам’ятовувалось і киянам, і гостям, чи ми вже всі шанси втратили?

— Є один реальний шанс, про який я не втомлююся повторювати, — не допустити прийняття так званого нового, фейкового, корупційного генплану Києва. Тільки наявність чинного генплану сьогодні відіграє свою роль. Наприклад, у судах по Совських ставках свою роль зіграло те, що за генпланом — там водно-паркова територія. Тобто були випадки, коли судді дивилися на документи та уточнювали, на якій підставі змінили цільове призначення землі, якщо генплан не змінювався? Тому перше — це не допустити утвердження, розгляду та ухвалення генплану як документа. Як тільки це відбудеться, на нього повісять всі пільги як безстрокового, головного, стратегічного, і на 20 років уперед забудовники будуть захищені у судах начебто легітимним генеральним планом. Тобто такого повороту подій не можна допустити.

Друге — це повернути ситуацію із генеральним плануванням у правове поле, бо на мої уточнення до Броневицького, чи вносилися зміни у діючий генплан, чи ні, конкретної відповіді я не отримав. Ми ж готували генплан за указом президента Ющенка 2008 року. У його другому пункті йшлося, що треба допрацювати розділ чинного генплану, який стосується історико-культурної спадщини, історичних ареалів та режимів їхнього використання. Тобто тоді треба було скористатися цим указом та підготувати проєкт внесення змін у чинний генплан у такому розділі.

Також треба розібратися з усіма рішеннями Київради, які з них сприяли реалізації чинного генплану, чи покращилися показники збереження історичної спадщини, якості життя, чи це все погіршується, ліквідовується, знищується. Цю роботу треба виконати. Але нема фахівців, які б могли такий аудит провести. Виходить замкнене к оло.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Газета: 
Рубрика: