Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Ми не потрібні своїй країні?

31 серпня, 2001 - 00:00

Як говориться, «всюди добре, де нас немає». Чому чужі суспільства повинні створювати робочі місця для українських заробітчан і дбати про них? Адже їхні держави мають свої клопоти, у них також є безробітні, безпритульні, злочинці...

Чому наші громадяни не вимагають від держави те, що їм належить, а саме: умов життя, які б не принижували гідність людини? Адже той, хто має почуття гідності, не поїде на заробітки за кордон, не буде там працювати «по-чорному».

Нас хочуть переконати в тому, що їхати за кордон на заробітки — це добре. Але замислимося, кому це вигідно. Невже тим людям, які працюють, хто легально, хто нелегально? Це вигідно не їм, а транснаціональним компаніям, вигідно, як це не дивно, рідній державі. Адже чим більше безробітних виїжджає на заробітки за кордон, тим менше треба витрачати коштів із бюджету на допомогу по безробіттю, тим менший офіційний відсоток безробітних.

Можна заманювати зневірених людей, говорити їм, що на Заході чекають на чесних, ввічливих, витриманих, толерантних, на тих, хто постійно вдосконалюється. Але чому для таких не знаходиться місця в українському суспільстві? Якщо держава не зацікавлена у розвитку суспільства, в розвитку своїх громадян, то така країна швидко занепадає і стає країною третього світу.

Сучасні соціальні умови орієнтовані на одноманітність способу життя та праці, на автоматичне виконання своїх обов’язків, що притлумлює релігійно-етичне почуття у праці, і вона більше не носить характеру праці за покликанням (професійної). Тому так багато заробітчан.

Сковорода вчив про «сродний труд», але у добу глобалізації, поширення бідності та злиднів працюють заради заробітку. Голос покликання притлумлюється корисливими мотивами наживи, боротьбою за виживання. Як тут не згадати слова Папи Івана Павла II, з якими він звернувся до молоді у Львові 26 червня 2001 року:

«Без Бога не зможете зробити нічого доброго. З Його допомогою, навпаки, ви зможете сміливо вийти назустріч усім викликам сьогодення. Зможете довести до кінця зобов’язуючі починання, іти проти течії, як, наприклад, щоб з довір’ям залишитись у своїй Батьківщині, не піддаючись мареву легкого щастя за кордоном. Тут потрібно вас, молодих, готових внести свій вклад для покращання суспільних, культурних, економічних і політичних умов життя країни. Тут потрібно талантів, якими ви багаті, потрібно для майбутнього вашої землі, що має таке славне минуле».

Ігор КАРІВЕЦЬ, громадський експерт «Дня», Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ