Жодна держава не зможе зробити Україну українською. Лише самоорганізовані українці поза державними структурами зможуть це зробити. І я впевнений, що це станеться!
Джеймс Мейс, американський історик, дослідник Голодомору в Україні, журналіст, редактор англомовного видання газети "День"

Міграційний резерв

Як перетворити українську громаду за кордоном на адвокатів своєї держави?
1 липня, 2020 - 12:25
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Зазвичай питання трудової міграції розглядається в контексті створення умов для повернення  українців додому. Це складне й довготермінове завдання. Водночас, що можна робити вже зараз, це налагоджувати зв’язок з активними громадами за кордоном, які, попри міграцію, не перестають відчувати себе українцями й ініціюють різні проєкти задля підтримки своєї держави.

Детальніше проаналізувати цю тему вирішив Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», який провів дослідження «Молодіжний громадський активізм українських мігрантів у країнах ЄС». Тож якою є діяльність української молоді за кордоном, які проєкти вдається реалізовувати та які виклики доводиться долати? Ці питання обговорили під час публічного представлення результатів дослідження.

ЗБЕРЕГТИ ЗВ’ЯЗОК З УКРАЇНОЮ

Дослідження тривало майже рік, його метою було виявити особливості й тенденції українського молодіжного громадського активізму в країнах ЄС, процесів вибудовування взаємодії мігрантів між собою, з країною перебування та країною походження. Для цього використали якісні методи — глибинні інтерв’ю (від 40    хвилин до трьох годин) з 28      учасниками з семи країн Європи (Іспанія, Португалія, Франція, Німеччина, Італія, Чехія, Польща). Вік респондентів було визначено 18 — 35 років, а час їхнього перебування в країні            — до 15 років. Повне дослідження (82 сторінки) можна завантажити на сайті Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка».

«Нам важливо було зосередитися на молодих людях. За деякий час частина з них повернеться, ми в це віримо, але частина таки інтегрується, і за кілька років вони будуть творити свої діаспорні середовища за кордоном. Наскільки вони будуть активні, наскільки вони будуть тримати українську планку, наскільки вони будуть взаємодіяти з Україною та з урядами країн, у яких проживають, громадянським суспільством, суспільством загалом — від цього буде дуже багато залежати й імідж України. Тому нам потрібно знати молодіжні середовища, щоб закладати в законодавчі документи, які, ми віримо, будуть творитися в Україні, правильні речі. Саме від цих молодих людей, які сьогодні творять організації, залежатиме діяльність української діаспори за кордоном у найближчі кількадесят років», — зазначила директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина КЛЮЧКОВСЬКА.

Сергій КАСЯНЧУК, директор Представництва Світового конґресу українців в Україні, наголосив на важливості теми цього дослідження: «Нам важливо, щоб багато людей, які зараз вчаться, працюють у Європі, не втрачали свій зв’язок з Україною, розбудовували свою самоідентифікацію, аби це стало основою їхнього активізму. Зокрема для формування громад у тих країнах, де вони є, де, єднаючись, вони можуть і підсилювати свої впливи на місцеві локальні уряди, і відстоювати свої інтереси, а як наслідок, потім можна захищати інтереси України. Цей активізм надзвичайно важливий на сьогодні. Ми бачимо, наскільки Україна потребує міжнародної підтримки».

КОМПЕНСАЦІЙНИЙ  АКТИВІЗМ

Тож на яких напрямах підтримки зосереджуються українські активісти? Юрій МАРУСИК, політолог, науковий співробітник Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою, розповів про три основні. Це підтримка українських мігрантів за кордоном (юридичні консультації, підтримка постраждалих мігрантів, курси для вивчення мов, власні українські школи та гуртки тощо); допомога Україні, українцям у межах національних кордонів (підтримка реформування держави, допомога армії, добровольцям і ветеранам, підтримка соціальних ініціатив та окремих громадян, які потребують допомоги). Крім того, це й захист інтересів України за її межами — інформування населення країни проживання, спроби впливу на владу в країні перебування. Це може здійснюватися в різних формах: від перекладу новин про Україну до вуличних акцій через приїзд до країни чиновників РФ. «Мігранти зазвичай не мають громадянства, тому вони мають прямо впливати, чи то на суспільство, чи то на конкретних політиків, поза електоральним полем — за допомогою вуличних акцій чи просто поширенням інформації про Україну та українців», — пояснює Юрій Марусик.

У респондентів також запитали, яким є узагальнений портрет українського активіста за кордоном. Виявилося, що це особа жіночої статі віком 30 — 50 років. Чисельне переважання людей із Західної України серед мігрантів пояснює домінування вихідців із цього регіону серед активістів. Це пояснює і переважання української мови. До того ж зазвичай це люди, які мають основну роботу, матеріально забезпечені, а у вільний час займаються активізмом. Для багатьох імпульсом до початку громадської роботи став Євромайдан, а рушієм до діяльності є праця над чимось важливим, саморозвиток та спілкування. Юрій Марусик розповів про ще одну спонуку до дій: «Ми помітили в окремих випадках і почуття провини за те, що вони не перебувають зараз в Україні. Вони намагаються таким чином ніби компенсувати цю свою відсутність справами заради України, українців».

НЕПЕРЕДБАЧУВАНІСТЬ, АЛЕ Й ГНУЧКІСТЬ

Здебільшого активізм починається зі спонтанного об’єднання задля певної мети. Інституції можуть утворюватися, щоб діяти більш організовано і більш ефективно захищати свої інтереси. «Тут діє така логіка: хочете проводити акції, отримувати доступ до локацій тощо — реєструйтеся, отримуйте офіційні дозволи, дійте згідно з законом», — коментує Юрій Марусик. Попри інституціоналізацію, ключовою є ініціатива самих учасників. Оскільки, незважаючи на широкий спектр джерел ресурсів, головними донорами для українців за кордоном є самі активісти, їхні родичі, друзі та знайомі. Так само залучення до активізму здебільшого відбувається завдяки друзям та знайомим. Щоправда, буває, що в разі загострення ситуації в Україні, проводять фандрейзингові кампанії, до яких долучається ширше коло людей.

Як підсумовує Юрій Марусик, активізм української молоді дуже сильно залежить від ініціативи конкретних учасників, також йому характерна відносна непередбачуваність. Водночас, безумовно, перевагами такого підходу є гнучкість, відповідність запитам як громад, так і окремих індивідів, які потребують допомоги; скрупульозне врахування актуальної ситуації в Україні.

«ДЕРЖАВА МАЄ БУТИ ПОМІЧНИКОМ»

Кандидатка економічних наук, старша наукова співробітниця МІОКу Оксана П’ЯТКОВСЬКА розповіла про співпрацю наших активістів з іншими українськими чи закордонними партнерами. Найактивніше відбувається ця співпраця з нашими посольськими та консульськими установами. Щодо інституцій в Україні, то коло співпраці дуже широке: від громадського сектору, благодійних фондів, міських рад до медичних закладів та шкіл. Мають українські активісти партнерів і за кордоном: представники громадського сектору, державних структур, представники бізнесу та багато інших.

Оксана П’ятковська пояснила також, що поширеною є позаінституційна співпраця, «коли  центральними суб’єктами співпраці виступають окремі особистості, а не організації як такі. Також ми простежили готовність організацій долучатися до абсолютно різних проєктів, які є цікавими, важливими для України». З одного боку, як підсумовує дослідниця, це дає змогу бути динамічними, швидко приймати рішення. Проте з другого боку, це призводить до нижчого рівня спеціалізації таких організацій, відповідно, і фаховості.

Оксана П’ятковська наголосила, що наші активісти висловлюють потребу в підтримці з боку держави. Зокрема, було наведено слова українки, яка зараз перебуває в Іспанії: «В ідеальному середовищі, ну, звичайно, що держава має бути твоїм помічником... Мені здається, держава має бути таким нейтральним інститутом, який має бути найбільш зацікавленим у активності асоціації». Відповідно, важливим питанням лишається налагодження активнішої співпраці й діалогу з Україною.

Вікторія ГОЙСАН, соціологиня МІОКу, розповіла, що активісти висловлюють оптимізм щодо майбутнього розвитку діяльності. Більшість з них планує лишитися за кордоном і допомагати звідти, частина прагне повернутися в Україну.

«МОЛОДЬ ЗМОГЛА СТАТИ ЛОБІСТОМ УКРАЇНИ»

Як відзначають організатори, якісне, а не кількісне дослідження складно назвати репрезентативним щодо всієї української громади чи навіть українських активістів. Ці теми потребують подальшого вивчення й аналізу, проте важливо, що цей перший крок зроблено. І коментарі до розмови в Фейсбуці та в Zoom, де відбувалася презентація досліджень, це підтверджують (трансляцію дивилися українці від Іспанії та Норвегії до Австралії).

«Ми стоїмо на порозі змін, коли буде змінюватися сама парадигма міграції, коли будуть творитися нові міграційні політики,     — зазначила Ірина Ключковська. — Ми маємо розуміти, які країни є відкриті до міграції, а які закриті, які будуть сприяти інтеграції, а які не будуть, які організації зможуть зберегти українську національну тотожність, а які будуть асимілюватися. Тому ці результати, які ми отримали, дадуть можливість добре проаналізувати той ґрунт, на якому ми стоїмо. Може, врешті-решт, Україна зрозуміє, що за межами України ми маємо величезний резерв, зокрема тих українських молодіжних активістів, які в несприятливих умовах, в умовах чужого середовища, крім роботи, змогли мобілізуватися і працювати адвокатами України, лобістами її інтересів, працювати для плекання української тотожності».

Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: 
Рубрика: