Природним правом є визволятися від гноблення і трудитися, аби повернути те, що несправедливістю та переважною силою було забрано.
Пилип Орлик, гетьман України (у вигнанні) у 1710–1742 роках

Місце свободи та захисту

Як змінилася роль зоологічних парків та ставлення до них суспільства?
8 квітня, 2021 - 11:01
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Для когось існування зоопарків — це дитячі спогади про знайомство з дикими тваринами, для когось — рутинна робота, а на загал — це важлива частина природоохоронної діяльності на рівні країни. І саме про цю місію зоопарків згадує суспільство чи не в останню чергу.
   Як пише «Вікіпедія», в Україні налічується 19 зоологічних парків (із закладами на тимчасово окупованих територіях включно). У деяких з них кипить робота, яка, можливо, невидима для пересічних українців, та має свій сенс для збереження рідкісних видів флори чи фауни. Саме про роль зоопарків у час, коли зооідеї набирають більшого розуміння та популярності, та в час, коли паралельно активно процвітає бізнес на тваринах (контактні звіринці, фотосесії з дикими тваринами на вулицях), «День» розпитав співзасновницю притулку для ведмедів «Біла скеля» (до речі, заклад нещодавно переїхав із Житомирщини на Київщину, наприкінці травня — на початку червня планується відкриття), головну зоологиню Київського зоологічного парку загальнодержавного значення — Марину ШКВИРЮ.

— Пані Марино, як змінилося за останній час — і чи змінилося — ставлення суспільства до зоопарків як наукових, просвітницьких закладів, чи досі поширені стереотипи, що це місце, де дітям можна просто показати диких тварин?

— У нас ще не так багато зоопарків, які відповідають поняттю, що це заклад з науковою, природоохоронною та просвітницькою діяльністю. Ми все ж таки країна Східної Європи, у нас зазвичай зоопарки мають низку поточних проблем, причому об’єктивних. Здебільшого це зоопарки великих міст, які мають проблеми з територіями, з подекуди недофінансованим бюджетом, тому й мають такий же вигляд і стан справ, як і лікарні, транспорт, університети тощо. З іншого боку, вони розвиваються. Маю на увазі зоопарки загальнодержавного значення, а їх декілька, зокрема й ті, які мають статус кандидатів у членство Європейської асоціації зоопарків та акваріумів (ЄАЗА). Ідеться про Київський, Харківський, Миколаївський зоопарки, їм можна пробачити якісь недопрацювання, які просто ще не встигли змінити, але в цих організацій є мета — збереження біорізноманіття.

Безумовно, в останні часи завдяки активній медіаполітиці люди дізнаються про них більше. Багато хто бачив матеріал у «National Geographic» про проєкт Київського зоопарку щодо повернення хом’яка у дику природу (із минулого року хом’як має більш високий охоронний статус, ніж гігантська панда). Це був свого роду медіашум. Так само й історія про те, як лелека, вирощений в Київському зоопарку і випущений у дику природу, був знайдений під час успішної міграції з українським кільцем на острові Лесбос у Греції. Або проєкт з повернення в природу пугачів Одеського зоопарку чи зубрів Миколаївського і Київського зоопарків.


ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХИВУ МАРИНИ ШКВИРІ

Ясна річ, що рутинна робота, приміром, якісь дослідження з генетики, ветеринарії, або інформація про те, що Київський зоопарк активно бере участь у робочих групах Міжнародного союзу охорони природи, готує рекомендації щодо збереження рідкісних видів тощо — це все часто залишається за кулісами. Тобто все залежить від зоопарків. Великі установи стараються, ті, які я згадувала, якраз на етапі реконструкції. Будуються вольєри за новими стандартами, змінюються підходи. Тобто — тренд хороший. І через деякий час наші зоопарки будуть мати вигляд як цілком пристойні зоопарки Європи.

Інше питання — що часто зоопарком називають усе що завгодно. У законодавстві, на жаль, нема юридично виписаного тлумачення, що ж таке зоопарк. Є лише положення про зоопарки загальнодержавного значення, термін дії якого вичерпався. Статус загальнодержавних мають лише декілька зоопарків — Київський, Харківський, Миколаївський, Одеський, Черкаський і Рівненський. І це єдине положення, в якому обумовлюється, що зоопарк — це природоохоронна, наукова організація. Усе решта — це просто слово «зоопарк». Тобто сьогодні хтось може поставити три клітки і назвати це зоопарком, поставити акваріум у торговельному центрі — і теж назвати це зоопарком. Запхати лемурів у клітки і дозволити дітям гладити їх за гроші — це теж назвуть зоопарком. Це, звісно, проблема, але не тих зоопарків, які займаються наукою та збереженням видів.

— А що робити з цим положенням, про яке ви згадали — його треба заново прийняти, продовжити? Хто це має робити і чому цим питанням не займаються?

— Ми пропонували свою допомогу Мінприроди. Збирались разом з директорами українських зоопарків і надавали на розгляд свій варіант документу, у якому, зрештою, вводилися б у законодавче поле різні зоопарки, саме з метою введення певних обмежень за принципом ЄАЗА. Ми хотіли прописати у цьому законі, що таке приватний зоопарк, яким критеріям він повинен відповідати, що він повинен робити, щоб називатися зоопарком, які обмеження у державних зоопарків, бо статус загальнодержавного значення передбачає, що це ще й територія природно-заповідного фонду, тобто там діють ще більш строгі обмеження.

Усе це ми пропонували прописати, щоб не було спекуляцій, аби себе не називали зоопарком усі поспіль. Також мали б створити певний реєстр, затверджений, можливо, Кабміном, до якого можна мати доступ та розуміти, хто чим займається, де яка колекція тварин існує тощо. Але ніякого інтересу до цього немає. Очевидно, це невигідно. Мінприроди просто не зацікавлене у вирішенні цього питання. Ми витратили понад п’ять років, аби змусити міністерство прийняти розроблене нами положення про реабілітаційні центри порятунку диких тварин, щоб теж відокремити їх від тих, хто просто набирає собі тварин у коробки, експлуатує їх і називає це притулками. Це змогли пролобіювати, але на питання зоопарків поки не вистачає сил та ресурсів. Змінюються міністри, склад відомств, добре, що хоч із реабілітаційними центрами щось зрушилося з місця. Але це питання майбутнього.

Хоча наші зоопарки, котрі працюють з ЄАЗА, мають діяти відповідно до обмежень Асоціації. Адже щоб отримати статус кандидата в члени ЄАЗА, треба відповідати багатьом критеріям. Це означає, що у зоопарках уже є програми збереження видів, уже є проєкти щодо реінтродукції тварин у дику природу, ведеться прозоро колекція, тобто не можна там продавати малят чи ще якісь непристойні комерційні активності вести. Звісно, такі зоопарки повинні постійно покращувати умови утримання тварин, брати участь у проєктах ЄАЗА, виконувати рішення кураторів з племінних програм збереження видів. Проте й ті зоопарки, які ще не співпрацюють з Асоціацією, можуть долучатися до її програм. Наприклад, Рівненський не є кандидатом чи кандидатом у членство, але включений у племінні програми ЄАЗА. Тобто є зоопарки, які й так стараються розвиватися, беруть на себе, наприклад, роль реабілітації місцевої фауни, просвітництва. Хороший приклад у цьому напрямку показує Луцький зоопарк.

Тобто необов’язково бути великими зоопарком із великими науковими проєктами, можна працювати на місцевому рівні досить активно та бути корисними для довкілля. Головне — пам’ятати про мету існування зоопарків та не намагатися конкурувати з комерційними організаціями, щодо яких нема жодних обмежень.

— Чим відрізняються завдання європейських зоопарків — там інші цілі, інше ставлення суспільства?

— У цілому ситуація така ж сама, але європейські зоопарки нас перегнали. Набагато раніше їхні зоопарки почали еволюціонувати у цьому напрямку, більше фінансових можливостей отримали. Відповідно, у людей було більше часу зрозуміти, що зоопарки змінилися від початку ХХ століття. І тепер це охорона видів, охорона біорізноманіття та просвітництво. Для нас цей шлях — питання часу. Так, ми відстаємо від Європи, це не таємниця, зоопарківська справа — не виняток, так само, як і реабілітація диких тварин. Але мені здається, що наші тренди зараз непогані.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Газета: 
Рубрика: