Монумент на фоні Томосу

До 1030-ї річниці Хрещення Русі в Кривому Розі мали відкрити пам’ятник Володимиру Великому. Принаймні це було анонсовано міською владою ще на початку року. Проте у заздалегідь визначені терміни ті, хто опікується виготовленням і встановленням монумента, не вклалися. Наразі ще тривають архітектурно-будівельні та впоряджувальні роботи. Як стало відомо, тепер відкриття монумента вирішили приурочити до іншої знакової дати – Дня Незалежності України.

Будівельні роботи на місці встановлення майбутнього пам’ятника

У зв’язку з встановленням пам’ятника Хрестителю планують перейменувати на його честь і площу, на якій стоятиме монумент. Досить прикметно, що ще зовсім нещодавно дана площа отримала ім’я великого подвижника і першопромисловця Кривбасу Олександра Поля, позбувшись в ході декомунізації старої назви, пов’язаної з іменем одіозного більшовицького діяча – одного з засновників так званої Донецько-Криворізької республіки Артема (Федора Сергєєва). І от на часі чергове перейменування. 

То якими ж політичними вітрами на звичайну площу звичайного мікрорайону провінційного Кривого Рогу принесло такі несподівані монументальні зміни, які й спричинили певний конфлікт меморіального значення між двома історичними постатями?

На перший погляд, зміна історичних пріоритетів у вподобаннях міської влади має цілком зрозумілу мотивацію, адже йдеться про встановлення пам’ятника хрестителю Русі, що на фоні очікування Томосу від Вселенського патріарха про автокефалію УПЦ виглядає досить логічним кроком. Але це тільки на перший погляд. Якщо ж узяти до уваги всім відому проросійську орієнтацію криворізького міського голови Юрія Вілкула і його тісні партнерські стосунки з Криворізько-Нікопольською єпархією Московського патріархату, особливо його давню дружбу з очільником єпархії митрополитом Єфремом, який, м’яко кажучи, не надто вітає створення помісної православної церкви в Україні та надання їй автокефалії, встановлення пам’ятника Володимиру Великому в Кривому Розі набуває дещо іншого змісту. Принаймні сподіватися на те, що криворізький міський голова Юрій Вілкул і митрополит Єфрем урочистим відкриттям пам’ятника хрестителю Русі воліють підіграти протилежній стороні у її прагненні автокефалії для Української Помісної Православної церкви, є абсолютно марною справою.

Юрій Вілкул і митрополит Єфрем готуються здійснити «повітряну хресну ходу» перед святкуванням Дня міста

І все ж просто так ставити пам’ятник Хрестителю в місті, історично віддаленому від дати хрещення Русі майже на 900 років, ніхто б не став. Для цього таки треба мати хоч якусь підставу. Тоді заради чого ця епопея з пам’ятником, назвою вулиці й площі на честь Володимира Великого в Кривому Розі, який ні до київського князя, ні до хрещення Русі жодного прямого стосунку не мав, оскільки виник як поселення, згідно з офіційним літочисленням, лише наприкінці ХVIII сторіччя? То невже це все задумано тільки заради піару нинішніх місцевих очільників? Звісно, відкриття пам’ятників стало улюбленою справою і Юрія Вілкула, і владики Єфрема, але в даному разі пам’ятник святому рівноапостольному князю навряд чи є для них самоціллю. Такі фундаментальні речі можуть слугувати особистим інтересам хіба-що побіжно в сенсі досягнення супутньої мети, а основною має бути якась супер мета. Яка?

Якщо звернути увагу на те, які пам’ятники стали з’являтися в Кривому Розі з того часу, як посаду криворізького міського голови обійняв Юрій Вілкул, а цей період взагалі слід вважати періодом справжнього місцевого скульптурного буму, можна помітити одну чітко виражену тенденцію. З понад 10-ти пам’ятників і скульптурних композицій, які було відкрито в місті за останні вісім років, майже половина пов’язана з релігійною тематикою. І те, що першим пам’ятником такого напрямку, який з’явився в Кривому Розі за правління Юрія Вілкула, стала композиція, встановлена на честь 15-річчя від дня заснування Криворізько-Нікопольської Єпархії УПЦ МП, багато про що говорить.

Наступний пам’ятник «Священномученики Криворізькі: Архієпископ Онуфрій і Єпископ Порфирій» було встановлено біля Спасо-Преображенського кафедрального собору УПЦ-МП на честь 1025-річчя хрещення Русі. До речі, разом з управляючим справами УПЦ МП вікарієм Київської митрополії митрополитом Бориспольським Антонієм пам’ятник відкривав і син міського голови Олександр Вілкул, ще будучи віце-прем’єром в уряді Миколи Азарова, створеному за президентства Віктора Януковича.

Апофеозом подальшого розвою релігійного монументального мистецтва в Кривому Розі стало відкриття пам’ятника Святителю Миколаю Чудотворцю, встановленого на місці зруйнованого під час Революції Гідності пам’ятника більшовицькому вождю Володимиру Леніну. На освячення монумента в супроводі цілого сонму єпископів та іншого духовенства прибув сам предстоятель УПЦ МП Онуфрій.

Предстоятель УПЦ МП Онуфрій під час освячення пам’ятника Святителю Миколаю Чудотворцю

Ще один релігійний монумент, встановлений на місці іншого зруйнованого пам’ятника вождю світового пролетаріату, було відкрито цього року в іншому районі Кривого Рогу. На урочистому відкритті «Пам'ятника явлення святого Покрова Пресвятої Божої Матері» «прославився» місцевий хореографічний колектив, учасниці якого виконували композицію в досить екзотичному вбранні. Особливо зворушили глядачів стилізовані куполи на головах виконавиць, про що кілька днів поспіль гудів Інтернет.

І ось на черзі встановлення пам’ятника Володимиру Великому. Як відгукнеться ця подія, кого  прославить і кого об’єднає?

Не важко передбачити, що на церемонію відкриття пам’ятника хрестителю Русі представників інших конфесій Юрій Вілкул і митрополит Єфрем навряд чи покличуть. Якщо вони цього не робили при відкритті інших релігійних пам’ятників, то що може змінити їхню позицію тепер, коли для РПЦ і її філії в Україні, якою є УПЦ МП, украй важливо ще більше підкреслити своє «канонічне» право на безпідставно привласнений спадок Русі, особливо історичної постаті її хрестителя Володимира Великого?

Отже, відкриття в Кривому Розі цілої низки релігійних пам’ятників, у тім числі й майбутнє відкриття пам’ятника святому рівноапостольному князю Володимиру, здійснене виключно під егідою проросійського міського голови і митрополита Московського патріархату, може свідчити лише про палке бажання проросійських сил помітити «канонічну» територію так званого «рускомір’я», яку ніхто не збирається віддавати безвідносно до того, отримає УПЦ автокефалію чи ні. І саме для цього їм украй важливо «застовбити» на ній як головний доказ своєї «канонічності» поцуплену в українців постать хрестителя. Тож я не здивуюсь, якщо на це сакральне дійство – відкриття й освячення пам’ятника Володимиру Великому – знову прибуде до Кривого Рогу сам предстоятель УПЦ МП Митрополит Київський і всієї України Онуфрій.

Звісно, не відмовився б від цієї місії і його російський патрон Кірілл Гундяєв, який іменує себе патріархом «Московскім і всєя Русі». А чому б і ні, адже згідно з існуючою юрисдикцією, це його «канонічна» територія. Зазначав же предстоятель РПЦ напередодні святкування 1030-ї річниці хрещення Русі, що хотів би особисто прибути до Києва, щоб відзначити цю важливу дату. Але, як кажуть, гріхи не пускають, адже військова агресія Росії проти України, яку він благословив, триває.

А ще п’ять років тому, коли в Києві гучно відзначалося 1025-річчя хрещення Русі, патріарх Кірілл прибув на урочистості на спеціальному літерному бронепоїзді. З неабияким ескортом приїхав до древнього «стольного града» й російський президент Владімір Путін. І все було обставлене таким чином, щоби надати ювілейному заходу змісту «другого хрещення Русі». Що з особливим піднесенням і підкреслювали заангажовані російські ЗМІ.

Відзначенню абсолютно безпідставно приватизованої Московським патріархатом знакової дати в історії Руси-України за режиму Януковича надавали особливого значення, тому ювілейне святкування набуло тоді істинно російського великодержавного змісту і розмаху. Щоправда, за рахунок українських платників податків.

Влаштоване в Києві масштабне пропагандистське шоу було покликане показати пастві й усьому світові, хто є справжнім господарем стародавнього київського вівтаря й усієї канонічної території православної Русі. Газета «Московский комсомолец», яка помістила інформацію про урочистості під красномовним заголовком «Путин принял «второе крещение Руси», писала: «Молебен на Владимирской горке в народе неофициально наименовали «вторым крещением Руси», причем понятно, кого сравнивали с князем Владимиром. Тем более что проводил молебен Патриарх Московский и всея Руси Кирилл, прибывший на литерном поезде и привезший в Киев крест апостола Андрея Первозванного. Как бы в знак утешения для украинцев импровизированный алтарь был оформлен в их национальных цветах — голубом и желтом» (МК, № 26292 від 29 липня 2013 р.)

Поблажливо-глузливий тон газети щодо української символіки на святі мав, очевидно, засвідчити, кому насправді належить сьогодні історичний спадок Русі як колиски державності й руського православ’я. І хто тоді міг подумати, які разючі зміни відбудуться в Україні протягом року і який насправді статус отримають у народі її самозвані «другі хрестителі».

Тепер, коли справа впритул наблизилась до створення Української Помісної Православної церкви і надання їй автокефалії, предстоятель РПЦ та очільник Російської держави вже слів не добирають і темних фарб не шкодують. Як повідомляє dialog.ua, Кірілл Гундяєв зокрема заявив, що автокефалію нібито хочуть отримати вороги роду людського і назвав це «проіскамі дьявола». В офіційному ж посланні патріарха Кірілла і Священного синоду РПЦ з нагоди річниці хрещення Русі стверджується, що «в братній … Україні, у країні, де розташована священна Дніпровська купіль хрещення народів Русі (! – авт.), стихії світу сього повстають на церкву святого князя Володимира, намагаючись зруйнувати єдність цієї святої церкви». Тобто РПЦ, яка виникла неканонічним шляхом через 460 років після Володимирового хрещення (1448 р.) і ще протягом 141 року існувала як неканонічна, на думку її ієрархів, є однак єдино правильною канонічною церквою православного віросповідання на російських та українських теренах.

На цьому наголошує у своєму Зверненні до кліру, чернецтва та мирян з нагоди 1030-ліття Хрещення Київської Русі і єпископат УПЦ МП. У Зверненні, яке рекомендовано виголосити в усіх церквах під час Божественної літургії, зокрема зазначається, що наявний канонічний статус  Церкви (УПЦ МП – авт.) «на теперішній час є цілком достатнім для того, щоб вона плідно звершувала свою місію серед свого народу». На думку авторів звернення, спроби змінити цей статус призведуть лише «до обмеження прав і свобод, якими наділена УПЦ МП, маючи права широкої автономії». Разом з тим у своєму зверненні єпископат наголошує, що ці спроби не вилікують, а лише «поглиблять розкол як в Українському Православ’ї, так і в українському суспільстві». У документі також ідеться про можливе створення в Україні внаслідок цих небажаних процесів «паралельної церковної юрисдикції». http://news.church.ua/2018/07/28/zvernennya-jepiskopatu-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-do-kliru-chernectva-ta-miryan-z-nagodi-1030-littya-xreshhennya-kijivskoji-rusi/

Отже, ні незалежності УПЦ, ні власне незалежності самої України як держави «канонічні» не передбачають, адже у разі її отримання та реального її наповнення відразу ж виникне питання щодо канонічності РПЦ, а зрештою й правдивості родоводу самої Російської держави, яка вже кілька сторіч поспіль живе за підробними документами, безпідставно називаючи себе Руссю і нахабно використовуючи її історичний спадок. Але момент істини неухильно наближається. І як швидко це станеться, тепер залежить від Вселенського Патріарха Варфоломія. Як заявив на урочистостях з нагоди Дня Хрещення Руси-України представник Вселенського патріарха Еммануїл Гальський, «Вселенський патріарх не може залишатися сліпим і глухим до звернень, що вже повторюються понад чверть століття».

Що ж до майбутнього відкриття пам’ятника Володимиру Великому в Кривому Розі, слід очікувати, що пов’язані з цим урочистості будуть обставлені, як того вимагає традиція, яка вже склалася в надрах Московського патріархату і в Росії загалом.

Оскільки День хрещення Русі у православному календарі позначений і як День святого Володимира, він вважається «днем ангела» усіх Володимирів. Однак за широко розтиражованою у російських ЗМІ інформацією святого Володимира називають «небесним покровителем» саме Владіміра Путіна. Як передає radiosvoboda.org, вітаючи російського президента з «днем ангела» під час одного з його публічних виступів, патріарх Кірілл заявив з приводу збігу імен нинішнього очільника Росії та київського князя: «Я думаю, що не буває випадковостей, особливо коли йдеться про людей, діяльність яких дійсно змінює світ…» Щоправда, патріарх не уточнив, у який саме бік.