Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Мовчання – на руку злочинцям

Громадські організації закликають уряд почати документувати випадки сексуального насилля внаслідок бойових дій на сході України
13 червня, 2016 - 12:12

За даними експертів, у нас проблема не сягнула таких масштабів, як під час військових дій, наприклад, у Боснії і Герцеговині, Бірмі чи Конго – від 60 до 250 тисяч випадків. Відсутня й тактика ведення війни, коли сексуальне насилля використовують як зброю. Проте вартує уваги кожен такий випадок.

Йдеться не тільки про жінок, а й про дітей та чоловіків, військових, які повертаються в родини з травмами війни, їхніх близьких – адже українське суспільство стало дуже вразливим до насилля. Проблем багато: зі збором свідчень, достовірністю інформації про насильство, небажанням жертв свідчити, стигматизацією в суспільстві, відсутністю кваліфікованої системної допомоги жертвам.

У 1992 році Рада безпеки ООН прийняла Статут міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії, де вперше зґвалтування під час військового конфлікту визнали злочином проти людяності. В останній доповіді Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна України немає серед країн, в яких зафіксовані випадки сексуального насилля в умовах війни. Причини – відсутність належної процедури документації.

«На парламентських слуханнях я сказав, що уряду треба документувати випадки сексуального насильства, чим викликав велике обурення в залі. Але про такі ситуації фахівці мають дізнаватися не з соціальних мереж, не з YouTube, не з блокпостів, а з документів – так, щоб вони потрапили до Генерального секретаря ООН. Технології збору такої конфіденційної інформації є, і робити це має уряд разом з експертами та зацікавленими неурядовими організаціями», - переконаний заступник міністра закордонних справ України Сергій КИСЛИЦЯ.

Поширення і замовчування випадків сексуального насильства небезпечне тим, що потурає безкарності. При цьому фахівці наголошують, що такі злочини властиві всім сторонам конфлікту. З другого боку, жертви залишаються без допомоги.

«Якщо ці види злочинів ігнорують або не переслідують, для суспільства це несе великі негативні наслідки, з’являється брак довіри до державних установ – поліції та суду. Дуже небезпечно, коли насилля вчиняють військові або полісмени, тобто сили, чиє покликання – забезпечувати захист, - акцентує генеральний секретар шведського фонду «Жінка жінці» Лєна АГ. – Боротьба з безкарністю за такі правопорушення є надзвичайно важливою, адже це буде стримувати потенційних злочинців. Наш досвід у цій сфері показує, що за наявності відповідних механізмів, зокрема телефону довіри щодо гендерного насилля, рівень розкриття інформації значно зростає».

Експерти вважають, що в Україні, як і в багатьох інших країнах, про сексуальне насильство мовчать: жінки не повідомляють про такі випадки, не просять допомоги. Між іншим, згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду, до сексуального насилля зараховують чимало злочинів: зґвалтування, сексуальне рабство, примусові проституцію, вагітність та стерилізацію тощо.

Нині ситуація в Україні така, що вкрай необхідно починати фахову роботу – від збору інформації до надання допомоги жертвам та оприлюднення даних про злочини в ООН. На це є законодавча база: у лютому поточного року Кабінет Міністрів затвердив Національний план дій з виконання резолюції Ради безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2020 року. План дій передбачає, зокрема, оцінку рівня загроз гендерного характеру, консолідацію потенціалу жінок, реабілітацію постраждалих від конфлікту, у тому числі внутрішньо переміщених осіб. Адже за даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, переселенці втричі частіше стають жертвами будь-якого насилля.

Досвід Боснії і Герцеговини, а також Грузії показує, що основними напрямками діяльності у цьому питанні є робота з громадською думкою (руйнування стигми щодо постраждалих) та жертвами (надання їм можливості висловитися та отримати допомогу через урядові та неурядові структури, релігійні організації, громади). Також треба забезпечувати крос-дисциплінарний підхід до допомоги: медична, психологічна, правова підтримка має здійснюватися оперативно, за принципом «єдиного вікна», щоб не додавати жертві зайвих страждань. Власне, голова ресурсного Центру психічного здоров’я при Державному університеті Іллі Ніно Махашвілі переконана, що тортури – саме той термін, який треба вживати, працюючи з жертвами сексуального насилля. Тому що тоді явище не буде виділятися, жертви відчуватимуть менше сорому і страху, більше йтимуть на контакт. І те, що діяльність центру актуальна досі, свідчить про існування «кола насилля» - коли жертва не отримує фахової підтримки і стає постійним джерелом стресу для близьких. Відтак вони теж потребують допомоги.

У нас немає часу на довгу підготовку. Жіночі правозахисні організації, деякі гарячі лінії вже отримали інформацію про факти насильства під час конфлікту на Донбасі. І вони не можуть залишатися без уваги.

 

 

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments