Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

«Мрію, щоб Львів став містом №1 в Україні»

Мер Андрій САДОВИЙ про архітектурні пам’ятки, воду, сміття й конкуренцію
13 травня, 2006 - 00:00
НОВИЙ МЕР ХОЧЕ СТВОРИТИ ФОНД РОЗВИТКУ МІСТА, ЩОБ ЗБЕРЕГТИ НЕ ТІЛЬКИ ДЛЯ УКРАЇНИ, А ДЛЯ ВСЬОГО СВІТУ АРХІТЕКТУРНІ ПАМ’ЯТКИ ЛЬВОВА / ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА / «День»

Навряд чи ще якийсь мер України під час інавгурації міг тримати в руках такі старовинні й коштовні речі — символічний ключ від міста ХVIII століття, покладений на церемоніальну подушку, виготовлену 1827 року спеціально для покладання наріжного каменю у фундамент львівської ратуші; печатку магістрату із зображенням герба — лева у брамі з трьома вежами й написом латинською мовою: «SIGILLUM MAGISTRATUS REG. METROPOL. LEOPOL»; ланцюг президента міста (з майстерні Яна Яжина — срібло, емаль, лиття, золочення), що має прикрашати мантію. Долоню ж свою, проголошуючи клятву чесного служіння львівській громаді, мер традиційно кладе на Острозьку Біблію — перше повне видання церковнослов’янською мовою друкаря Івана Федорова, рясно оздоблену заставками, кінцівками, ініціальними літерами — визнаний світом шедевр слов’янського книгодрукування!

Усе це свідчить про те, що головувати в такому місті вельми почесно. І про це з пієтетом можна було б довго розмірковувати, якби до присяги обраного мера приводили в благополучні часи політичної та економічної стабільності. Новий мер Львова Андрій САДОВИЙ прийшов у ратушу через кілька місяців після того, як бунтівний депутатський корпус «скинув» попереднього мера, коли практично настав цейтнот — не за горами 750-річчя Львова, на яке виділено чималі кошти. Їх треба негайно, до того ж із головою, освоювати, інакше невикористані гроші Київ забере, а громада того не подарує. Тобто тісто замішували одні, а паляницю пекти іншому, й смак її за будь-яких умов має бути вишуканим...

ЧИНОВНИКИ Й ГРОМАДА

— Пане Андрію, які нагальні завдання ви сьогодні ставите перед собою?

— У кожного міського голови є три основних завдання — кадри, фінанси й безпека міських жителів. На сьогодні моє найперше завдання — структуризувати роботу міської влади, міських органів керівництва. Уже обрано голів комісій, секретаря, заступників та членів виконавчого комітету. Тепер, якщо депутати підтримають, прийматимуть нову структуру управління, більш логічну та зрозумілу для львів’ян. Вона не буде складною, просто чітко й прозоро визначить — хто й за що відповідає, й з кого, врешті-решт, спитати. При цьому хочу підкреслити, я — не прихильник великої кількості заступників. Серйозні повноваження мають начальники департаментів, тобто вони вирішують політику напрямків. До керівництва мають прийти сильні, мудрі, діяльні, талановиті люди. Це повинна бути й молодь, і люди старшого віку — команда, яка спільно з громадою міста наводитиме лад, але обов’язково спільно з громадою!

Львову сьогодні закидають, що місто стало брудним. Погоджуюсь. Та давайте розмірковувати: ви сьогодні заходите в під’їзд і бачите понищені поштові скриньки, зруйнованi площадки між сходами, ліфти, в які страшно ввійти. І хто ж це зробив? Люди, що приїхали з інших країн чи міст? Ні! Це зробили мешканці будинків. Тому треба довести до свідомості громадян, що чисто не там, де прибирають, а чисто там, де не смітять. Маємо пройти складну й довгу дорогу усвідомлення певних, здавалося б, простих істин, без яких, хоч як крути, до Європи нам не потрапити.

Так, урядників у місті Лева багато, на сьогоднішній день це 1350 осіб, однак якщо навіть збільшити їхню кількість удвічі, то за кожним мешканцем усе одно не прибереш, бо буває й так, що викидають сміття просто з вікна чи роблять інші неподобства. Тому ми повинні показувати позитивні приклади того, як громадяни самотужки можуть облаштувати своє життя. Особисто я після тих усіх вихідних (які в нас у Львові дуже часто використовуються, щоб на городах бульбу посадити) маю намір чи не кожного дня виїжджати до мешканців, які мають проблеми. Виїжджати разом із керівником району, кимсь із заступників, відповідальних людей, й організовувати виробничі наради просто на місцях. Так простіше й швидше вирішуються проблеми. А вирішити їх потрібно стільки, що за одне чи навіть за десять інтерв’ю й не перерахувати!..

— Така організація, як «Самопоміч», буде потрібна вам після перемоги?

— «Самопоміч» була, є й буде. Ви приємно здивуєтесь, коли побачите, як вона сьогодні активно працює. Знаю, що багато хто просто чекає: ось зателефонуєш за означеним номером, а там уже не відповідають! Звісно, чимало людей розглядали «Самопоміч» лише в контексті передвиборної боротьби. А «Самопоміч» — це для мене, без перебільшення, життя, я впевнений, що її практика пошириться й на інші міста України.

— Хто її утримуватиме?

— Сьогодні, до речі, є чимало міжнародних організацій, готових підтримати таку діяльність. Певна річ, «Самопоміч» звертатиметься за підтримкою до європейських організацій, до того ж ідеться не про великі кошти. «Самопоміч» працює спільно з телерадіокомпанією «Люкс», газетою «Поступ», Інститутом розвитку міста, тобто це — структура в їхній діяльності, тому питання грошей не на першому плані. Найважливіше — її якісна, потужна та логічна діяльність.

— Хто тепер керує всім цим?

— Особисто я ніколи ними не займався. Я — співзасновник телерадіокомпанії «Люкс» і, згідно із законодавчими актами, передав свої акції в управління. Щодо «Самопомочі», то ми лише надали імпульс. Це — структура, що покликана вирішувати громадські проблеми — не лише говорити, де й що в суспільстві «болить», а пояснювати людині, що з тим робити. Коли хтось приходить зі своєю проблемою відразу в жек, то його можуть легко відфутболити, якщо ж ти озброєний відповідними законами, постановами, то тебе відфутболити складніше, й чиновник змушений діяти, крутитися. Працівники юридичного, комунального, соціального чи психологічного відділів «Самопомочі» відпрацьовують для людини логістику її руху, вони фактично дають їй зелене світло.

— А вам яке світло відкрила «Самопоміч»?

— Я зрозумів, що необхідно співпрацювати не лише з «Самопоміччю», а й з усіма іншими громадськими організаціями, які існують у Львові. І я сьогодні вдячний усім громадським організаціям, які загострили проблему площі Ринок. Вони діяли правильно, тому що роботи проводились без належного конкурсу на проектні та будівельні завдання, зробили чимало негарних речей. Так, сьогодні ми в цейтноті, в червні підуть дощі, тому якщо нагально, швидкими темпами не розпочати будівельні роботи, то виникнуть просто грандіозні проблеми. З іншого боку, діяльність на кожному сантиметрі площі має бути погоджена з людьми, які відповідають за стан історичних пам’яток у місті Львові, що на сьогоднішній день, до речі, й відбувається. Щоб це організувати, довелося витратити декілька днів, зістикувати чимало питань, переговорити з нашою «Львівською політехнікою», Інститутом архітектури, директор якого пан Черкес узяв на себе певні функції нагляду за ремонтними роботами з громадської сторони. На сьогодні й будівельні роботи відновлено, й археологи працюють, і все відбувається достатньо злагоджено.

ПРОЗОРІСТЬ І КОРУПЦІЯ

— Не на кожну каденцію припадає така дата, як 750- річчя...

— Повірте, кожну копійку встигнемо слушно застосувати, більше того — потрібно набагато більше коштів ніж виділено. У моєму розумінні свято, що наближається, має відчути кожен мешканець, я категоричний противник якихось великих акцій, дійств, які пройшли й минули (за умови безрозмірного бюджету — так, будь ласка), а зараз треба, щоб мешканець відчув свято через порядок у будинку, ремонт доріг, освітлення вулиць, покращення безпеки. Кожен із нас має відчути, що стало краще. А робити якийсь перформенс, про який забудуть через п’ять хвилин, за наших скрутних умов не доцільно.

— До речі, щодо виділених і використаних коштів має громадськість чимало питань...

— І тому депутати мають бажання дослідити раціональність використання коштів до сьогоднішнього дня. Те, що йде вже за моїм підписом, буде максимально відкрито, прозоро, аби кожен мешканець при бажанні знав, як використовуються кошти громади. Тільки публічність може врятувати від корупції й негативу, який був до сьогоднішнього дня. Наскільки я знаю, існує звіт, який зробила рахункова палата, й депутати мають намір залучити до цієї роботи працівників правоохоронних структур, тобто це має бути доволі серйозна аналітика.

Зізнаюся, в мене є мрія, щоб Львів нарешті став містом №1 в Україні за рівнем життя, забезпеченості його мешканців, екологічною чистотою навколишнього середовища, культурою спілкування, нарешті... Існують певні європейські стандарти, до яких потрібно прийти. Скажіть, а хтось серед львів’ян цього не хоче?

Знаєте, в Німеччині довгий час не було вихідних. У них неділя стала вихідним тільки після 60-го року. От і ми повинні засукати рукави й працювати кожного дня, із ранку до вечора. Люди, які входять у мою команду, це усвідомлюють. Інакше навести лад неможливо. Необхідно, наполегливо працюючи, ще й постійно здійснювати серйозну просвітницьку, роз’яснювальну роботу. Адже можна взяти ще на тисячу більше урядників, та це нічого не змінить (а їх треба зменшувати, що й буде здійснюватися), бо треба працювати з людьми. Необхідно повернути довіру громади до влади, тому що коли є довіра — ми все зробимо.

— Що в ратуші вас вразило чи здивувало?

— Неефективність структури управління, про що я говорив вище. Урядники сидять у кабінетах і чекають, коли їх запросять, тобто не виявляють ініціативи. Узагалі, складається таке враження, що в цьому будинку життя зупинилося. Маю на увазі економічне життя, з політичним усе гаразд — воно вирує. Але первинною все ж таки є економіка. Можна навести й такі елементарні приклади: я із здивуванням дізнався, що міська диспетчерська служба має перерву на обід. Це все одно, що перерва в службі «02», чи в «пожежній» або «швидкій». Це — нонсенс, який треба усунути.

Дуже потрібні мудрі люди, однак саме такі часом і не хочуть йти в мерію, одного такого я запросив на нараду, після якої він одразу ж сказав: «Вибачте, я не піду сюди працювати, тут не так просто щось змінити, потрібно хребти ламати...»

— Існує думка, що попереднього мера Буняка змістили не тому, що він конфліктував через свою несамовиту впертість та недипломатичність, через невміння працювати з журналістами. Це все була лише верхівка айсберга, насправді він хотів зламати деякі корупційні схеми, але йому цього не пробачили?.. Можливо, що й вам не дозволять це зробити?

— Говорили, що мені навіть не дадуть і мером стати. Однак не вдалося. Коли ти все робиш з нуля, це простіше зробити, коли приходиш на готове — так, складно. Треба все розібрати й збудувати нове. Інакше діла не буде.

РЕФОРМИ Й ІНВЕСТИЦІЇ

— А вода, яку львів’янам так поспіхом пообіцяли дати протягом двох років? Ви нам нічого не хочете пообіцяти?

— Щодо води, то існує нераціональне використання коштів, яке, зрештою, можна називати по-різному. До того ж, коли в місті обліковується тільки 30% води, то порядку не досягти. Треба вести стовідсотковий облік води й споживати не більше того, що необхідно. Припинити витоки води, й робити це не через місяць після аварії, а негайно. Усе перераховане є ніби окремими питаннями, з яких складається одна велика проблема.

Крім роботи над постачанням води, треба здійснювати реформу житлово-комунальної сфери. Підняти якість послуг, не піднімаючи ціну, а поступово скорочуючи працівників, увести туди приватний капітал. Якщо мешканці будинку висловлять бажання створити об’єднання власників, то підтримати їх у цьому, й тоді вони працюватимуть без посередників, напряму. Але до цього всього мешканці мають бути готові. Сьогодні ж ми змушені працювати з жеками, які забирають основні кошти, витрачають їх на зарплату, й крайнього не знайдеш. Минулого року тільки з квартплати жеки зібрали 128 мільйонів гривень, це — дуже великі гроші, за які, погодьтеся, можна належним чином обслуговувати будинки.

— Якою є черга на квартири у Львові ? І чи зменшиться вона за вашу каденцію.

— Нараховується більше 40 тисяч черговиків. Однак, щоб черга була меншою, треба міняти принципи. Тобто тим людям, які стоять у чергах, потрібно надати можливість придбати квартиру по собівартості. Ви пам’ятаєте кооперативний рух? Коли сьогодні за метр просять $200 — 300 — це нормально, а по $1000 — абсурд. Якщо місто будує для пільговиків, черговиків житло, то воно повинно коштувати набагато дешевше. Що ж до безкоштовного житла, (не йдеться про соціальне житло, помешкання для інвалідів, аварійне житло), то не знаю, чи місто матиме таку можливість?..

Звичайно, в першу чергу треба думати про тих, кому найважче. Коли, приміром, постала проблема безпритульних узимку, я особисто тим займався й переконаний: у місті необхідний притулок, маємо взагалі до осіб з особливими потребами ставитися по-людськи. До таких, наприклад, належать і львів’яни з вадами зору, адже сьогодні їм важко виходити на вулиці через те, що машини стоять на тротуарах. А власники крамничок для побудови сходинок у напівпідвальне приміщення забрали півтора метри тротуару. Це й діти вулиць, які потребують негайної опіки. Усі вони — наші люди, львів’яни, й ми не можемо від них відвертатися.

— Ще одна болюча проблема — стан пам’яток архітектури. Як ви збираєтеся її вирішувати?

— Більше половини українських архітектурних пам’яток знаходяться у Львові. Ними ми зараз займаємось. Є ідея створити Фонд розвитку міста. Уже існує попередня домовленість між президентами України та Польщі про те, що вони стануть співзасновниками цього фонду. Так от я хочу говорити ще й з іншими президентами в Європі, адже Львів — це надбання світу, а не лише надбання України, надбання представників різних національностей та культур, і поляків, і вірменів, і чехів. Можна говорити й про інші національності. Тому ідея зробити презентацію Днів Львова в Брюсселі повинна знайти невдовзі своє втілення. Через кілька днів приїжджають депутати Європарламенту, які хочуть облаштувати в нашому місті свій офіс. Тобто ми є містом світу й маємо бути містом, відкритим для всього світу. Упевнений, якби наша розмова відбулася на кілька місяців пізніше, то вона була б ґрунтовнішою та з ширшими аспектами.

— Про що ви говоритимете з представниками Євросоюзу? Про можливість отримати гранти для Львова?

— Гроші — поняття абстрактне. Якщо йде мова про екологічні проекти, то тут усе взаємопов’язано. Наші річки течуть територією кількох країн. Якщо мова йде про структуризацію комунальної інфраструктури, то Чорнобиль показав, що є біди, які стосуються всієї Європи. Насправді Україна повинна повернути собі довіру світу. Ми ж не просимо — дайте нам за просто так гроші на бідність. Ми хочемо отримати можливість користатися коштами так, як ними користується весь світ, — під невеличкі відсотки, адже в нас це 15 — 20%, тобто забагато. Ми повинні проводити більш агресивну політику, доводячи наше право на таке життя, яким живе весь світ.

Мало того, що я хочу, щоб Львів став містом №1 в Україні, я хочу, щоб у світі поняття «Львів» щось важило. Через 20 років люди рідше говоритимуть, з якої вони країни, а говоритимуть, з якого вони міста. Треба, щоб львів’яни це говорити з гордістю.

Розумію, що найкращі проекти для Львова, пов’язані з робочими місцями, адже потрібне максимальне залучення інвестицій, щоб тут створювалися нові виробництва й люди, які вкладають у Львів гроші, були б упевнені, що працюватиметься їм тут добре. Міста ж між собою конкурують, можна вкласти гроші в Донецьк, а можна в Харків, можна в Одесу, а можна й у Львів. Я хочу, щоб у Львів. Це моє рідне місто. І тим усе сказано.

— Ви, певно, досліджували історію мерії? У цьому кабінеті працювали дуже багато шанованих людей...

— Але мені чомусь приходить на думку Тадеуш Рутовський, який був міським головою в перехідний час, коли австріяки відходили, а росіяни приходили. Тоді забрали всі гроші з банків, і місто було на межі голодної смерті. Практично обкраденою залишилася вся міська верхівка, тому що люди тримали гроші в банках. Т. Рутовський був небідною людиною й фактично утримував місто кілька місяців своїм коштом.

Це був приклад великої самопожертви й відданості — людина рятувала своє рідне місто (потім перебули зиму, й ситуація покращилася). Тобто має бути самопожертва кожного дня. Я знав, куди я йду, й маю бути відповідальним за все, що робиться в місті. Моя незалежність ґрунтується на тому, що я не є відповідальним перед жодною партією, я відповідаю перед громадою міста й не хочу, щоб совість мене потім мучила.

Ірина ЄГОРОВА, «День», Львів
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments