Мука Маріуполя

«Маріуполь сьогодні рятує і Київ, і Дніпро, і Одесу. Усі повинні це розуміти», – наголосив днями у своєму зверненні міністр оборони України Олексій Резніков. Місто, на жаль, уже називають привидом, бо понад 80% його інфраструктури або пошкоджено, або знищено, й рашисти продовжують скидати надпотужні бомби на житлову забудову. Українські військові продовжують боротьбу з агресором, який захопив частину міста, бої тривають. Невеликій частині жителів вдалося виїхати, віцепрем'єр – міністр з реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук у вівторок повідомила, що евакуація триватиме аж до вивезення всіх мешканців міста.Для «Дня» уже тривалий час джерелом неупередженої інформації з Маріуполя є сайт 0629.com.ua (www.0629.com.ua ) і зокрема його редакторка Анна РОМАНЕНКО. Ми поспілкувалися з пані Анною про те, чи і як вдається їм працювати зараз, і про те, що можна зараз дізнатися з Маріуполя.

«НАШЕ ЖИТТЯ ПОВНІСТЮ ЗРУЙНОВАНЕ»

– Як змінилося ваше життя і життя ваших колег після 24 лютого?

– Воно повністю зруйноване. Мені здається, що навіть дончани, які вимушено залишали свої домівки у 2014-2015 роках, мали ілюзію повернення, бо залишалось місто. А в нас не залишилося нічого. Я народилась у Маріуполі і прожила там усе своє життя, ніколи не змінювала місце проживання.

І все, що я робила, – тепер просто порох, попіл… Нічого немає. У мене не залишилося жодного малюнка моєї дитини, жодного фотоальбому, першого зубчика, що випав… Усе там. І річ не тільки в будівлі, бо дім – це просто цегла, це зовсім інше.

Нашу редакцію розкидало по світу.

Я зараз у Дніпрі, а моя сестра, з якою я працювала, не працює, бо вона живе в лікарні з моєю мамою. Ми не можемо навіть змінювати одна одну, тому що через військовий стан не дозволено провідувати. Моя мама важко хвора. Ми виїхали з Маріуполя 25 лютого, на початку широкомасштабної війни, завдяки їй. 23 лютого я дізналася про мамин страшний онкологічний діагноз, ми були в лікарні на Лівобережжі. А 24 лютого ми мали перевозити її з міської лікарні загального типу до онкологічного центру в Маріуполі. Але вона мені зателефонувала о 5 ранку і спитала: «Донечко, що тут коїться? Тут страшне, стріляють, у нас червоне небо, виють сирени… Я нічого не розумію». Так я дізналася, що почалася війна і мені потрібно було терміново ухвалювати якісь рішення про те, де лікувати маму. Адже стало зрозуміло, що перевозити її в онкоцентр Маріуполя – не варіант, бо де гарантія, що ми зможемо її там лікувати? Ми вивезли маму в Запоріжжя і виїхали разом із нею. І таким чином ми самі врятувалися.

Тому, як я вже сказала, моя сестра зараз не працює, вона з мамою. Одна дівчинка в нас поїхала до Польщі, ще двоє колег – у теробороні: один журналіст захищає Маріуполь, я востаннє говорила з ним три дні тому, що з ним зараз, не знаю, відтоді він не виходив на зв’язок; а інша дівчина в теробороні Києва. Ось такі справи.

А я працюю щодня одна на всіх, бо намагаюся хоч якось вгамувати свій біль. Хоча й не зовсім розумію, для кого я працюю, бо ті, хто залишаються в Маріуполі, не читають те, що я пишу, вони не мають такої змоги.

«ТАКИЙ ЦИНІЗМ, ЩО ВАЖКО ДИХАТИ, КОЛИ ДУМАЄШ ПРО ЦЕ»

– Як вам вдається отримувати інформацію з Маріуполя?

– Через людей, які там залишаються. Я не можу нікому телефонувати, бо зв’язок працює тільки в одному напрямку. Там є деякі точки, де ловить зв’язок –  якщо людина підійде до якоїсь вежі або підійметься на дуже високий поверх, то зможе зробити такий дзвінок. Ще маю радість – багато хто, з ким я таким чином підтримувала зв’язок, змогли виїхати з Маріуполя, але деякі люди ще залишаються. Я дуже багато років у журналістиці, знаю деяких військових, які зараз там, поліцейських, представників тероборони, які час від часу знаходять можливість передати мені якусь важливу інформацію, якісь крихти про те, що відбувається, де ідуть бої.

– Яким, за вашими спостереженнями і враженнями від того, чим діляться люди, є зараз інформаційний вплив ворога на цивільних осіб у Маріуполі?

– Вплив, звичайно, є. Єдине радіо, яке там ловить, це їхній «Оплот» чи ще якась така дурня. Те, що досить тривалий час не було зовсім ніякого зв’язку, взагалі-то грало не на користь росіян, тому що через відсутність зв’язку вони не могли і свою пропаганду туди закидати. Зараз, коли зв’язок де-не-де з’являється, люди починають отримувати і смс-повідомлення – із закликом або здаватися, або розпочинати співпрацювати з російською владою. Частина Маріуполя вже зараз не контролюється українською армією, і там орудують російські вояки. І вони привозять хліб, воду, яку вкрали в бердянського гумконвою, що стояв у Маріуполі, і роздають це від свого імені, кажуть, що вони рятівники. І я не знаю, як це впливає на людей, які вже майже три тижні голодують. Це дуже страшно і дуже соромно дивитися, як вони знімають свої сюжети – цю бабусю, яка бере тремтячими руками той буханець хліба… Для мене це великий біль. Тому що ці люди зруйнували все наше життя і все наше місто, а тепер рятують від голоду. Вони просто знущаються. Це такий цинізм, що важко дихати, коли думаєш про це.

За моєю інформацією, зараз і в Маріуполі – у тій частині, яка не контролюється українськими військовими, і в селищах, які ще донедавна були нейтральні – Маріуполь-Ялта, у Магнуші це ще раніше було – росіяни роблять обходи по підвалах, вцілілих будинках, тероризують населення, перевіряють їхні телефони в пошуках так званих нацистів. Ми розуміємо, що насправді вони шукають людей з активною громадянською позицією, родичів людей із активною громадянською позицією і, на жаль, є зрадники, які допомагають складати списки цих людей. Вони діють дійсно як фашисти. За моєю інформацією, в Мангуші показово був розстріляний чоловік, який у 2014-2015 роках служив в АТО. Його розстріляли в центрі селища біля будівлі пошти, і його тіло лежало там кілька днів – щоб усі боялися. Точнісінько, як нацисти, які ставили шибениці по містах, у які вони заходили. Жодної різниці.

– Хто намагається передавати допомогу в Маріуполь?

– У Запоріжжі зараз утворити муніципальний волонтерський хаб. Вони намагаються об’єднати всі волонтерські рухи, які зараз діють. Вони розуміють, де які потреби і намагаються їх закривати у міру можливостей. Ті, хто можуть допомогти, можуть звертатися за телефонами: 0673164309, 0678643305.