Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Мужній тато

В Україні нараховується понад 500 сімей, де дітей виховує одинокий батько-інвалід
22 червня, 2007 - 00:00
ЄВГЕН КОНОВАЛОВ, ІНВАЛІД ДРУГОЇ ГРУПИ, ПІСЛЯ РОЗЛУЧЕННЯ ЗАБРАВ НА ВИХОВАННЯ ДВОХ СИНІВ

Чоловік-негідник залишив сім’ю, й мати одна виховує дітей. Погодьтеся, такою ситуацією нині нікого не здивуєш. Але буває й навпаки: рідна ненька кидає малюків або віддає батькові взамін на гроші, майно, квартиру. І ось тоді чоловік, помінявшись роллю з жінкою, починає усвідомлювати всі труднощі її долі.

«МАПА» ДЛЯ 5-МІСЯЧНОЇ ДОНЬКИ

Киянин Роман Білозір уже 13 років один виховує доньку Настю. Дружина його залишила, коли дівчинці було 5 місяців: поїхала в Москву на заробітки. Через півроку повернулася на кілька днів та й знову в дорогу. А потім і взагалі зникла на кілька років. За словами Романа, приїхала до нього вже вагітною й повідомила, що зустріла іншого чоловіка. У нову родину намагалася забрати доньку, навіть подала до суду. Але батькові, котрий прав Насті пелюшки, спостерігав за її першими кроками та чув її перше слово (яке, до речі, було «тато», а не «мама»), вдалося відстояти своє право на крихітку. Тим більше, що незабаром колишня дружина, як йому розповіли, залишила в пологовому будинку другу дитину й зникла у невідомому напрямку. І став чоловік для своєї дівчинки одночасно і мамою, і татом, одним словом «мапою».

Прибирання квартири, прання, прасування, ходіння магазинами з повними сумками продуктів, читання дитячих книжок перед сном, спільне готування уроків, підрахунок коштів, що залишилися до зарплати. Все це кожного дня чекало на Романа. А коли він захворів, стало ще тяжче. На роботі, де чоловік працював столяром, стався нещасний випадок і йому станком відрізало на руці кілька пальців. Довелося забути про свою професію і влаштуватися черговим у кінотеатр, де заробітна плата складала 450 гривень (зараз — 500). На біду, де не взялася ще одна хвороба — повністю відмовили нирки. Тепер чоловік тричі на тиждень проводить у лікарні, де його підключають до апарату штучної нирки.

— Вже вісім років я інвалід, — розповідає Роман. — Але працюю — треба ж на щось жити. Колишня дружина нам зовсім не допомагає. Та на аліменти подавати і не хочу: а якщо тоді вона колись змусить Настю її утримувати? Стільки років жили без її допомоги, житимемо й далі. Шкода, що наші законодавці для одиноких жінок передбачили пільги, а про розлучених чоловіків, які самі виховують дітей, забули. От, приміром, якби я був вдівцем, то інша справа — тут і пільги, і допомоги.

За словами Романа, до святкових дат міська влада йому, як інвалідові, все-таки видає якісь 50—70 гривень або продуктовий набір. Але найбільшим подарунком для Насті став комп’ютер, який вона отримала від громадської організації «Міжнародний Союз мужніх татусів».

ВСІ — ЗА ОДНОГО, ОДИН — ЗА ВСІХ

Євген Коновалов став інвалідом другої групи, захищаючи школярів від озброєних злочинців. Після розлучення з дружиною забрав на виховання двох синів-інвалідів з дитинства Віктора та Михайла, а жінці, як стверджує, віддав майно та квартиру. У 1983-му звернувся до «Комсомольской правды», де попросив відгукнутися таких же одиноких татусів. Надійшло понад 200 листів. Згодом з’явилося чимало друзів у різних країнах СНД. А у 1991-му у Євгена вдома (в Слов’янську, що на Донеччині) зібралися одинадцять розлучених чоловіків-інвалідів, які самі виховують дітей, і вирішили заснувати громадську організацію «Міжнародний Союз мужніх татусів». Міжнародним Союз вирішили назвати через те, що до нього увійшли представники з Росії та Білорусі.

—Наша організація ставить за мету відродження у сім’ї татусівства, підвищення ролі батька у вихованні дітей. Адже не можна всі проблеми перекладати на жінку, — розповідає Євген Коновалов. — Передусім ми виступаємо за повну сім’ю. Однак якщо вже сталося так, що батькові (особливо, інвалідові) одному доводиться виховувати дитину, то всіляко намагаємося допомагати у цьому.

За словами Євгена, сьогодні до складу їхньої організації входять 242 сім’ї з України, 7 — Білорусі, 2 — Росії. Загалом же родин, в яких дітей виховують розлучені татусі-інваліди, в Україні налічується понад 500. Союз мужніх татусів їм допомагає, чим може: чи фінансово, чи у разі необхідності надає юридичні консультації. З коштами допомагають спонсори — люди небайдужі до чужої біди. Наприклад, нещодавно вдалося закупити кілька комп’ютерів і подарувати їх дітям одиноких татусів-інвалідів. «Дуже часто нам доводиться звертатися до суду і захищати права батьків-одинаків, — каже Євген Коновалов. — Хоча б узяти Валерія Овчіннікова з Харкова. Він виховує десятирічну доньку Євгенію, яка є дитиною- інвалідом і потребує постійного лікування. Мати дівчинки нічим не допомагає. А не так давно вона подала ще й позов про стягнення з Валерія аліментів! Також, до нас звертаються і жінки. Приміром, нам вдалося повернути доньку Світлані Почтарьовій із Слов’янська, котру обмовили рідні й хотіли кинути за грати». Хвалиться пан Євген і тим, що за допомогою їхньої організації вдалося влаштувати сімейне життя багатьох одиноких татусів- інвалідів. Хоча, із сумом він констатує, жінок, охочих вийти заміж за таких чоловіків, дуже мало.

ДИСКРИМІНАЦІЯ ЗА СТАТЕВОЮ ОЗНАКОЮ

Міжнародний Союз мужніх татусів постійно звертається до уряду та Верховної Ради з приводу покращення сімейного законодавства. Із здобутків відмічають те, що вдалося домогтися прийняття закону, який захищає права дітей, котрі не отримують аліментів (у цьому разі заборгованість погашається майном тієї сторони, що має сплачувати кошти на утримання дітей).

— Це наша «перша ластівка». Тепер відстоюємо права чоловіків, аби вони не піддавалися дискримінації за статевою ознакою. Адже батькові-одинакові (за винятком вдівців) таких пільг, як матері-одиначці, державою не передбачено, — розповідає Євген Коновалов. — Тому рада нашої організації пропонує урядовцям змінити діюче законодавство із врахуванням того, що в Україні налічується чимало родин, де дітей виховують розлучені чоловіки. А ще пропонуємо надавати татам разом з мамами двотижневу оплачувану декретну відпустку при народженні дитини (як це робиться у Франції), заснувати свято День тата і вважати його «червоним» днем календаря, ввести нагороду «Мужній тато».

КОМЕНТАР

Лариса БОЙКО , дитячий психолог психотерапевтКиївського центру Позитивної Психотерапії

За статистикою в світі більше ніж 30% дітей живуть у неповних сім’ях і близько 70% дітей — в «умовно неповних сім’ях», де їх вихованням практично займається хтось один з батьків. Психологічний розвиток дітей, їх етичне становлення, зразки поведінки, соціальні установки, життєві контакти, принципи — все це формується в сім’ї. У розвинених країнах батьки з неповних родин відвідують спеціальні курси з набуття навичок виховання дітей, що є загальноприйнятою нормою. Психологи єдині у думці, що й інституту материнства, й інституту батьківства держава повинна приділяти однакову увагу. Одне лише можна стверджувати впевнено: якщо в неповній родині дитина живе в атмосфері уваги і згоди, добра і поваги, якщо вона має приклад чіткої статерольової ідентифікації (приклад того, як повинна поводитися дівчинка або хлопчик), то часткова і навіть повна відсутність когось із батьків патологічно не впливає на особистість дитини. Часто дитина сама прагне знайти ту людину, яка, на її думку, була б схожа на батька або маму (при цьому, правда, дещо ідеалізує цю людину). Такому пошуку сприяє і соціальне середовище, в якому знаходиться сім’я, адже незалежно від будь-яких умов кожна дитина хоче бути щасливою. Про це також говорять усі світові релігії. Адже збереження єдності в родині — одне з головних положень будь-якої віри.

Інна БІРЮКОВА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments