Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

«Ми не знаємо, як зупинити цей грабіж»

В унікальному середньовічному похованні роками порпалися «чорні копачі»
16 листопада, 2017 - 10:26
СКРІНШОТ З ФЕЙСБУК-СТОРІНКИ, ПРИСВЯЧЕНІЙ ПРИВАТНІЙ КОЛЕКЦІЇ ЄВГЕНА ГРЕДУНОВА

Певним чином, ця історія почалась майже тисячу років тому. За літописами, в ХІ столітті князь Ярослав Мудрий переселив одне із балтських племен у долину річки Рось для охорони південних рубежів Київського князівства. Деякі представники цих племен були дуже заможними, відповідно, ховали їх із розкішшю — клали у могили коштовні фібули, браслети та гривни. Великий могильник балтів є у Київській області, під Білою Церквою. При чому, на території поселення черняхівської культури ІІІ—ІV століть н. е., яке є пам’яткою місцевого значення. Та якщо це поселення археологи знайшли ще у 1973 році, то до могильника балтів дісталися кілька місяців тому, коли з ним щонайменше шість років «попрацювали» грабіжники.

«Ми маємо справу, на жаль, із класичною у нас ситуацією — з грабіжницькими розкопками на території пам’ятки», — констатує Всеволод Івакін, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України.

«ПЕРША ЗНАХІДКА ТАКОГО РІВНЯ»

У вересні цього року до Інституту археології НАН України звернувся директор Таращанського краєзнавчого музею Валерій Романюк. Він розповів про пограбування некрополя між селами Пугачівка та Острів у Рокитнянському районі Київської області.

«Директор таращанського музею показав деякі речі з могильника, і коли ми їх побачили, одразу зрозуміли, що це не черняхівська культура, а якісь балтські племена, — говорить Всеволод Івакін. — Це доволі яскраві, нехарактерні для нашого регіону речі. Наприклад, особливі шийні гривни — їх багато на фотографіях в інтернеті, на сайтах, де торгують «чорні копачі». Гривна — велика прикраса, вагою від кілограма до двох, її легко знаходять металодетектори. Також є фібули з посрібленої бронзи, браслети. Більшість фібул — речі, які зустрічаються тільки у Балтійському регіоні. Також є поховальний інвентар, який належав багатим жінкам. Із предметів озброєння у нас зафіксовані сокири та вістря списів. Скоріш за все, у могильнику могли бути мечі та інша зброя, але вони не зустрічались ані нам, ані на сайтах «чорних копачів».

СВІТЛИНА З САЙТУ, ДЕ «ЧОРНІ КОПАЧІ» ПРОДАЮТЬ СВОЇ ЗНАХІДКИ. ЇЇ УКРАЇНСЬКИМ АРХЕОЛОГАМ НАДІСЛАВ КОЛЕГА З НІМЕЦЬКОГО ЦЕНТРУ БАЛТІЙСЬКОЇ ТА СКАНДИНАВСЬКОЇ АРХЕОЛОГІЇ РОМАНОС ШИРОУХОВАС

 

Археологи почали працювати на похованні, коли деякі могили були пограбовані та зруйновані частково, деякі — повністю. «Ми знали за літописами й іншими джерелами, що балти активно взаємодіяли з руськими князями, наприклад, із Ярославом Мудрим. І це наша перша така знахідка на території України», — додає Всеволод Івакін.

ТІ Ж САМІ ОБЛИЧЧЯ

Сліди деяких артефактів знайшлися на сайтах, де «чорні копачі» збувають знахідки. Перші повідомлення про продаж речей, імовірно, з цього могильника, датуються 2011 роком. «Деякі речі на цих сайтах походять, судячи з усього, звідти, бо у нас поки немає відомостей про інші такі могильники. Це дуже яскраві речі, що не повторюються, — пояснює Всеволод Івакін. — Ще ми виявили такі речі у приватній колекції Євгена Гредунова. Дивна річ — на фотографіях із сайта Violity (відомий як місце, де продають знахідки «чорні копачі». — Авт.) і з його приватної колекції артефакти лежать на тому ж самому столі, на аркуші А4. Тобто фотографії робили в одному місці».

Ім’я Євгена Гредунова вже згадувалось в іншій ситуації, пов’язаній з розкраданням пам’яток, про яку «День» писав у матеріалі «Є археологи, і є грабіжники» (№46-47 за 17—18 березня цього року). У червні 2016-го адміністрація Державного історико-культурного заповідника у Луцьку звернулась до міністра культури Євгена Нищука щодо стародавнього меча, знайденого 2011 року на Хортиці. Повідомлення про меч 2013 року з’являлось на сайті Violity — його продавала людина, яка назвала себе дайвером. Через три роки  артефакт несподівано побачили на виставці «Меч в історії України» в Національному військово-історичному музеї, де представляли речі з приватної колекції Євгена Гредунова. Керівництво заповідника просило Мінкульт передати інформацію про меч слідчим органам із проханням вилучити раритет і розпочати провадження. Пізніше Головне управління Національної поліції в Київській області відповіло луцькому заповіднику, що підстав для внесення даних про ситуацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань не знайшли. Поліція надіслала запит до Управління охорони культурної спадщини і, скидається на те, що справа зависла.

«Ми знаємо, в яких приватних музеях зберігаються речі з могильників. Але поки нічого не можемо вдіяти, бо як зупинити цей грабіж — не знаємо», — визнає Всеволод Івакін.

ЗАКОРДОН НАМ ДОПОМОЖЕ?

Минулого тижня Інститут археології НАН України звернувся до Міністерства культури та Служби безпеки України, щоб там розібрались у ситуації. Відповіді науковці поки не отримали.

«Бачимо у цьому не лише українську проблему. Це міжнародний злочин, — акцентує Всеволод Івакін. — Про знахідки під Білою Церквою вже знають у посольстві Литви, там дуже зацікавлені в їхньому дослідженні й занепокоєні станом пам’ятки, адже це унікальна річ, що стосується й їхніх предків. Як реагуватимуть литовські колеги, я не знаю, але є шанси, що буде міжнародний розголос, скандал. Нелегальні несанкціоновані розкопки є всюди, але у більшості європейських країн така ситуація вважається дикою та варварською».

Розграбування пам’яток — давня українська проблема. Поки Росія намагається присвоїти історичних постатей Русі, самі українці розкрадають матеріальні пам’ятки і, до речі, нерідко вивозять їх за кордон. Їх покарання поки — поодинокі випадки. Так, цього року співробітники Управління СБУ в Рівненській області затримали групу злочинців — торговців предметами давнини, причетних до вивезення за кордон вже знаменитого «меча вікінга». Сам артефакт вдалось повернути до України насамперед завдяки естонським прикордонникам та українським археологам. У затриманої групи торговців старовиною вилучили близько тисячі предметів культурних цінностей VІI століття до н. е. — ХХ століття н.е.

У серпні цього року Міністерство культури звернулось до СБУ з проханням здійснити моніторинг сайта аукціону для колекціонерів Violity щодо законності проведення операцій із культурними цінностями та вжити заходів «з метою недопущення нелегального обігу предметів археологічної спадщини». З огляду на те, що банери з рекламою Violity досі розвішані Києвом, ресурс почувається незле. «День» надіслав запит до Служби безпеки, щоб дізнатися про реакцію на звернення Мінкульту щодо інтернет-аукціону.

Як і у випадку з «мечем вікінга», у ситуації з балтським могильником велика надія — на іноземців, а саме —  на литовську сторону. Там відповідальніше ставляться до історичної спадщини, тому навряд чи дозволять «забовтати» справу по кабінетах чиновників.

Марія ПРОКОПЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ