Відходи в Україні – це справжнє стихійне лихо. Щодня його у нас викидають тисячами тонн, завдаючи страшенної шкоди навколишньому середовищу. Точкові проєкти, якими зараз опікується громадський сектор, «погоди» не роблять, однак вони є тим переломним моментом, які змінюють суспільну думку і демонструють, яким чином проблема може бути вирішена.
Анна Таранцова, консультантка у сфері поводження з відходами, розповідає про проєкти зі сміттям в Україні, на якому етапі з’являються гроші, що таке розширена відповідальність виробника та як євроінтеграція може стимулювати нас до цивілізованого поводження з відходами.
«ПРИЇЖДЖАЙТЕ І СОРТУЙТЕ САМОСТІЙНО»
- Якщо говорити про тему роздільного збирання і розширеної відповідальності виробника (РВВ), тому що вони пов’язані, то на сьогодні технології ніде в світі не дозволяють усе гамузом скинути в контейнер, а потім його якось посортувати і перерробити.
Усі цивілізовані країни рухаються в одному напрямку – через розширену відповідальність виробника (РВВ). Вона може бути по-різному імплементована. Але підхід один: той, хто виробляє товари, імпортує їх на певний ринок, має платити за їхній повний життєвий цикл, включаючи збирання і переробку. І коли ця система працює, тоді з’являються гроші на роздільне збирання і переробку. На те, щоби поставити контейнер для роздільного збору, провести інформаційну кампанію. Щоби ці відходи окремим транспортом відвезти на досортування.
Адже РВВ передбачає, що виробник (він же імпортер), несе організаційну та фінансову відповідальність за збір своїх товарів, які стали відходами.
До речі, чи ви чули про сортувальну станцію лідерки проєкту «Україна без сміття» (УБC) Євгенії Аратовської?
– Так.
– Ідея Євгенії у тому, що оскільки в Україні немає роздільного збирання відходів, тому, шановні українці, приїжджайте і сортуйте самостійно. На станції приймають приблизно 28 основних фракцій, на які треба розділити свої відходи: скло за кольорами, різноманітні пластики та плівки, папір та картон, упаковка Тетра Пак та аналоги, а ще окремо кришки одного та іншого виду; алюміній; дозатори, які треба викручувати; корки від вина. Аби все, що накопичується вдома, розсортувати на станції, я витрачаю не менше від години свого часу, який коштує дорого. Це я про те, якщо навіть люди роздільно зібрали відходи, наприклад, упаковку в окремий контейнер, все одно потім це треба ретельно досортувати на сортувальній лінії, аби ці відходи стали чимось, придатним до переробки, тобто стали вторинною сировиною.
Але роздільний збір обов’язково потрібен, бо при налагодженій системі до контейнерів потрапляють здебільшого чисті, придатні до подальшої обробки відходи. Для прикладу, якщо люди зібрали в контейнер упаковку, а хтось туди закинув гарбуза, то все зіпсовано.
– Колись, коли сортування відходів ще не було в тренді, моя керівниця, яка це робила, розповідала, що її часто запитували, чи у неї велика кухня… Анно, маєте велику кухню?
– Ні, 8 чи 8, 5 метрів квадратних. У мене два невеличкі контейнери: в один кидаємо всі відходи, а в інший – ті, що можна переробити. Далі хтось їде на громадську станцію сортування і досортовує. Ну, і ще я маю балкон, аби зібрати певний об’єм відходів. На станції буваю двічі на місяць.
– Це ж витрачання часу та коштів…
– Це чимало часу і грошей. Однак я вам покажу, скільки людей приїжджає на станцію «Україна без сміття» (демонструє фото на мобільному телефоні). Це круто, що так відбувається. Приходять навіть з дітьми, аби навчати дітей змалку правильному поводженню з відходами.
У Вишгороді, що під Києвом, ось уже четвертий рік діє наш пілотний проєкт. 5 компаній, найвідоміших виробників товарів в упаковці та упаковки, об’єдналися для того, аби протестувати систему розширеної відповідальності – як це працює, які приблизні витрати, як працювати з містянами. Поставили там два контейнери: для всієї упаковки та скла (скло одразу в іншу машину завантажуємо і відправляємо на склотарний комбінат).
Це конкретний кейс. Невелике містечко – 30 тисяч жителів. Переважна більшість мешканців знають про цей проєкт і відповідально сортують, вважають, що це важливо. Але протягом цих 4-х років ми постійно проводимо інформаційні кампанії, працюємо зі школами та дитсадками.
«ГРОШІ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ ЛИШЕ НА КІНЦЕВОМУ ЕТАПІ»
– Але це пілотний проєкт. А як українцям сортувати сміття, якщо в житлових комплексах в центрі мегаполісів преміум чи бізнес-класів часто немає окремих баків для пластику, скла, паперу?
– Чому так відбувається? Тому що в нас немає європейської системи розширеної відповідальності виробника. Немає того, хто платить організацію роздільне збирання.
Гроші з’являються вже на кінцевому етапі, коли у вас стоїть спресований тюк з певним видом відходів, приміром, білий папір, картон чи зелене скло, і які фактично вже є вторинною сировиною для подальшої переробки, не відходами. В Україні достатньо потужностей для переробки вторинної сировини. У нас є картонно-паперові та склотарні комбінати, чимало ліній з переробки ПЕТ, і наразі переробні підприємства імпортують вторинну сировину. За перші 5 місяців поточного року за даними асоціації «Укрвторма», Україна імпортувала 135 тисяч тонн паперу, 22 тисячі тонни пластику і понад 5 тисяч тонн склобою. Усе через те, що немає роздільного збирання.
Якщо зайти на сайт Міністерства розвитку громад та територій, то можна прочитати, що у нас близько 40 сортувальних ліній і у 135 містах вже роздільне збирання. Але то більше на папері, ніж у реальності.
– Ви вже згадали, що щороку Україна імпортує сотні тисяч тонн сміття у відсортованому або частково переробленому вигляді – здебільшого від країн-сусідів. У той же час тонни сміття вивозяться на українські полігони, де воно в очікуванні біологічного циклу пролежить сотні років. Як це можна пояснити?
– Це комплексна проблема. Зміни потрібні передусім на законодавчому рівні. Що не каденція парламенту, то у нас є якийсь закон про відходи або закон, дотичний до нього. Чи буде зараз проголосований багатостраждальний законопроект про управління відходами? Він якраз і має запровадити розширену відповідальність виробника…
НИЗЬКІ ТАРИФИ ТА ВІДСУТНІСТЬ РОЗШИРЕНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВИРОБНИКА
- Але в чому проблема? По-перше, низький тариф для населення. Ми дуже мало платимо за поводження з нашими відходами. І взагалі не опікуємося тим, що далі відбувається. Тарифи, які ми з вами сплачуємо, покривають лише вивіз і захоронення на полігоні. По-друге, дуже низькі тарифи на захоронення на полігоні. Перевізнику нецікаво що-небудь робити з відходами, тому що захоронення найдешевше і найлегше. У нас воно коштує 5-6 євро, коли у Європі – 70-80-100 (у залежності від країни). Відповідно, жодних коштів не передбачено, наприклад, на рекультивацію полігонів, ресурс яких вже вичерпано, адже за полігоном треба доглядати ще десятки років після його закриття. Також більшість місць захоронення відходів – це банальні звалища, де немає ані очистку фільтрату, ані збирання полігонного газу.
Отже, проблем, які мають бути вирішенні на законодавчому рівні, багато: низькі тарифи для населення та для захоронення, відсутність передумов для запровадження розширеної відповідальності виробника і ще сотні системних питань, які мають бути вирішенні комплексно. Це якщо говорити про побутові відходи. У Європі високий екоподаток на захоронення, тому там полігони виглядають зовсім по-іншому, і відсоток відходів, які туди потрапляють, зменшується щороку, адже захоронювати відходи банально не вигідно. А ще на законодавчому рівні, наприклад, діють заборони на захоронення відходів, які можуть бути перероблені.
Розширена відповідальність виробника розповсюджується на широкий спектр відходів і має покривати роботу з тими ж батарейками, акумуляторами, шинами, транспортними засобами і т.д. Зараз цим займається громадський сектор, той же відомий проєкт «Батерейки, здавайтеся!», де залучені імпортери та рітейлери батарейок (наприклад, «Епіцентр К», «Новая лінія», «Сільпо», «Novus») та інші, які й оплачують збір та подальшу переробку за кордоном використаних батарейок. Звичайно, що ця вартість перекладається в вартість батарейок на полицях. Питання трохи зрушилося з місця, але не системно – не на рівні держави, а завдяки ініціативам конкретних відповідальних компаній та активістів.
Є ще компостування, до якого зараз йде Львів. Це органіка. Але аби компостувати органічні відходи, вони також мають бути окремо зібрані.
«ЄВРОПА НАМ ДОПОМОЖЕ»
– Наше прагнення бути частиною Європейського Союзу може тут нам допомогти?
– Повинно допомогти. Ми взяли на себе зобов’язання відповідно до Угоди про Асоціацію України з ЄС – 50-й розділ, екологія, де чітко прописано, що маємо запровадити розширену відповідальність виробника. Плюс на виконання Угоди про Асоціацію у нас затверджено Стратегію поводження з відходами до 2030 року Кабінету Міністрів України, де теж прописано РВВ та обов’язкове роздільне збирання.
Також розроблений план на виконання цієї стратегії, пишуться та затверджуються – регіональні. Добре, що ці питання підіймаються. З’являється розуміння того, як все відбувається в інших країнах.
Глобальний бізнес, який має представництва у всіх країнах ЄС, також наймає консультантів, які займаються конкретно цими питаннями. І в Україні теж. У квітні цього року 11 транснаціональних компаній, виробників упаковки та товарів в упаковці, представлених в Україні , підписали Меморандум щодо створення організації розширеної відповідальності виробників, не чекаючи законодавства. Хоча без відповідного законодавства важко створити реально дієву організацію розширеної відповідальності виробника.
Мета ж законодавства – створити, по-перше, відповідні правила гри, по-друге, задекларувати цілі, які треба виконувати і виконання яких держава має контролювати. Усі компанії, виробники та імпортери різноманітних товарів, які підпадають під РВВ, мають бути у цій системі – і відповідно, платити, наприклад, за те пакування, в якому вони поставляють товари на ринок України, і створювати систему його збору, сортування та переробки. І відсоток такого збору і сортування має постійно зростати.
Якщо говорити про Європу, то там є конкретні директиви: про відходи, про упаковку та її відходи, батарейки, акумулятори, зношений транспорт.
Тому Угода про асоціацію України з ЄС є вказівником в питанні управління відходами. Але ми повільні. Не вперше на розгляді депутатів знаходиться законопроєкт «Про управління відходами». Давно готові законопроєкти про батарейки та електронні прилади, які вийшли з ладу, та інші галузеві проєкти законів.
НЕСИСТЕМНЕ ОБМЕЖЕННЯ ПЛАСТИКОВИХ ПАКЕТІВ
– 1 червня було ухвалено Закон «Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України», який вступить в дію з початку 2022 року. Чи це реально щось змінить?
– Вітаю будь-які ініціативи, покликані зменшити відходи та покращити екологічну ситуацію. Однак я виступаю за більш системний підхід.
Цей закон було легко прийняти, оскільки він зрозумілий для всіх, менше зачіпає інтереси: хтось перейде на біорозкладні пакети, які ще невідомо чи є такими, хтось – на паперові, хтось – багаторазові. Це все добра історія. Але це теж пакування. Якби ми системно мислили, то це було б частиною законопроєктів, які наразі готуються, зокрема, «Про відходи упаковки». Подивимося, як буде реалізована ця ініціатива на практиці.
– До речі, Анно, з чим ви ходити за покупками?
– З багаторазовими сумками. У мене немає потреби в пакетах. Купую лише біорозкладні для сміття, сподіваючись, що вони будуть дійсно розкладатись, і що це не профанація. Адже для розкладу такого пакета потрібні певні умови, і чи є такі умови в «тілі» полігона я не впевнена. Але принаймні такий пакет виготовлено з рослинно-відновлювальної сировини, а не викопної.
– Ви бачите різницю між поколіннями щодо сортування відходів, організації життя?
– Найкраще на все нове реагують діти. Вони ростуть вже іншими, по-іншому дивляться на споживання. То ми були «голодними» після совка. А з іншого боку, серед молоді, як мені здається, поширена ідея fast fashion, коли можна купувати багато дешевих речей, змінюючи речі часто. Я це не підтримую.
– Тобто ви, купуючи одяг та взуття, використовуєте французьке прислів’я, мовляв, ми не такі багаті, щоб купувати дешеві речі?
– Можна так сказати. Можна купити одну гарну річ замість кількох, яка носитиметься довго, адже мода – циклічна. Я також ремонтую одяг. Зараз в Україні з’явилося чимало ремонтних майстерень. У Європі це тренд. Крім того, чимало тамтешніх брендів працюють з переробленою сировиною, хтось робить такий дизайн, який легко піддається ремонту. Тобто, у фокусі – sustainable-fashion.
– Твердження, мовляв, Україна – це Європа, українці – європейці побутує в суспільно політичному та історичному дискурсах. Зрештою, так воно і є. Доповніть, розшифруйте його, коли мова йде про екологічну свідомість: українці – європейці, бо/коли вони…
– Коли українці ощадливо та відповідально споживають. Зазвичай, ми постійно поспішаємо. Як результат, у тих же супермаркетах хапаємо, що трапляється під руку. Треба думати про своє споживання не тільки з огляду на корисність продуктів, а і з точки зору того, що потім буде з тим продуктом, який ви обрали, чи може цей продукт, його упаковка бути переробленими, як довго ви зможете цей продукт використовувати, і чи потрібна така кількість товарів вам взагалі. Насправді, людині не так багато треба.
– Колись відомий американський бізнесмен українського походження зі США Юрій Логуш казав, що людина часто немає часу насолодитися моментом. Втрачається смак до життя, натомість приходить відчуття змагання за блага.
– Абсолютно. А треба жити. Оце enjoy, тобто насолоджуватися, як говорять іноземці.
