Хто не береже честі своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації.
Іван Огієнко, український вчений, єпископ, митрополит УАПЦ, предстоятель УГПЦК, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог

НА КОГО ОПЕРТИСЬ?

17 серпня, 2001 - 00:00

«Україна в 10-річчя Незалежності» — саме під такою назвою 18 липня у приміщенні Українського клубу в Лондоні голова проводу Організації українських націоналістів (обраний на десятому великому зборі) пан Андрій Гайдамака люб’язно погодився дати промову.

Нещодавно повернувшись з Нью-Йорку зі свята зустрічі українців у США, пан Андрій уже встиг побувати в Единбургзі та багатьох українських громадах північної і середньої Англії. А тепер, на запрошення Союзу українців Британії та української інформаційної служби, завітав до Лондона, аби поділитись своїми думками щодо прогресу і проблем, які спіткали українську державу протягом років незалежності.

«Десять років державної незалежності — це є нагода і привід для погляду у минуле і для осмислення сучасного суспільного становища в Україні, це також нагода для вироблення певних оцінок і для накреслення шляхів розвитку суспільства, економіки і духовності», — сказав пан Гайдамака.

Голова проводу ОУН відзначив головні здобутки першого десятиліття відновленої держави, а саме: встановлення свободи слова і свободи об’єднання громадян у вільні спілки. Та разом з цими досягненнями, як зауважив п. Гайдамака, в Україні з’явилась неповага і недовіра до влади, що й стало причиною недавньої суспільно-політичної кризи. Відчуження народу від своєї влади призвело до наболілого «касетного скандалу», який, за словами пана Андрія, вже відійшов у минуле, а також «до активізації хаотичної, некерованої опозиції за участю представників і лівого, і правого табору проти особи Президента і його оточення».

Голова проводу ОУН також торкнувся основних проблем України на сьогоднішній день. Це — розкрадання державного майна, корупція, соціальна несправедливість, невміння використовувати геополітичне становище України для інтеграції в Європу. Значну роль у гальмуванні розвитку незалежної держави відіграє «спадщина комуністичного минулого», а також безініціативність та бeзвідповідальність самих громадян України, брак державницької самосвідомості у південних та східних областях та горезвісне українське «моя хата скраю», стверджував у своїй промові голова проводу ОУН.

Та все ж пан Гайдамака переконаний, що треба вірити у розвиток України і запропонував шляхи виходу з кризи. На його думку, їх багато. Наведу лише кілька запропонованих: реформи у владних структурах; модернізація системи освіти; виховання молодого покоління у таких організаціях, як ПЛАСТ і СУМ, у родині, а також церквою; розвиток середнього класу, який став би локомотивом в розбудові держави, а також розширення інформаційного простору України.

На завершення пан Гайдамака надав можливість усім бажаючим задати запитання, які цікавили присутніх того вечора в Українському клубі. Було багато мудрих запитань і не менш мудрих відповідей. Кожен покинув залу клубу зі своїм враженням від щойно почутого та з власними думками — чого ж все ж таки досягла Україна за 10 років незалежності?

Я теж iшла та думала: а як до вирішення всіх цих болючих проблем свої гарячі серця прикласти нам, теперішньому поколінню, студентам-журналістам 2001 року? Приковувати себе до колії, як це зробила в Києві 9 березня моя колега, випускниця Львівської школи журналістики? А може, їхати за кордон шукати захисту і правди? Але ми тут теж нікому не потрібні, я вже це добре відчула на собі.

Пане Андрію, ваше багатостраждальне покоління відходить, на жаль, у минуле. Виховане при комунізмі покоління наших батьків, кажучи вашими словами — «четверта еміграція», в основному важко працює на чужій ниві, щоб нас прогодувати і вивчити, а ми, вісімнадцятилітні, підросли і хочемо вільно вчитися, говорити, писати, а не мітингувати й отримувати за це гумовими кийками по плечах. Підкажіть нам, що робити, щоб жити у щасті, у добрі і, головне, у правді. Адже, зрозумійте, ми, молодь, не можемо просто повторювати ваші слова: «мусить пройти зо три покоління...» Ми потребуємо захисту, певності, поштовху, аби наше життя зрушити та надати йому напряму, що привів би нас до благополуччя, до щасливого майбуття. Нам конче потрібен хтось, кому ми могли б повірити, на кого могли б цілковито покластися. А кого ми маємо за приклад? Розшматованих надвоє рухівців? Роз’єднаних ОУН та КУН? Розгублену владу?

Тож підкажіть, на кого нам опертись?

Олеся ХРОМЕЙЧУК, студентка Оксфордського коледжу, Велика Британія
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ