Єдина ознака, за якою пізнаємо народ, до того ж ознака незамінна й остаточна – єдність мови
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, доктор філології, професор

«Науковець та його доробок вважаються надбанням країни»

Японія очима українки — викладачки Ібарацького християнського університету
20 листопада, 2019 - 17:33
ФОТО REUTERS

З викладачем кафедри сучасної англійської мови філологічного факультету Ібарацького християнського університету (Японія), членом Асоціації україністів Японії Юлією ДЗЯБКО ми поспілкувалися в Палаті представників парламенту Японії, де проводилася Експертна нарада щодо питань правопису українських географічних назв японської мовою.

«В УКРАЇНІ ЦЕЙ НАПРЯМОК ТІЛЬКИ НАБИРАЄ ОБЕРТІВ»

— Розкажи, будь ласка, яким був твій шлях у японістику? Які щаблі ти пройшла, щоб стати викладачем японського університету?

— Я здобула ступінь магістра філології за спеціальністю «японська мова і література» Львівського національного університету імені Івана Франка. Тут упродовж п’яти років студіювала японську мову і літературу, також, будучи студенткою, пройшла семестрове стажування в Міжнародному японському університеті Судзука в префектурі Міе. Тоді, 2006 року, з початковим рівнем японської мови я вперше потрапила в абсолютно японськомовне середовище. Це було цілковите занурення в мову та культуру країни, про яку до цього часу було мені відомо лише з підручників та розповідей викладачів. Після повернення в Україну я продовжила навчання на факультеті, у мене вже сформувалось бачення Японії і того, що я хотіла б робити в майбутньому: навчання в магістратурі, згодом в аспірантурі, де я могла би продовжити студіювати японську мову і розвивати японістику. В Україні цей напрямок тільки набирає обертів.

— Хто сьогодні становить основу японістики, японознавців в Україні серед науковців?

— У мої студентські роки тренд задавали Київський національний університет Шевченка і Київський лінгвістичний університет. Зокрема, професор Іван Бондаренко, котрий є відомим мовознавцем, літературознавцем та перекладачем японської поезії, укладачем першого японсько-українського словника в незалежній Україні. У Львові японістика розвивалася Політехнічному університеті в особі доцента Мирона Федоришина, мовознавця та перекладача японської літератури. У Львівському університеті імені Івана Франка японістику розвивали старший викладач кафедри сходознавства, мовознавець, літературознавець Олена Горошкевич і доцент кафедри, а сьогодні її завідувач, мовознавець та перекладач Ореста Забуранна. Саме Ореста Забуранна та Олена Горошкевич були моїми першими наставницями в освоєнні японської філології.

Яка була тема твого наукового дослідження?

— «Семантична структура термінологічного поля «мовна політика» в українській та японській мовах». Дисертація була написана під керівництвом доктора філологічних наук, професора Галини Мацюк, котра відкрила для мене невідому тоді галузь мовознавства — соціолінгвістику. У дисертації було розроблено теоретичну модель зіставного аналізу семантики термінів соціолінгвістики української та японської мов, що надало можливість укласти перший «Японсько-український словник соціолінгвістичних термінів: термінологічне поле «мовна політика», який, до слова, днями вийшов у Львові і презентація якого відбудеться наприкінці грудня цього року.

Після захисту дисертації я здобула ступень PhD, що дало мені можливість подати своє резюме на вакансії в японські університети, зокрема до Ібарацького християнського університету, в якому я працюю з 2016 року.

«ОДНА З ВЕЛИКИХ ВІДМІННОСТЕЙ — ЦЕ НАСАМПЕРЕД ФІНАНСОВА ПІДТРИМКА НАУКОВЦЯ»

— І як відбувається відбір кандидатів на роботу?

— За типовою для Японії схемою: надсилання резюме разом із супровідним обґрунтуванням, чому ти вважаєш себе гідним кандидатом на ту чи іншу вакансію, розробленою власноруч навчальною програмою певного предмета, а також низки своїх праць, перекладених японською чи англійською мовами. Якщо ти успішно проходиш етап відбору документів, тебе запрошують на інтерв’ю, після якого потрібно написати наукове есе на певну тему і провести відкриту лекцію.

Що є спільного й відмінного в академічному середовищі українського та японського університетів?

— Одна з великих відмінностей            — це насамперед фінансова підтримка науковця. Потрібно віддати належне Міністерству освіти Японії, яке надає викладачеві університету можливості гідно розвивати себе і галузь за допомогою численних програм, наукових проектів. Японія є однією із провідних країн у науці саме тому, що науковець та його доробок вважається надбанням країни, держава робить усе можливе, щоби мотивувати і реалізувати розвиток тієї чи іншої галузі.

Чи має академічну свободу японський викладач?

— Так, японський викладач має академічну свободу. Головне, щоб дослідження було в рамках роботи кафедри, на якій ти працюєш. У моєму випадку це мовознавство, зокрема, я продовжую займатись соціолінгвістикою — наукою про взаємодію мови та суспільства. Як я згадувала, в Україні я досліджувала питання мовної політики Японії, тож сьогодні я продовжую цю сферу, цікавлюсь також питанням мовних меншин Японії, включно з українською, досліджую історію японської національної мови. Наприклад, Японію прийнято вважати монокультурним, моноетнічним і монолінгвальним суспільством. Однак не всім відомо, що становлення японської національної мови та її літературного стандарту є відносно нещодавнім процесом. Наприкінці XIX — на початку XX століття в японському суспільстві функціонувала така велика кількість територіальних і соціальних діалектів, що жителі різних регіонів мали труднощі в порозумінні одне одного. Крім того, існувала й значна відмінність між усним мовленням та письмом. Саме тоді японський уряд розробив ідею «одна держава, одна нація, одна мова», згідно з якою модернізована японська мова та її уніфікований літературний стандарт стали символом японської нації і засобом формування національної ідентичності японців. Я вважаю, що нам цього варто повчитись у японців.

Чи багато японців знають англійську?

— Ситуація непроста. Японія — це країна «Великої сімки», яка задає тренди розвитку світової економіки, політики і науки загалом, тому вивченню англійської мови надають великого значення. Вона є основною іноземною мовою, яку вивчають у школі. Уряд Японії розробляє і всіляко популяризує унікальні програми вивчення англійської. Однак англійська та японська належать до різних мовних сімей, вони абсолютно відмінні фонетично, лексичною й синтаксично, що ускладнює її швидке опанування японцями порівняно, скажімо, з українцями. Крім цього, варто зазначити, що японське суспільство вважається моноетнічним і монолінгвальним, де 98% населення спілкується лише японською, що також не сприяє активному використанню англійської в побуті.

«ЯПОНСЬКИЙ СТУДЕНТ БІЛЬШЕ ДИВИТЬСЯ І СЛУХАЄ, АНІЖ ГОВОРИТЬ»

— А якщо порівнювати українського та японського студента, які вони?

— Український студент — це незалежний студент з притаманними українцям рисами індивідуалізму та відчуттям свободи, який дозволяє ставити і коректні, і некоректні запитання викладачеві. Японський же студент — це студент, який більше дивиться і слухає, аніж говорить. Небагато студентів ставлять запитання в кінці лекції, мало студентів піднімуть руку і скажуть, що вони чогось не зрозуміли. Це зумовлено ментальним кодом групової свідомості, де не заведено привертати зайвої увагу до своєї особи, а радше рухатися в руслі групи. В Японії поширена культура «сорому», тут заведено уникати неприємних моментів.

Крім того, порівняно з Україною, в Японії нетиповими є шпаргалки чи списування під час екзамену. В Україні це схоже на гру: викладач знайде чи не знайде шпаргалку. В Японії ж за списування тебе можуть відрахувати з університету. Крім того, японське суспільство відоме своєю чіткою ієрархічною структурою, а відтак взаємини викладача і студента є ієрархічними: учитель — учень. Японський студент ніколи не ставить під сумнів свою оцінку, визначену викладачем.

Як тобі вдалося інтегруватися в японське суспільство?

— Моя інтеграція була досить послідовною. До 2016 року я пройшла кілька стажувань, зокрема в університеті Судзука (м. Цу), в Інституті японської мови Японської фундації (м. Осака), в університеті Ямаґучі (м. Ямаґучі). За роки студіювання японської мови я маленькими кроками пізнавала, як функціонує японське суспільство, дізнавалась про основні суспільні норми та моральні засади, яких варто дотримуватися, живучи в цій унікальній країні. Адже, крім хороших знань мови, які зазвичай відкривають двері до будь-якого суспільства, у випадку Японії потрібно розуміти й чітко дотримуватись їхніх принципів: відповідальність не лише за себе, а й людей, з якими ти працюєш, вимогливість до себе, дотримання субординації у спілкуванні, «читання між рядків», де потрібно вловлювати натяки на деталі.

«ПОКИ ТИ ГІСТЬ, ТИ НЕ В СИСТЕМІ»

— В Японії існує «культура гостя»...

— Саме так. Гостя дуже шанують і намагаються показати лише все найкраще, що у них є. Сьогодні в японському суспільстві дедалі більше набуває поширення культура гостинності, яку позначають терміном «омотенаші». Варто зауважити, що це відносно нове поняття (з’явилось в останнє десятиліття), яке японці успішно впроваджують, зокрема, й в туристичному бізнесі. Однак ситуація буде іншою, коли ти намагаєшся стати частиною японського суспільства. Є свої випробовування та правила системи, які необхідно прийняти, адже поки ти гість, ти не в системі. Мені також довелося звикати до цієї системності, а найскладнішим випробовуванням виявилося японське академічне середовище, яке до початку роботи було знайоме мені лише як міжнародному студенту, відтак гостю. Довелося засвоювати нові для себе поняття і засади японського викладача.

Що це за засади?

— По-перше, це факт, що студент — до певної міри гість університету (погодьтеся, в Україні все радше навпаки). І ти як викладач несеш відповідальність за кожного свого студента. Як я сказала, в Японії надзвичайно розвинуте поняття відповідальності. Якщо університет бере на навчання студента, ми відповідаємо за його вибір навчатися саме тут. Це відповідальність не лише за якість освіти, а й за його запит пошуку себе, за те, що він очікує упродовж чотирьох років навчання, чи дійсно навчання на цій кафедрі — це його покликання, якщо так, то як ми, викладачі, можемо це розвивати. І в цьому, на мою думку, різниця українського та японського академічного світу. Викладач у Японії — це ще й ментор.

По-друге, крім викладацької й наукової діяльності, на викладача припадає також чимала адміністративна робота. Наприклад, я зараз курирую співпрацю між Ібарацьким християнським університетом і нашим університетом-побратимом у Південній Кореї, працюю над налагодженням співпраці з українським університетом, зокрема ЛНУ ім. І. Франка.

Чи справді в Японії досі існує практика пожиттєвого найму на роботу?

— Так, в Японії і в академічній сфері, і в бізнес-сфері є реалія пожиттєвого контракту, який ти підписуєш з організацією.

І що передбачає підписання цього контракту?

— Він гарантує те, що до настання пенсійного віку (60 років) підприємство чи організація зобов’язується утримувати тебе як працівника, а ти, у свою чергу, обіцяєш працювати на благо організації. Відповідно до такого контракту ти соціально захищений, тому що за тебе беруть відповідальність як за спеціаліста. Хоча це не означає неможливості зміни місця праці та укладання нового контракту. Світ нині динамічний, і змінюється все, в тому числі й така система найму. Дедалі частіше практикується зміна місця праці з метою кар’єрного зростання.

«КУЛЬТУРА СОРОМ’ЯЗЛИВОСТІ ТА ОСОБЛИВОЇ ПОВАГИ»

— Якими категоріями можна було б описати японську культуру? Ти сказала про «культуру сорому», що ще особливого впадає в очі?

— Якщо лаконічно підсумувати, то це культура сором’язливості та особливої поваги, культура недосказаності, відповідальності. Ці принципи чітко відображені в самій японській мові. Щодо сором’язливості, то в японській мові існує унікальна система форм ввічливості, яка не характерна європейським мовам. Це неи?трально-ввічливі, гоноративні (так звані шанобливі) й депреціативні (або «скромні») форми. Люди, котрі вивчають японську, добре знають, наскільки складно «шанобливо підняти» співрозмовника і «скромно опустити» себе за допомогою системи спеціальних суфіксів. Адже справді досить складно вербально передати те, чого не існує в поняттєвій системі твоєї рідної мови.

Щодо недосказаності й натяків, то в японській мові використовується мінімум мовних засобів для передачі думки, решта співрозмовник часто здогадується з контексту. Для прикладу: якщо тебе запросили на каву, а ти не можеш піти, то, скажімо, в Україні ти чітко відмовиш і поясниш причину, тоді як у японській мові тобі досить сказати: «Вибач, це складно». Тобто існують фрази-кліше, які знімають з тебе необхідність пояснювати деталі. Саме тому про японців часто кажуть, що вони ніколи не кажуть «ні». Вони це просто роблять завуальовано. Це одна з причин, чому людям західного типу мислення інколи не зрозуміло, про що японці мовчать. Щодо відповідальності, то краще недоговорити, аніж сказати зайве. Японці дуже прискіпливо ставляться до обіцянок. Ухилення від обіцянки підриває всі подальші стосунки.

Японія — це культура чистоти. Перебуваючи тут, на вулицях я не побачила ні сміття, ні смітників...

— Так, це культура чистоти. Японці — неймовірно організовані люди, сміття — це відповідальність перед суспільством. Якщо я насмітила, я мушу прибрати, а щоб не прибирати, я мушу не смітити. Ви практично не побачите сміттєвих урн на вулицях міста: японці несуть сміття додому, де сортують його на певні види й викидають окремо у встановлені дні. Відповідальності за чистоту навчають з дитинства. До речі, в японських школах діти самі прибирають за собою, в тому числі й у шкільних вбиральнях.

«ЯК ЛЮДИНА ВІДДАЄТЬСЯ ФІРМІ, ТАК І ФІРМА ВІДДАЄТЬСЯ ЛЮДИНІ»

— Розкажи про працеголізм. Це стереотип чи це дійсно так?

— Так, справді, японці багато працюють, особливо чоловіки. В Японії, переважно, восьмигодинний робочий день, але якщо ви працюєте над проектом, який потрібно закінчити і ви не встигаєте, тоді доведеться залишитися працювати понаднормово. Це так звана етика понаднормової праці. Однак варто розуміти, що понаднормова робота оплачується додатково за вищою погодинною ставкою, аніж у нормальний робочий час. Відомо чимало випадків, коли люди не витримували понаднормових навантажень, тому сьогодні ситуація з понаднормовою роботою в країні дещо змінюється. Чимало компаній впроваджують нові робочі графіки: наприклад, великі фірми, незважаючи ні на що, двічі на тиждень завершують роботу о 17.30, а в інші дні, якщо все ж потрібно залишитись на роботі довше, то найпізніше до десятої вечора, коли комп’ютерна система вимкнеться автоматично.

При цьому варто додати, що в Японії не стоїть питання про те, що важливіше: фірма чи сім’я. Фірма й сім’я перебувають приблизно на однаковому щаблі значущості. Адже без фірми ти не прогодуєш свою сім’ю (в японських сім’ях багато жінок залишають роботу після одруження або ж працюють неповний робочий день). Фірма — це також, можна сказати, сім’я з чітко розділеними обов’язками. Якщо ти працюєш і твоя робота має гідний результат, це позначиться на зарплаті й кар’єрному зростанні.

Японці цінують своїх працівників. Як людина віддається фірмі, так і фірма віддається людині.

Завершуючи наш діалог, хочу побажати тобі успіху в реалізації наукових проектів, які формують позитивний образ України у світі.

Ольга КВАСНИЦЯ, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка, Токіо
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ