Як в нації вождя нема, тоді вожді її — поети.
Євген Маланюк, український письменник, поет, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик

Навчання заради себе, а не диплому

В Україні зростає вмотивованість студентів до навчання у вишах
27 жовтня, 2020 - 12:07
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Українське студентство вчергове опитали щодо мотивів навчання у вишах, пріоритетів у виборі професії, закладу тощо. Якими цінностями керуються українські студенти, обираючи професійний шлях, навчальний заклад, чого чекають від вищої освіти? Про це «Дню» розповіла освітня експертка неурядової організації CEDOS Тетяна ЖЕРЬОБКІНА.

— Тетяно, чи зростає у вступників вмотивованість до навчання, чи багато ще обирають вищу освіту заради диплома і традиції?

— Ми проводили дослідження з дослідницькою агенцією Info Sapiens. Опитали дві тисячі студентів і студенток першого курсу бакалаврської програми денної форми навчання в усіх обласних центрах і менших містах, які вступили на базі повної загальної середньої освіти. Результати — репрезентативні для всіх міст України. У 2016 році ми досліджували соціально-економічного портрету студентства: чому вони ідуть здобувати вищу освіту, яке їхнє матеріальне забезпечення тощо, а зараз закцентувалися на переході зі школи до університету — чому випускники шкіл після закінчення школи обирають таку траєкторію, як український університет.

Щодо мотивації, то дані відповідають тим, які ми отримали у 2016 році: основний орієнтир — подальше працевлаштування. Так каже 59% — вони хочуть отримати хорошу роботу з високою заробітною платнею. 45% орієнтувалися на те, щоб отримати знання і навички для обраної професії. Це означає, що вони вже визначилися, ким би вони хотіли працювати, і тепер вважають, що їм потрібно отримати кваліфікацію і досвід. Названо ще такі мотиватори, як особистісний ріст — 33%. Також були й не зовсім вмотивовані студенти: 35% вступили, щоб отримати диплом, 16% — щоб відчути досвід студентського життя, стільки ж — щоб переїхати у місто, бо наполягла родина. Варто зауважити, що респонденти могли обрати кілька відповідей. Зрештою, орієнтація на майбутнє  працевлаштування і бажання розвитку — це доволі позитивні результати.

Ви також звертали увагу на питання року перерви після школи, наскільки це важливий рік, адже 12 місяців — це багато, кому хочеться «втрачати» час?

— Аби мати більш повну картину, ми також запитували про ставлення студентів до року перерви, вступ за кордон і профтехосвіту. З першокурсників 84% навіть не розглядали варіант, аби взяти перерву після школи. Під перервою ми не маємо на увазі байдикування: це робиться з метою краще підучитися і здати ЗНО, або розібратися у виборі професії, чи поїхати за кордон на стажування. У суспільстві є стереотип, що за рік перерви після школи молода людина все забуде і перехоче вчитися. Потрібно змінювати цей орієнтир і розглядати його як рік можливостей — щоб потім ефективніше вкласти свої ресурси в навчання, зробити більш свідомий вибір.

Щодо вступу за кордон, то, у зв’язку із пандемією, це стало складніше зробити. Серед тих, хто почав навчатися на першому курсі бакалаврату, 82% взагалі не планували вступати за кордон. Серед тих, хто все-таки хотів навчатися за кордоном, але залишився в українському університеті, основною причиною невиїзду за кордон стала  неспроможність фінансова або незнання мови, або не розібралися із інформацією, спізнилися.

Якими критеріями керуються випускники шкіл у виборі вишу?

— Більшість орієнтується на навчання — через спеціальність, яка там є (40%), 36% — на престижність навчального закладу, 28% вступили, бо в обраному виші — висока якість навчання. Були такі фактори — можливість потрапити на бюджет (15%), близькість до місця проживання — 19%. Варто говорити про деякі нерівності. Випускники шкіл із сільських місцевостей чи маленьких містечок не мали іншої опції, як переїжджати до іншого міста, щоб здобувати вищу освіту. В умовах карантину ця нерівність поглиблюється, тому що знижується можливість пересуватися. Тут можна згадати наболілі дискусії про скасування ЗНО. Я б хотіла наголосити на неприйнятності навіть такого обговорення, тому що ЗНО надає рівні умови для участі у конкурсі. З іншого боку, зараз, на щастя, заява на конкурс для вступу у виш подається в електронному форматі, що значно полегшує процедуру.

Чому ыабітурієнти обирали ті чи інші професії — за якими критеріями ?

— Вступають на спеціальність тому, що їм це цікаво, чи орієнтуючись на професію (48%), критерій престижності відзначили 34%, можливість отримувати високі зарплати — 27%. Ще третина обирали спеціальність, яка більш зрозуміла для них. Був менш усвідомлений фактор: 16%  першокурсників хтось порадив певну професію.

   Зазначу, що, на жаль, сьогодні немає факторів впливу на мотивацію старшокласників — якогось інструменту від держави, який би допомагав робити усвідомлений вибір. У школах якщо і проводиться профорієнтація, то тести не є корисними чи інформативними для школярів. Можливо, вони підтвердили чийсь вибір, але не допомогли розібратися з ним. І чи взагалі людині потрібна вища освіта. З іншого боку, діти орієнтуються на працевлаштування, проте у них немає інформації про запити на  ринку праці. Кілька років Міносвіти пропонувало запровадити моніторинг працевлаштування випускників університету. Це б дало розуміння, який університет надає можливості для подальшого ефективного працевлаштування, чи є зв’язок із роботодавцем, чи забезпечується практика тощо. Цього наразі немає, цей інструмент потрібно впроваджувати.

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 
Рубрика: