«Не стояти осторонь цих подій»

Оксана Волянюк кілька років разом із родиною у зв’язку зі службовими обов’язками батька жила в Німеччині. Там навчалася у школі, стала студенткою Рейнського університету Фрідріха Вільгельма у Бонні. Тамтешня освітня система вразила демократичністю. Тільки лекції — жодних практичних занять і жодних конспектів. Відвідування в університеті вільне. Та чи не найцікавішим і гідним наслідування у вишах є система складання іспитів. Усі екзамени складають письмово. І що найголовніше, ніде не «світиться» прізвище студента. На аркуші ставиш свій номер, і жоден викладач не знає, хто за ним стоїть. Тому при оцінюванні жодної ролі не відіграє суб’єктивний фактор, і про хабарі не може бути й мови.

Оксана Волянюк провчилася у Бонні один рік, а потім перевелася до університету у Дегендорф біля Мюнхена. Навчання в Німеччині потихеньку наближалося до завершення. І Оксана була переконана, що залишиться в Європі. Одразу після закінчення бакалаврату вступила на магістратуру в цьому ж університеті. Вона саме готувалася до магістерської дипломної, коли українці повстали проти режиму Януковича. Замість того щоб спрямувати всі зусилля на навчання, вона стежила за буремними подіями в Україні. Каже, що інформація з німецьких телеекранів була викривленою і дуже схожою на російську пропаганду. Тому годинами просиджувала в Інтернеті, аби не пропустити жодної події тих днів. Її однокурсники по-різному ставилися до подій в Україні: хтось щодня запитував, що там нового, а хтось просто слухав, що розповідає їхня українська товаришка. Німецькі студенти були шоковані тим, що їхнє телебачення необ’єктивно висвітлює події на Майдані, а згодом і на сході України...

Був березень 2014 року. Оксана поїхала до своєї подружки у Францію. Там вони вже разом стежили за подіями в Україні і переживали ті страшні дні і ночі. Саме тоді Оксана твердо вирішила: повертається додому.

Вдома дівчина зайнялася волонтерством. Разом із другом організувала допомогу для військових у зоні АТО. Усе почалося з її 200 та Роминих 400 гривень. А потім вони кинули клич у «Фейсбуці», і вже на сьогоднішній день вдалося зібрати майже 45 тисяч гривень. На ці гроші молоді патріоти купують такі необхідні на війні кевларові каски. Довго шукали, де можна їх придбати. І знайшли аж у Чехії. Організували придбання та доправку в Україну. А ще — закуповують кровоспинні препарати для поранених і через офіційного представника 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади передають у гарячі точки в зоні АТО.

Дівчині вдалося налагодити контакт з українською діаспорою в Німеччині, звідки надходять кошти для потреб українських військових. Оксана розповідає, що спілкувалася з однією родиною українців у Німеччині: він родом із Кременчука, дружина — із Черкас. Була вражена, наскільки обоє «нашпиговані» російською агіткою: жодних «зелених чоловічків» у Криму не було, російських військових на сході немає тощо. Проте, зрештою, і вони передали гроші на підтримку української армії.

На запитання, для чого їй це потрібно, Оксана відповідає: «Я змушена була повернутися в Україну, бо відчувала, що нині я потрібна вдома. Якщо сьогодні не захистити незалежність України, то де буде наша Батьківщина?! Коли я повернулася додому, то відчула, що це — моє, рідне. Ніде ти не почуваєшся так вільно, як удома. І я щиро вірю, що ми вийдемо з цієї кризи і з війни дуже скоро».

У цьому її переконав досвід Грузії. Перебуваючи там на стажуванні, вона на власні очі бачила, які разючі зміни сталися за дуже короткий період. І коли побувала там вдруге, втретє — усе змінилося: і люди, і політики, і настрій.

«Нині ми, молоді люди, не повинні стояти осторонь цих доленосних подій, а робити все, що в наших силах, аби Україна була нічим не гіршою, а ніж Німеччина чи будь-яка інша країна Європи», — підсумовує Оксана.