Нас послано тільки пророкувати воскресення мертвих і будить сонних. Се наше діло.
Пантелеймон Куліш, український письменник і громадський діяч

Необхідність координації

Підсумки круглого столу «Меценат — для українського суспільства: протистояння гібридній війні»
10 грудня, 2018 - 17:24
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Ініціативи газети «День» неодноразово випереджали час. Зокрема, книга «Повернення у Царгород» з’явилася за три роки до актуалізації питання Томосу. Такою ж подією, що спрямована у майбутнє, виявилося створення Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День». Ще на Львівському книжковому форумі 2012 року партнер газети, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірина КЛЮЧКОВСЬКА сказала: «15 років «День» робить дуже багато для суспільства. Час уже суспільству зробити щось для «Дня». Слова були почуті, і ця справа об’єднала навколо себе науковців, освітян, істориків, письменників, журналістів, представників українського бізнесу та інших.

Цей приклад важливий також тим, що це зразок об’єднання заради творення, а не для захисту. Творення інформаційного фронту, підтримки книг, які, як розповідає головний редактор газети «День» Лариса ІВШИНА, надають «систему координат першочергових праць для перенавчання суспільства»; «Маршруту №1», який дає змогу по-новому подивитися на українські міста й містечка, і багатьох інших ініціатив, кожна з яких підтримує і творить інтелектуальний імунітет проти маніпуляцій.

Фоторепортаж

Однак, як влучно зауважує Лариса Івшина, «так чи інакше, всі борються наодинці, і нам здається, що нас так багато і ми все можемо. Але нам потрібно опанувати державу й державні механізми, щоб разом значно посилити наші труди. Тому що меценатам має бути сприяння від держави, водночас бізнес має бути активним у тому, щоб інтелектуально суспільство заряджати. Без цього не буде тої духовної сфери, яка допоможе нам вирішити всі питання: державотворчі, економічні та інші й виграти. Росія вкидає колосальні ресурси не тільки в Україну. А як було в Україні, ми бачили — на наших екранах масово йшли не тільки «Менти», а й «Спецназ». І тепер цей спецназ на голови людей висадився в Азовському морі. Ця легковажність, інертність в інформаційній роботі й гуманітарній політиці оплачується кров’ю. Щоб цього не допускати, потрібно на ранніх підступах бачити знаки тривоги. І дякувати тим, хто долучається, щоб стримувати».

Тож шосту річницю створення Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День» було вирішено відзначити круглим столом на тему: «Меценат — для українського суспільства: протистояння гібридній війні», щоб обмінятися досвідом і актуалізувати нарешті питання меценатства в суспільстві.

РІЗНОМАНІТТЯ ЧИ МОНОПОЛІЗАЦІЯ?

Круглий стіл розпочався з юридичних умов для меценатства, що, як зауважив письменник Михайло Слабошпицький, дуже на часі, оскільки маємо хаос у цій сфері, конфлікт законів. Натомість громадський діяч Олесь Доній навів приклад видання «Записок Наукового товариства імені Тараса Шевченка», коли не було жодного законодавства щодо благодійності, але все-таки меценатство існувало й підтримувало стратегічні форпости української культури.

На його думку, для оптимізації українського меценатства потрібно звернути увагу на такі моменти. «Я скептик щодо державних інституцій — у них є свої завдання. Разом з тим це не означає, що не потрібно на них тиснути — потрібно. Ту ж саму продукцію газети «День» можна було б і треба закуповувати для шкіл, бібліотек... І не тільки газети «День», — аналізує Олесь Доній. — Але чому не робиться? У держави є інші інтереси. Тому, мені здається, набагато важливіше говорити про демонополізацію. Бо ми скочуємося до російської ситуації з українською мовою, з антиросійською риторикою — монополізм та одержавлення в усьому. І це є неукраїнський шлях. Бо український шлях — це розмаїття. Український шлях — це не пірамідальна структура, а горизонтальна».

Однак можливостей для такої взаємодії стає дедалі менше. Як поділився громадський діяч, їм довелося закрити свої проекти, оскільки дрібний та середній бізнес не може їх підтримувати. «Натомість влада зосереджує всі зусилля і, зокрема, фонди, той самий президентський фонд. Вони, мабуть, хочуть, щоб вся українська меценатська діяльність асоціювалася з ними. Чи будуть ці фонди робити щось хороше в царині культури? Безперечно. Але це означає, що іншим не дозволяється або унеможливлюється це робити. І це є типовий російський шлях монополізації». Так само невтішні новини повідомив і генерал, голова ТО «Музичний батальйон» Валерій СУБОТІН: «Цього року почався масовий наступ на волонтерський рух з боку Міністерства оборони. У ньому повинні завдячувати волонтерському, добровольчому руху, а його активістів заганяють у рамки, інструкції». Можливо, мається на увазі, що існує прагнення інституціоналізувати волонтерський рух, однак, схоже, методи для цього процесу були обрані невдалі.

«НАВЧИТИСЯ СТВОРЮВАТИ ВЕЛИКЕ УКРАЇНСЬКЕ КОЛО З ГУМАНІТАРНОЇ СФЕРИ»

Логічним постає питання, що потрібно робити, як можна цьому запобігти. Олесь Доній запропонував: «Критикувати, вимагати, щоб держава щось робила — так. Але я прихильник того, щоб і робити альтернативу — потрібно налагоджувати співпрацю одне з одним, зокрема економічну: навчитися купувати книжки, диски одне одного і навчитися рекламувати. Це в наших силах. І в цьому плані цей круглий стіл, мені здається, буде однією з основ такої діяльності — навчитися створювати велике українське коло з гуманітарної сфери і допомагати одне одному». Роль такого експертного кола важлива ще й тому, що «якщо ми хочемо внести українську історію в гуманітарну політику або будь-яку іншу гуманітарну місію, популяризувати українську мову і наш гуманітарний простір, то це треба робити якісно, щоб не виставити українство на посміховисько, аби це не використала і пропаганда, і самі люди не відторгнули цього», — додає доктор історичних наук Павло ГАЙ-НИЖНИК.

Основою для співпраці, на думку Лесі ВОРОНЮК, засновниці проекту «Всесвітній день вишиванки», має бути довіра, повага, досвід. Вона акцентує увагу: «Громадські організації, волонтери також повинні дуже відповідально ставитися до своєї роботи, бо ми відчуваємо, що коли бодай раз отримаємо підтримку й не виправдаємо довіри, коли наш проект буде невдалий або неякісний, то ми позбудемось друзів. Це ще більше спонукає нас працювати якісно й відповідально». Особливо, якщо йдеться про необхідність підтримки у гранично короткий термін, коли меценатство стає чи не єдиним виходом: «Меценатство в Україні важливе тим, особливо в добу гібридної війни, що це поміч швидкої сили та дії. З державними інституціями не все так критично погано: створюються програми, на які можна подаватися і час від часу отримувати фінансування. Але це питання півроку, дев’яти місяців чи цілого року. А якщо ми в інформаційному чи культурному полі бачимо якийсь глобальний закид з боку ворога і як культурна платформа маємо волю швидко дати відповідь у культурному контексті, то, безсумнівно, маємо також працювати з меценатами. Ми мусимо звертатися по швидку допомогу, бо часу зволікати немає».

Під час круглого столу було порушено й питання подяки меценатам. Письменник Віталій КАПРАНОВ навів такий приклад: «Читаєш Чикаленка й бачиш, що Грінченко його називає жлобом, що він недоплачує, хоч може більше платити... Проблема насправді глобальна, сьогодні та ж історія: беремо у людей гроші, а потім кажемо, що вони нам недоплатили. Тому думаю, що нам усім варто намагатися формувати комфортну ситуацію для меценатів, бо не всі такі герої, як Чикаленко. Хтось почує на свою адресу «жлоб» і піде собі». Михайло Слабошпицький так само наголосив на цьому, стверджуючи, що благодійникам дуже важливо розуміти мету, на яку вони дають гроші, і результат, який це приносить. Він розповів, що вони просять дітей, які одержали нагороди від українців із США, написати їм листа, подякувати. Простий начебто жест, проте, мабуть, так і будується культура вдячності.

КООРДИНАЦІЯ ДІЙ ДЛЯ ПОСИЛЕННЯ ОДНЕ ОДНОГО

Ще одна причина необхідності змін для покращення умов для меценатства — нині, як зазначає Ольга Касьян із Цивільного корпусу «Азов», багато людей потребують соціальної адаптації. Про це на круглому столі розповіли волонтери і психологи, які безпосередньо мають справу з цими викликами. За словами Олени Рекун із благодійного фонду «Захист України», допомоги потребують люди похилого віку, які практично ізольовані в суспільстві: одними курсами з комп’ютерної грамотності це питання не вирішиш. А волонтер із Литви Олександр Іваньков наголосив на необхідності роботи з дітьми, оскільки вони ще тільки формуються, натомість старше покоління змінити складно. Ольга Протасова, психолог-волонтер, відзначила, що частково це вже здійснюється, наприклад, ініціативою «Покоління майбутнього» для дітей, які стали сиротами, напівсиротами через війну на сході. У цьому допомагає американська діаспора: дітей возять на психологічну реабілітацію, а потім намагаються скоординувати з сім’ями на заході, які готові допомогти.

Проте, на жаль, допомога з часом зменшується. Це лише підтверджує слова Павла Гая-Нижника: «Дуже важливо, що є меценатські рухи, але проблема ще й у тому, наскільки меценатів вистачить... Тому питання скоординувати загальні дії, щоб дослухалася держава, є дуже актуальним». Першим кроком до цього і став круглий стіл, організований Благодійним фондом сприяння ініціативам газети «День».

Марія ЧАДЮК, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments