Всяка диктатура вільного слова не терпить
Сергій Єфремов, український громадсько-політичний і державний діяч

Новорічна подорож в ікебану

27 грудня, 2002 - 00:00

Ікебана — давнє японське мистецтво, в перекладі це слово означає «жива квітка». Агресивні японські самураї, перейнявшись півтисячоліття тому ідеєю гармонії, зметикували, що сила не лише в мордобої, а й у красі. І почали регулярно трансформувати свою силу в естетико-ботанічне русло.

Із цим дивовижним видом мистецтва я ознайомився на двох заняттях у Японському центрі при Києво-Могилянській академії. Курси ікебани проводили дві молоді привабливі жінки: киянка Тетяна Надбережна й Анжела Лобастова з Молдови.

В Україні, слід сказати, це не чоловіче, а жіноче мистецтво. Крім мене, у безкрайньому жіночому морі знаходилося ще двiйко чоловiкiв.

Анжела у вступній промові пояснила головні принципи побудови композиції: симетрія — асиметрія, головний елемент — другорядний, ритм — аритмія, принцип рівноваги. Важливими є й такі поняття, як лінія, маса, площина. Ядром для створення ікебани є основні гармонічні закони.

Першим завданням був «сніг». Але сніг тоді ще не випав, і ця тема аж ніяк не надихала мене. Взагалі, хоч би що людині доручили зробити — вона видасть те, що зараз в неї на душі. А мене у той момент хвилювала тема любовного трикутника.

Оскільки я прийшов без заготовленого рослинного матеріалу — довелося вдатися до дрібних крадіжок. Вельми екзотичну рослину мені люб’язно надала Таня Надбережна. Це був пурпуровий очеретоподібний конус. Я відразу зрозумів, це — коханець. (Попереджаю, що не запам’ятовував назви рослин. Вони такі складні, що дуже подовжили б статтю. Тому користуюся своїми. Та й не у назвах річ, а у формі й змісті.)

Потім я схопив щось схоже на листок лопуха — чудове втілення жіночої суті. У середній частині начебто горнеться, а верхівка — хоче втекти. Дрібні симпатичні квіточки в чомусь пухнастому — жіноча легковажність, на кшталт ранкової завивки плойкою перед дзеркалом. Таня підкинула ще кілька небачено-екзотичних, фіолетово-синіх квітів без стебел — метелики. Це — дамська романтичність. Суміщаємо лопух (піти — залишитися), дрібненькі квіточки в пухнастому (легковажність), у них квіти-метелики (романтичність) і — жіночий портрет готовий!

Щось на зразок чоловіка або колишнього кавалера — товсте міцне гіллясте стебло, геть усе вкрите колючками. Воно стоїть між очеретоподібним «коханцем» і «жінкою». Колючий — з одного боку, захист для жінки, з другого — напасть.

Дівчина Маша для «коханця» позичила ще кілька червоних гілочок, що втілюють руки, що тягнуться до коханої. Загалом напружений любовний трикутник вийшов — приємно подивитися. На зразок «Анни Кареніної», «Кармен» або сучасних кінодрам іспанця Альмадовера.

Маша склала щось абсолютно протилежне за настроєм, під умовною назвою «Щасливе кохання».

Дівчата на курсах роблять композиції просто чудово — от лишень не можуть розповісти, ЩО Ж ЦЕ ТАКЕ? А мені, з чоловічою аналітикою — це запросто. Колектив і я виявилися корисними один для одного.

У «Щасливого кохання» все парне: рожеві кульки у сіточці, рожеві трояндочки у вазочці, от тільки з двох білих паперових листків — один явно зайвий. Маша над цим довго міркувала. Я запропонував їй бути безпощаднішою. Коли зайвий листок вилучили, виявилося, що листочок, що залишився, теж парний — сітці.

Бачу одну вельми забавну композицію й запитую її автора — молоду жінку з короткою зачіскою: «У вас діти є?» — «Так, — відповідає, — дочці три роки». — «Ось вона», — кажу, показуючи на її ікебану: маленька помаранчева повітряна кулька, такого ж кольору кошлата гвоздичка, і всілякі кошлаті трави — все вихрясте, безладне й стрімке. «Як звати дочку?» — уточнюю. Вона, хитро: «А ви здогадайтеся». — «Ну, це вже занадто», — здався я. — «Юля». Тут я зметикував, що в принципі можна було здогадатися — настільки композиція нагадує дзигу.

Наступного дня всім доручили зробити щось новорічне.

Та ж симпатична жінка, мама трирічної дівчинки, показує нову річ і таким же лукавим тоном запитує: «Ну й що це?»

Ікебана являє собою два музичні диски на вазі у квітковому ореолі. «Очі вашого чоловіка, — відповідаю. — Вони на Новий рік стежитимуть за вами. І вдень, і вночі».

Вона, ображено-дитячим тоном: «Це — сова». — «Я й не заперечую, — кажу, — вдень спить біля телевізора, а вночі...» — «Та ну вас», — засміялася вона.

Маша тепер зробила композицію під умовною назвою «Щасливе кохання в домі». Тобто свято з коханим на двох. Знову дві трояндочки, але криваві. Тобто кохання свіже, ще димиться. Поруч щось схоже на тин, на якому два золоті листочки. Причому, коли я їх фотографував разом, помiтив, що вони утворили серце. «А це що? Поясніть», — тикнула Маша пальчиком у листок, який бережно огортав трояндочки, — «Це, — кажу, — бажання вберегти своє кохання». — «Логічно», — сухо промовила вона. — «А хто Він?» — нахабно поцікавився я. — «Чоловік, товариш і брат!» — гордо виголосила дiвчина.

Мені дісталася розвалина моєї вчорашньої ікебани плюс дивна рослина, схожа на птаха. Відразу спало на думку зробити композицію «Фенікс».

Фенікс — символ оновлення, відродження з попелу, із сильними крилами, що здіймаються по дузі.

Але крило — тобто вчорашній лопух — було одне. Його «врівноважили» чимось хвойним, що було цілком «ікебанним», естетично парадоксальним рішенням. Анжела, щоб йому «шию закрити», поставила у вазу дві жовті квіточки. Вони й мені припали до душі — лапки містичного пернатого. А ось щодо виправлення майстром Машиного «Щасливого кохання в домі» — вона його дуже змінила психологічно. Анжела розвела золоті листочки на тину. В результаті, звичайно, вийшло по-своєму цікаво й гарно. Однак це вже було «красиве розставання», а не «щасливе кохання».

Природу речей обдурити важко. Приховати свій стан або натуру. Підбираєш квіти, зазвичай повторюючи енергетичний візерунок, який зараз усередині. Жінки не можуть пояснити, ЩО вони роблять, їм бракує чоловічої логіки, зате вони творять САМЕ ЖИТТЯ, тоді як чоловіки — створюють АЛЕГОРІЇ. Приклад.

Студентка Юля, як і я, не принесла «матеріалу». Вона десь добула чорну гілку, схожу на саксаул. Я їй порадив обгорнути її яскраво-червоним дощиком у вигляді змія-спокусника. Мене захопила біблійна тематика. Юля цей дощик примощувала і так і сяк — але все їй щось не подобалося. «Змія» вона прибрала й почала тулити білі квіточки. «Почалася жіноча «розмальовка», — розчаровано подумав я. І пішов в іншу кімнату фотографувати готові ікебани. Коли я повернувся, Юлі вже не було. Але те, що вона спорудила, — мене приголомшило. Її саксаул — зацвів! У пустелі! Під ним вишукано розташувалася тендітна яскраво-червона трояндочка! Їй-богу, навіть найсуворіший самурай, спостерігаючи цю сцену, — заплакав би!

У когось новорічною ікебаною був фенікс, у когось чоловік з дочкою, у когось щасливе кохання, а викладач Тетяна Надбережна зробила шикарний трищогловий фрегат. Корабель у майбутнє!

Ті, в кого, скажімо, роботи виходили не дуже закінченими, — все одно несли емоційний заряд радості. Наприклад, одна жінка — фарбована блондинка iз завитими локонами — спорудила щось неймовірне: купа ялинкових гілок, тюльпанів, скручених дощиком. І все ж таки від цієї плутанини віяло настроєм під умовною назвою «Здрастуйте, любі гості!» Було зрозуміло, що вона гостинна й щира людина. І хоч би там хто завітав до неї в Новорічну ніч — голодним і сумним не залишиться. Чого бажаю й усім читачам!

Костянтин РИЛЬОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: