Заклопотаний підготовкою до святкового концерту до Дня незалежності
України, заввіділом культури Нововоронцовської райдержадміністрації Микола
Синьогуб обдумував репертуар, вносячи до реєстру творчі колективи й окремих
виконавців.
— Мій вам прівєт! — зненацька долетіло від дверей кабінету. — Нє узнайотє!
Начальник районної культури від здивування мало зі стільця не впав:
— Вєрка!
Перед ним стояла міфічна й така земна, знаменита й майже безсмертна
провожата! Український Вергілій у картатій спідниці! За розгубленістю —
цікавість. За чоловічою звичкою, ковзнув поглядом по ногах: «Щось занадто
криві й товсті»... А потім — на обличчя: «Чому ж ця Вєрка така... ряба?».
Згадав когось із античних мудреців: «Не кожний, хто з великими вухами,
віслюк». І запропонував:
— Ти... Ви... Той... покажіть ліцензію.
— Какиє могут бить сомнєнія? Я щойно з Києва: прибула повеселити мєсную
інтелігенцію і селян по оччєнь сходной ценє...
При цьому велика актриса зашарілася, зірвала стоп-кран і пообіцяла М.Синьогубові
за годину «притарабанить ліцензію». І наче в воду впала. Випірнула дама
з товстими ногами на місцевому пляжі, повеселила публіку і, ускочивши в
авто з полтавськими номерами, помчала далі широкими українськими степами...







