Олімпіадне закулісся

Нещодавно Україна вітала наших школярів із перемогою на Міжнародній учнівській олімпіаді з хімії, що відбулася в Парижі. Олександр Кудрик із київського ліцею №100 «Поділ» повернувся додому з «золотом», Лідія Дубенська та Гордій Андрусів зі «сріблом», Анатолій Кузнєцов — із бронзовою медаллю. Троє останніх — вихованці Львівського фізико-математичного ліцею-інтернату при Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Крім імен переможців, важливо розуміти, яка, власне, ціна їхнього успіху, як школи розкривають учнівський потенціал в умовах, коли природничі науки відверто не в фаворі в суспільства, чому, зрештою, знання з хімії важливі так само, як таблиця множення. Про все це «День» поспілкувався з науковим керівником команди, кандидатом хімічних наук, науковим співробітником хіміко-біологічного науково-навчального центру Київського національного університету імені Тараса Шевченка Костянтином ГАВРИЛЕНКОМ.

РЕТЕЛЬНИЙ ВІДБІР ТА ПІДГОТОВКА

— Костянтине Сергійовичу, якою була ваша роль як наукового керівника в підготовці учнів до міжнародної олімпіади?

— Олімпіадний цикл розрахований на цілий рік, який розпочинається ще в серпні. В середині місяця відбувається літня хімічна школа, що триває третій рік у місті Вижниця. Ми збираємо переможців попереднього року з трьох паралелей (8, 9, 10 класів), бо 11 класи вже випустилися. Після літньої школи з ними працюють учителі в регіонах. Восени проводимо для учнів кілька тренінгів, а далі починаються, власне, олімпіади, від районного рівня до всеукраїнського. Всі ці етапи відбору стосуються всіх класів. Вісім одинадцятикласників, переможців фінального етапу Всеукраїнської олімпіади, з квітня починають готуватися до міжнародної. Так, у травні відбуваються відбірково-тренувальні збори. З вісімки школярів ми відбираємо команду (четверо учнів), для якої ще за місяць проводяться тренувальні збори. Зазвичай «олімпіадний» рік завершується в кінці липня поїздкою команди на міжнародну олімпіаду.

Усе це — постійна робота команди фахівців-хіміків найвищого рівня, зокрема й докторів хімічних наук Дмитра Волочнюка та Петра Фочука та фінансового директора Торгового дому «Бусел» Олександра Усенка, а також усіх членів журі та ентузіастів, які допомагають у організації та проведенні олімпіадних заходів. Як голова журі 4-го етапу Всеукраїнської хімічної олімпіади, я відповідаю за підготовку комплекту завдань, забезпечення його відповідності підготовчому комплекту Міжнародної олімпіади, оцінювання учасників, роботу журі тощо. Як науковий керівник нашої збірної, особисто займаюся науково-методичною організацією процесу підготовки та відбору учасників до складу нашої збірної, підбором тем та викладачів. Крім того, супроводжую команду на олімпіаду та беру участь у роботі міжнародного журі.

«ХІМІК-ОЛІМПІЄЦЬ — ЦЕ ЩЕ Й ФІЗИК ТА МАТЕМАТИК»

— Як саме відбувається міжнародна олімпіада, в якому форматі?

— Олімпіада складається з двох турів — експериментального та теоретичного. Фактично з десяти днів діти працюють лише два. Решта часу — це робота журі. Україна теж входить до складу міжнародного журі. Учнів та їхніх керівників на час олімпіади ізолюють одне від одного. Забирають гаджети, щоб не було витоку інформації. З дітьми постійно присутні гіди. Журі в цей час обговорює комплект задач, вичитує їх, вносить зміни, щоб комплект відповідав програмі олімпіади. Щороку вона змінюється, адже неможливо охопити в одній олімпіаді всі галузі хімічної науки. Тому кожного року обираються теми, на які будуть складатися задачі.

Цього року комплект був досить важкий, зокрема, містив досить складні завдання з квантової та фізичної хімії. Тому знань із хімії недостатньо. Зазвичай хімік-олімпієць — ще й непоганий фізик та математик. Далі журі перекладає завдання на мову, зручну для учасників, перевіряє їхні роботи та проводить арбітраж (узгодження результатів оцінювання). Кожна задача перевіряється двічі: місцевим журі та представниками країн-учасниць. Від України цього року працювали в журі також Дмитро Волочнюк та Дмитро Радченко (кандидат хімічних наук). Якість роботи журі впливає на підсумковий результат учасників. Переможці олімпіади визначаються за результатами індивідуального заліку.

— Наскільки сильною була конкуренція цього року?

— Цього року в олімпіаді брало участь 309 учасників із 80 країн. Офіційного рейтингу команд немає. Але в неофіційному рейтингу ми цього року п’ятнадцяті. Основні конкуренти — це країни азійського регіону, Європа та США. Вони вкладають величезні інвестиції в систему освіти. Так, на відміну від Нової української школи, не існує нової сінгапурської чи нової китайської школи. Ці країни займаються не постійним реформуванням освіти, а її підтриманням та удосконаленням. Візьмімо до прикладу Німеччину або ж інші країни, які є локомотивами змін сучасного світу. В них неможливо уявити, щоб замість фізики, хімії та біології вивчався один предмет, який називається природничі науки.

Серед держав пострадянського простору традиційно сильною є команда Російської Федерації. Там збережено систему спеціалізованих шкіл, які готують на серйозному рівні олімпійців та інтелектуальну еліту, вкладають доволі багато грошей у систему підтримки обдарованих учнів.

Щодо України та нашої команди, то це все волонтерський рух. Існує певна кількість ентузіастів, яким небайдуже. Вони знаходять дітей, що цікавляться хімією, та допомагають їм вирости в сильних олімпійців. Усі ці роки державна підтримка в сфері виховання інтелектуальної еліти на мінімальному рівні. Олімпіадний рух традиційно недофінансовується. Але завдяки постійній роботі групи небайдужих щороку всі наші учасники міжнародної олімпіади повертаються додому з медалями.

«ОЛІМПІЙЦІ ЙДУТЬ У НАУКУ, ТІЛЬКИ НЕ УКРАЇНСЬКУ»

— Розкажіть детальніше про цьогорічних переможців. Чому так склалося, що, як і в попередні роки, це вихованці спеціалізованих шкіл великих міст?

— У нас украй мало пристойних навчальних закладів, які все ще намагаються давати дітям хороший рівень освіти. Якщо в регіоні є така школа або вчитель хімії, як-от Ольга Березан у Нововолинську, Сергій Джавахішвілі в Кременчуці, Лідія Олексин у Львові або Світлана Вест у Києві, яким це цікаво, то складається система, яка починає виявляти та продукувати обдарованих дітей. Якщо дитина в якійсь школі проявила себе на олімпіаді в ранніх класах, то з вірогідністю 90% вона потрапить у таку школу.

— Виглядає, що це точкові явища, які все ж дають нам можливість здобувати перемоги на міжнародних змаганнях?

— Якби не волонтерський рух педагогів та науковців, нічого б не було. Міжнародна олімпіада відбувається на дуже сучасному рівні. Це не математика, де вистачить ручки та аркуша паперу, щоб вирішити всі задачі. Це експериментальна олімпіада, де 40% балів дає саме експериментальний тур.

— Де ж ми можемо підготувати дітей до цього?

— Як приклад — ТОВ «Науково-виробниче підприємство «ЄНАМІН» (м. Київ). На його базі приблизно два роки тому створили сучасний практикум для студентів, а також для школярів, щоб вони могли тренуватися на сучасному обладнанні. Багато працюють із нашою командою фахівці з хімічного факультету КНУ імені Тараса Шевченка. Так, тренувальний тиждень перед олімпіадою учні працювали саме в цих лабораторіях, що, я впевнений, допомогло їм продемонструвати високий рівень практичних навичок на міжнародній олімпіаді.

— Це, по суті, група дітей, з якими працюєте ви та вчителі в регіонах, яким хімія, певно, цікава не через те, що так сказав педагог, а через внутрішнє бажання. Як багато таких зацікавлених учнів, і чи йдуть учасники міжнародної олімпіади потім у науку?

— Вони йдуть, але доволі часто не в нашу науку. Я спілкувався з цьогорічними переможцями, які вже вступили в заклади вищої освіти. Олександр Кудрик вступив до Інституту високих технологій КНУ ім. Т. Шевченка, його вже готові взяти на стажування в «ЄНАМІН». Троє інших вступили у Львівський національний університет імені Івана Франка, при чому двоє з них мають бажання займатися органічним синтезом та органічною хімією. Хоча в мене немає впевненості, що вони не залишать нашу країну в найближчому майбутньому. На жаль, в Україні є дуже обмежена кількість сучасних науково-хімічних виробництв.

«У ШКОЛІ МАЄ БУТИ ПОВНОЦІННИЙ ЦИКЛ ПРИРОДНИЧИХ НАУК»

— Як би ви охарактеризували якість нинішніх студентів, які приходять вивчати хімію в заклади вищої освіти?

— Студенти, звісно, приходять, але з року в рік рівень знань знижується. Я вам більше скажу, рівень олімпійців знижується. Через це ми змушені зменшувати складність завдань Всеукраїнської олімпіади. За положенням про олімпіаду ми можемо нагороджувати виключно учнів, які набрали не менш ніж 30% від максимуму балів. Тому практично щороку ми спрощуємо загальний комплект задач, щоб більшість ці 30% набрала. Інакше вийде, що ми підготували занадто складний комплект завдань. Раніше ми готували дітей, умовно кажучи, з нульового рівня та піднімали їх до олімпійського, а зараз ми повинні працювати з мінус п’ятого.

— Це все якість знань, яка закладається в школі, але якщо навіть столична школа просить закупити обладнання для кабінету хімії через громадський бюджет, то що говорити про рівень викладання природничих дисциплін у сільській місцевості?

— Не варто копіювати чиюсь систему освіти та витрачати щороку гроші на друкування нових підручників та зміну програм. Краще повернутися до попередньої системи освіти та обережно змінювати її відповідно до сучасних потреб. Як саме викладати — це тактичне питання. Розвинути компетенції можна будь-кому, з таких людей будуть хороші менеджери чи секретарі. Але якщо нам потрібен інноваційний рух, має бути розвиток реального знання про всесвіт, не казки про «Фейрі», яке добре миє посуд. Діти повинні вивчати та розуміти саме причини та механізми, за якими функціонує всесвіт, вміти ставити питання «Чому?» та «Як?» і знаходити на них відповіді. А для цього в школі повинен бути повноцінний курс природничих наук.

Однією з причин того, що середня освіта потягнулася на дно, на мою думку, є крах науково-виробничого комплексу та вищої освіти в Україні в 1980 — 1990 роках. У вишах не було сучасного обладнання, а відповідно, і викладання сучасних аспектів хімії. Тому студенти наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років почали їхати на Захід, бо не було на чому працювати. А що держава? Замість того, щоб вкласти у вищу освіту гроші, її осучаснювати та модернізувати, почалася, по факту, руйнація середньої освіти і, як результат, знищення престижу природничих наук. Ясна річ, тепер менше студентів та аспірантів виїжджає за кордон, бо їх просто немає.

«ХОРОШИЙ ХІМІК ЗНАЙДЕ СЕБЕ ВСЮДИ»

— Як за таких умов повернути імідж хімії? До прикладу, математика більше на слуху, оскільки науковці намагаються вести науково-популярну бесіду з суспільством, навіщо це нам у повсякденні?

— Хімія не в фаворі, тому що знищене хімічне виробництво в країні. Заводи викуплялися і системно нищилися. Якщо людина випускається як хімік, вона хоче знайти себе в цій країні, але шансів дуже мало. Практично ніхто не хоче вкладати в Україну довгострокові інвестиції, щоб колись отримати стратегічний результат. А без цього повернути розвиток країни в сучасну колію нереально. Професія хіміка престижна за кордоном, це високооплачувані та висококваліфіковані спеціалісти, до речі, навіть у нашій країні. Скажімо, консультаційні послуги професійного хіміка досить дорогі.

Тому хороший хімік знайде себе будь-де. Але це людина-експериментатор, для роботи якої потрібна лабораторія з сучасним обладнанням. Навіть для хіміка-теоретика, який може просто працювати за комп’ютером, потрібні суперкомп’ютери, лише на яких можливо проводити сучасні дослідження. Абсолютно все, що нас оточує в сучасному світі, від комп’ютерів до ліків, має стосунок до хімічної науки. Я сподіваюся, що рано чи пізно наше суспільство усвідомить, що вкладання грошей у розвиток науково-природничої галузі є так само необхідним, як розвиток незалежної судової системи чи сучасної медицини. Тому що в іншому разі — це глухий кут, приреченість бути постачальником сировини та мізків у країни, де цей потенціал розуміють та використовують.