Олімпійські інвестиції в майбутнє

Атлети з найвизначнішими досягненнями з понад 70 країн — переможці та призери олімпіад і чемпіонатів — з 21 по 30 квітня беруть участь у Всесвітніх іграх майстрів, які відбуваються в Окленді, Нова Зеландія. Там вони підтверджують свою непереможність, щоб надихнути на звершення молодих спортсменів. Ігри проходять удев’яте — перші  відбулися у 1985 році в Торонто і, за традицією, проводяться через рік після Олімпійських. Чотири роки тому в Турині українська команда зайняла дев’яте місце серед  74 учасників.

«Зараз ідуть тренування. За планом атлети мають бути представлені у  28 видів спорту і 45 дисциплінах — це дуже масштабна подія. В Україні існують проблеми з фінансуванням таких заходів, але наразі вже 35 наших спортсменів приїхали на змагання. Важливо, що під час цієї події відбудуться два чемпіонати світу — зі спортивного орієнтування та важкої атлетики», — акцентує Богдан МАКУЦ, олімпійський чемпіон, керівник делегації українських спортсменів-ветеранів на Всесвітніх іграх майстрів-2017.

Ветерани спорту, які беруть участь у цих змаганнях, — українці, які принесли славу нашій державі та залишили професійну спортивну кар’єру. Здебільшого,  сьогодні вони займаються організаційною діяльністю у галузі спорту або тренерством. Але, як показує практика, не всі з ветеранів знаходять себе після великого спорту.

СІМ РОКІВ НА АДАПТАЦІЮ

Олімпійська чемпіонка Олена Говорова каже, що на адаптацію ідуть роки. Їй на це знадобилося сім років. «Є спеціальні програми відновлення спортсменів після спорту. Кажуть, що в середньому треба сім років, щоб утвердитися в новій діяльності. Для цього спортсменам потрібна підтримка — освітня, консультативна, психологічна тощо, — розповідає Олена ГОВОРОВА, олімпійська чемпіонка, голова Комісії атлетів Національного олімпійського комітету України. — Знаю, що багато спортсменів хочуть і можуть після завершення кар’єри бути тренерами молодіжних команд. І тут необхідна підтримка держави і бізнесу — щоб і спорт в Україні розвивався, і спортсмени, які завершили кар’єру, змогли себе реалізувати. Це все можливо і потрібно зробити заради нашого майбутнього — наших дітей, яких необхідно виховувати здоровими. У нас є дуже талановиті люди — ті, хто готовий буквально на руках підняти український спорт».

Спортсмени визнають: спорт — це їхній вибір, і вони завжди знали, що з часом постане питання: «А що потім?». Власне, це доля спортсменів всього світу. Але розвинені країни намагаються дати ветеранам підтримку, щоб вони самореалізувалися після великого спорту. У нас законом закріплені стипендії залежно від заслуг, але немає налагодженої системи передачі досвіду від майстрів до підростаючого покоління.

«ОСНОВНУ РОЛЬ ВІДІГРАЄ ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР»

То як допомогти ветеранам спорту реалізуватися? Цього Україна може повчитися в Ізраїлю. «Спорт — це інвестиції в майбутнє держави, бо прищеплюючи молоді відповідну культуру, ми ростимо здорове покоління. В Ізраїлі не ідеальна ситуація, але там, на відміну від України, є державні структури, які максимально сприяють тому, щоб громадянське суспільство і бізнес допомагали ветеранам. Так, держава спонукає бізнес фінансувати спортивні федерації і команди. Також в Ізраїлі немає пріоритетних видів спорту — намагаються розвивати кожен вид, — говорить Альберт ФЕЛЬДМАН, директор українсько-ізраїльського Інституту стратегічних досліджень імені Голди Меїр. — Багато роблять ізраїльські міста, і в контексті децентралізації нам буде цікавий їхній досвід. Наприклад, певне місто визначається, що розвиватиме якийсь вид спорту, і тоді підключається бізнес, громадськість: містяни вважають, що це справа честі — фінансувати своїх спортсменів. Треба нам це робити — щоб ті чи інші міста ставали столицями певних видів спорту. Наголошую, що створення фондів, які фінансують спорт в Ізраїлі, ініціюють депутати, які потім шукають підтримки в бізнесу. Також там існують програми для ветеранів спорту, які дозволяють отримувати тренерам і спортсменам невеликі стипендії — на час перекваліфікації чи навчання.

В Україні підтримкою спортсменів-ветеранів займається Асоціація ветеранів спорту України. Її фахівці кажуть, що заслуга спортсменів-ветеранів, які сьогодні продовжують тренувати молодих, ще й тому, що вони не дають можновладцям забрати останні спортивні бази та табори. Сьогодні велика влада — у руках місцевих керівників районів і областей, які, власне, можуть і повинні займатися розвитком спорту.

«Основну роль відіграє людський фактор: чи любить президент, голова області, району спорт, і як він до нього ставиться, — констатує Вадим ГУТЦАЙТ, олімпійський чемпіон, президент Національної федерації фехтування України. — Досвід показує: якщо у керівника області є інтерес до спорту, то він виділятиме кошти на його розвиток. Ні — значить, спорт занепадатиме. Нам сьогодні вкрай важливо говорити про розвиток дитячих спортивних шкіл і баз, про здоров’я. Тут важко переоцінити роль співпраці держави, бізнесу і громадськості — тільки так ми можемо розвивати спорт і давати ветеранам можливості для самореалізації».

Питання — і в законодавчій площині, наголошують експерти, адже в Україні немає поля для діяльності фондів, які фінансують спорт. Віктор ТКАЧЕНКО, голова Асоціації ветеранів спорту України, переконаний: «Щоб спорт процвітав і почалося реальне спонсорство, як у багатьох країнах, нам необхідна відповідна законодавча база. Закон про благодійну діяльність тут не діє — нам потрібний закон про меценатські організації. І це питання держави, Національного олімпійського комітету і всіх зацікавлених».